Бібліотечна Стрийщина: Інформаційний дайджест до 80-ої річниці від дня народження Бориса Олійника "Не похитнутися у вірі і слові"

Не похитнутися у вірі і слові [Текст] : до 80 років від дня народження Бориса Олійника: інформаційний дайджест / Стрийська ЦРБС; метод. – бібліограф. відділ; упоряд. Л. Бур, відповідальна за випуск Г. Цуцуп. – Стрий, 2015. – 12 с.: іл.

Інформаційний дайджест підготовлено до 80-ої річниці від дня народження Героя України, видатного українського поета, перекладача, дійсного члена НАНУ, голови Українського фонду культури, почесного академіка Академії мистецтв України, відомого державного та громадського діяча Бориса Ілліча Олійника.

Якщо митець й академік стає культовою постаттю, це свідчить про непересічний рівень суспільства і сформовані соціумні цінності. Якщо академік і митець тривалий час виступає у культовій іпостасі, це є свідченням неабиякої ваги й талановитості цієї особистості. Якщо ім’я митця-академіка у широкій соціумній та національній свідомості пов’язується з ореолом культовості, то це переконує у надзвичайному майбутті таких соціуму і нації. Усі щойно виділені якості супроводжують творчу діяльність Бориса Олійника – поета, академіка, критика, журналіста, публіциста, есеїста, громадського діяча, політолога й політика, який увійшов у духовний простір України на рубежі 50-60-х років ХХ століття й уже досить давно, з помежів’я 70-80-х років, для багатьох представників інтелектуально-творчої еліти є знаковою постаттю.

Борис Ілліч Олійник, мистецька й політична діяльність якого, безперечно, має міжнародне звучання, став одним із духовних лідерів України другої половини ХХ століття, втіливши у собі - своїй свідомості, літературній творчості, публіцистиці - драматизм її морально-філософських і культурно-політичних змін.

Патріот. Поет. Політик.

Ти - весь у слові, як у сповиткові,

З колиски до калини при горбі...

І вже коли ти похитнувсь у слові,

Вважай, що похитнувся у собі.

Б. Олійник , «У дзеркалі слова»

Ім'я Бориса Олійника з'явилося на сторінках республіканської преси в середині 50-х років. Пора його літературного початківства припала на той час, коли в радянському письменстві, - поезії, прозі, драматургії, - дедалі інтенсивніше розгорталися творчі шукання, обумовлені новими процесами в житті, зокрема піднесенням громадянської і творчої активності людей.

Борис Олійник, безперечно, унікальна постать в українській культурі, політиці та філософії, один із найбільших поетів другої половини ХХ століття. Він не має аналогів у землях близьких і землях далеких.

Стати великою особистістю, просто надумавшись на певному перегоні життя, неможливо. Усе закладається батьком-матір’ю у таїнах генетичного коду. Але, одержавши генетичні можливості, далеко не кожна людина реалізовує їх у короткому часовому проміжку, що іменується людським життям, де зваба зробити помилку чатує на кожному кроці.

У Бориса Олійника генетичний код, закладений батьками і самим Богом, дивовижно узгоджений з його щоденним вибором дії і вчинку. І це допомогло вигранити таку постать видатного Українця й видатного Поета.

Село Зачепилівка Новосанжарського району Полтавської області. 22 жовтня 1935 року в родині Іллі Івановича і Марфи Никифорівни Олійників народився синок, якого назвали Борисом.

Ілля Іванович замолоду працював на шахтах Донбасу. Це був той час, коли молодь проявляла усі свої найкращі якості: героїзм, мужність, відвагу. Але трапилася біда - юнак попав під обвал. Так закінчився етап романтичної трудової молодості. Рука була травмована. Працювати на повну силу вже не було можливості. Ілля Іванович повернувся в рідні місця. Спочатку працював інструктором у газеті, а перед війною став її редактором.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, ніщо не змогло зупинити його. Він полишив свій «білий білет» і домігся відправки на фронт. Пізніше у своїх спогадах Борис Олійник напише: «Я ледь-ледь пам’ятаю батька. Але десь у підсвідомості, на дні мого серця, світиться невеличкий міст через старицю Ворскли. Там ми попрощалися. Невисокий, широкоплечий, він ще раз озирнувся посеред мосту, махнув нам рукою і закрокував на Нові Санжари, до військкомату. За кілька хвилин міст злетів у повітря. Сапери поспішали: наближалися фашистські танки». 1943 року батько загинув під Харковом.

Борис пережив фашистську окупацію під крилом мами Марфи та бабів Катерини й Химки. Люди, які його оточували – рідні, односельці, вчителі, не дали відчути себе сиротою. Від них він набирався сили й розуму, мудрості й любові.

