Олекса Бобикевич, Євген Олесницький, Остап Нижанківський… ці визначні люди
відіграли провідну роль у житті української громади Стрийщини, їх любовно
називали «Стрийською трійцею».
Село Малі Дідушичі відоме на Стрийщині тим, що дало одного з тих, хто
звеличив рідний край, будителя Олексу Бобикевича. Народився О. Бобикевич у
лютому 1865 року в селі Малі Дідушичі, в священичій родині Бобикевичів (батько
Олекси – о. Христофор правив на парафії 58,5 років). Через шість тижнів після
народження Олекси помирає його мама. Малого синочка виховує батько і проста
сільська жінка-доглядальниця Мачоганка.
Початкову освіту Бобикевич здобуває у сільській школі та самотужки. Продовжує
навчання у першій Львівській українській гімназії. Саме в гімназії розвинувся в
молодого Бобикевича той кругозір, якому залишився вірним до кінця своїх днів,
сформувався його характер. Молодий ставний юнак, завжди в українській вишиванці,
демонструючи цим свою приналежність до української нації О. Бобикевич аж ніяк
не зважав на те, що дехто з тодішніх викладачів гімназії, що сповідували москвофільство,
дивилися на це все недоброзичливо. Не
зважаючи на гоніння за активну участь в житті студентства українського
напрямку, Олекса успішно закінчив гімназію.
Бобикевич мав великий нахил до природничих наук, тому він готувався до
вступу в університет на медичний факультет. Але піддавшись настійним вимогам
батька-священика іде вчитися до Львівської греко-католицької семінарії. У
Львові Олекса Бобикевич знайомиться з братами Нижанківськими: Остапом і Петром.
Під час гімназійних вакацій Олекса більше часу перебував у сім’ї Нижанківських у В.
Дідушичах. Бобикевич любив родинне життя у цій хаті, бо у себе, як одинак у батька, без мами відчував
сирітство. Найтісніші зв’язки підтримував з Остапом. Олекса – поет. Остап –
музика. Уже в 1884 році Остап почав видавати свої музичні композиції на твори
Олекси.
Олекса Бобикевич був працьовитою і скромною людиною. Писав він для вузького
кола своїх знайомих і близьких. Тому, не все що писав, віднайдено. Деякі не
надруковані поезії Бобикевича здобули популярність серед його прихильників,
друзів. Наприклад, двом віршам «У гаю», та «Верніться сни мої прекрасні» дала
духовне життя невмируща музика його родича і товариша Остапа Нижанківського,
який написав солоспів «У гаю» присвячений своїй сестрі і майбутній дружині
Олекси Бобикевича – Осипі Нижанківській. Збереглась також написана молодим
композитором і інші сольні пісня на слова Олекси.
Найбільшу популярність Олесі Бобикевичу приніс його твір «Настоящі» (1893
р.), де висміюються заходи москвофілів ввести в Галичині в роз говірку
російську мову. «Настоящі» – це люди, які не вірили в майбутнє українського
народу, насаджували чужу культуру, прагнули зробити з народу Галичини «настоящих
москалів». Тема п’єси Олекси Бобикевича актуальна й донині, особливо це
стосується наших – горе політиків.
У 1888 році Олекса Бобикевич одружується з Осипою Нижанківською, через 3
місяці висвячується в священики і призначається сотрудником пароха в Стрию в
Благовіщенській церкві. З самого початку служіння, О. Бобикевич розгортає
патріотичну діяльність, розмах до праці в нього був непересічний. Громадська
робота була для о. Олекси на одному з найважливіших місць, він організовує і упорядковує
читальну – бібліотеку «Просвіта». Девізом його життя була «праця для народу» і
в Стрийській гімназії і в Страховому товаристві і, звичайно, в церкві.
Бобикевич намагався стягнути до Стрия більше талановитих, ділових
українців, разом з Євгеном Олесницьким взявся за втілення в життя однієї з
найбільших ідей «Стрийської Трійці» – спорудження Народного дому. Громадські
справи забирали багато часу, матеріальне становище було скрутним. Жив Бобикевич
зі сім’єю з 5-ти
чоловік, у скромному невеличкому будиночку по теперішній вулиці Олесницького
під номером 8. Не раз там були і І. Франко, майбутній митрополит Андрей
Шептицький – порадник Бобикевича, та інші західноукраїнські діячі.
Активна просвітницька робота, бурхливе громадське життя на раз трагічно
перериваються хворобою. Спочатку 1901 року о. Бобикевич починає раптово
втрачати зір, втрата зору супроводжується страшними головними болями, не
допомогли йому ні спеціалісти Львова, ні Відня. 8 грудня 1902 року на 37 році
життя помер Олекса Бобикевич.
В селі є святиня, якою дорожать і гордяться всі жителі села. Це скульптурне
погруддя Олексі Христофоровичу Бобикевичу, плід праці Львівського скульптора М.
Посікіри.
Немає коментарів:
Дописати коментар