Першу свою школу – початкову – Борис Олійник закінчив в рідній Зачепилівці, середню – в райцентрі. Вчився легко, бо ще з дитинства вабило до книжок, до знання. Починаючи з п’ятого класу він писав нариси і замітки у місцеву газету, де ще пам'ятали його полеглого на війні батька. Тоді ж він вперше побачив своє прізвище у районній газеті, яким було підписано його вірша. Будучи у 8 класі, Олійник почувався рівноправним членом редакції і виконував посильну для нього творчу роботу. Хлопець мріяв піти батьковим шляхом. Таким чином, дорога до факультету журналістики Київського університету стала усвідомленим вибором.

1953 року, після закінчення школи, Борис Олійник стає студентом столичного університету. На факультеті вирує літературне життя і юнак з головою поринув у нього. Хвилюючу мить першого визнання пережив Б. Олійник у 1957 році під час республіканського конкурсу молодих поетів, коли отримав першу премію. Початківця помічають знані майстри -Андрій Малишко називає його одним із кращих молодих поетів, а Павло Тичина допомагає влучними зауваженнями.

Роки навчання залишились позаду. Молодий журналіст починає працювати в редакції газети «Молодь України». Потім був журнал «Зміна», котрий згодом перейменували на «Ранок»… З редакторського крісла цього видання Борис Ілліч перейшов у журнал «Дніпро» заступником до Юрія Мушкетика.

Це був той час, коли Олійника і Мушкетика щоразу по виході чергового номера журналу викликали до високих кабінетів і проробляли за «загравання з творчою молоддю», «оспівування патріархального села», «вияви націоналізму». І вони, які вже були на той час лауреатами престижної премії імені Миколи Островського, вислуховували безпідставні докори, отримували догани, відстоюючи своїх колег, рятували в публікаціях молодих і гарячих поетів - паростки національного духу і вільнодумства. Це саме Борис Олійник із впертістю «пробивав» в «інстанціях» право на випуск книжок Василя Симоненка й Ліни Костенко. Коли у московській «Молодій гвардії» опинилося під загрозою зриву видання книги талановитого прозаїка Григора Тютюнника, то знову саме Борису Олійнику пощастило розвіяти чорні хмари: його авторитетна післямова до книжки вберегла її від ідеологічної розправи.

Поетичні збірки Б. Олійника почали виходити у світ на початку 60-х, тільки-но він отримав диплом журналіста: «Б’ють у крицю ковалі», «Двадцятий вал», «Коло». Головні їх теми — єдність батьків і дітей, пам’ять про живих і мертвих фронтовиків - героїв Великої Вітчизняної війни.

Кожна людина обирає собі дорогу сама, так, як диктують її честь і гідність. Борис Олійник, посідаючи певне громадське становище, рятував рідне слово в умовах легальних, на волі, хоч вона часто бувала гіршою за неволю. Моральність цієї безстрашної позиції перевірялася передусім власною творчістю. Саме в цей час поет написав такі широковідомі цикли, як «Сковорода і світ», «При гончарному крузі», «У дзеркалі слова» та інші.

Мужність і принциповість не зрадили Олійника і на початку 70-х років, коли розглядалася персональна справа Івана Дзюби. Тоді він не підкорився партійній дисципліні, проголосував проти виключення опального критика із Спілки письменників і поплатився за свою позицію: був звільнений від обов’язків секретаря правління СПУ, а видавництву «Молодь», де якраз готувалася до друку його поетична збірка, дали вказівку розсипати вже набраний текст. Партія суворо карала за непослух навіть такого вже відомого письменника.

Від самого початку творчість Бориса Олійника не була «лакувальною» і тим більше - одіозною. Утверджуючи в діяннях і почуваннях рідного народу все духовно цінне і морально чисте, він засуджує відступництво від високих гуманістичних ідеалів, дворушництво.

Бурхливі суспільні зрушення в кінці 80-х розкидали письменників по таборах. Творча інтелігенція виявилась нікому не потрібною. Борис Олійник завше був свідомий високої місії поета, завжди обстоював свої моральні принципи і світоглядні позиції. Він міцно стоїть на тому, у що вірить, бо своїх переконань не зраджував ніколи, навіть перед смертельною небезпекою.

Саме Борис Олійник у травні-червні 1986 року бував у «зоні», звідти вів телерепортажі, виступив у «Литературной газете» із викривальною статтею «Испытание Чернобылем», а в 1987 році в Кремлівському палаці, вперше в Союзі, оприлюднив засекречені відомості про наслідки чорнобильської трагедії.

Національно-патріотична, інтелектуально-філософська поезія Бориса Олійника має своє продовження й у його громадській та державній діяльності.

Не хто інший як Борис Олійник вперше на весь світ заявив про винищення народів, і, передусім українського, голодомором у 32-33 роках ХХ століття.

І це він, Борис Олійник, створив і очолив «Комісію по вшануванню пам’яті Василя Симоненка з нагоди 50-річчя від дня його народження». Мужньо боровся Борис Ілліч за гідне пошанування пам’яті видатного поета, часто підставляючи себе під удари в ім’я справедливості.

З перших днів нової югославської трагедії Борис Олійник рішуче виступив проти ембарго Сербії. Коли розпочалося бомбардування, постійно бував у Югославії і видав есе «Хто наступний?», в якому вивів на чисту воду суть, дії і справжні наміри агресивного блоку НАТО.

Серед народних депутатів Борис Ілліч виділяється завидним парламентським стажем і досвідом: понад 16 років він був у складі Верховної Ради України.

Разом з Олесем Гончаром був ініціатором і засновником Міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій», першим головою комісії з організації й проведення цього визначного національного дійства.

Різні критики, журналісти, колеги по перу, державні діячі, висловлюючись про Бориса Олійника, по-різному визначають головні риси його характеру, які, звичайно ж, є й головними ознаками характеру творчого. Це – вірність ідеалам, надійність, незрадливість, відповідальність за кожен свій крок.. Але головною - можна назвати ознаку державності його характеру.

Поет вірив і вірить у серйозність і правдивість усіх великих начал, бо міряв і міряє усе своєю міркою, відчуваючи велику власну силу, за якої світ, а особливо - рідну Україну, перебудувати на краще можна!

Борис Олійник - воістину національний художник й академік поетичної думки - належить до найавторитетніших українських митців другої половини ХХ століття, який своїми духовними, інтелектуальними струменями суттєво увиразнює гуманістичні джерела нинішньої доби.

…Я тут родивсь. І просто жив.

І горе знав. І щастя пив.

І в сизу паморозь ожин

За перший полудень ступив.

І так же просто, слід у слід,

За предком звіривши ходу,

Як мій безсмертний, чесний рід, -

Свої натруджені складу.

Скажу лиш: де б ти не ходив,

Та - хай засвідчує перо! -

Що не знайти дивніше з див,

Як Україна і Дніпро…

Б. І. Олійник, «Освідчення»

Віхи творчості

1948 Надруковано перший вірш «Краю мій!» у Новосанжарській

районній газеті «Ленінським шляхом».

1959 Вихід у світ збірки нарисів «За Північним Дінцем».

1962- Вихід у світ першої збірки поезій «Б’ють у крицю ковалі».

1962 Вихід у світ збірки поезій «Двадцятий вал».

1964 Вихід у світ збірки поезій «Вибір».

1965 Вихід у світ поетичних збірок «Гонг» і «Поезії».

1968 Вихід у світ збірки поезій «Коло».

1972 Вихід у світ збірки поезій «На лінії тиші».

1973 Вихід у світ поетичних збірок «Рух» і «Стою на землі»

(в перекладі російською мовою).

1974 Вихід у світ збірки поезій «Ми знаємо для чого жить».

1975 Вихід у світ збірки поезій «Гора».

1976 Вихід у світ поетичних збірок «Істина» і «Кредо».

1977- 1979 Вихід у світ поетичних збірок «Стою на землі» (у перекладах російською і вірменською мовами), «Кредо» та «На лінії тиші» (у перекладі російською мовою), «Заклинання вогню ( україн- ською мовою і у білоруському перекладі), «Земля» (у перекладі естонською мовою), «В центрі кола» ( у перекладі російською мовою), «Сива ластівка».

1980-1981 Вихід у світ збірки поезій «Стою на землі» ( у перекладі

азербаджанською мовою), «У дзеркалі слова», «Доля».

1982 Вихід у світ (окремими книжками) поем «Дума про місто», «Золоті ворота» (у перекладі російською мовою), «Крило», «Заклинання вогню» (у перекладі словацькою мовою), «Урок» (у перекладі грузинською мовою).

1983 Нагородження Державною премією УРСР імені Т. Г. Шевченка

(за збірки поезій «Дума про місто», «Сива ластівка», «У дзеркаліслова»). Вихід у світ публіцистичної книжки «Планета поезія», збірки «Поеми».

1985 Вихід у світ двотомника «Вибрані твори» , збірок «Вибране»

(у перекладі російською мовою), «Поезії» (у перекладі молдавською мовою).

1986 Вихід у світ збірки «Поезії».

1987 Вихід у світ (окремою книжкою) поеми «Трубить Трубіж».

1988 Вихід у світ збірки «Сива ластівка» (у перекладі російською мовою).

1989 Вихід у світ збірки поезій «Поворотний круг».

1990 Вихід у світ публіцистичної книжки «Криниці моралі та духовна посуха».Ініціювання спорудження пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 рр. (відповідно до цієї ініціативи в 1990-93 рр. поблизу м. Лубни Полтавської області створено Меморіал Скорботи).

1992 Вийшла друком книжка «Два роки в Кремлі» (у перекладі

російською мовою).

1993 Вийшла друком книжка «Відступник, або Два роки в Кремлі» (у перекладі українською, російською, азербайджанською, угорською мовами).

1995 Вийшли поетичні збірки «Сива ластівка» (видання третє,

доповнене), «Шлях», публіцистична книжка «Сатанізація сербів, кому вона потрібна?» (паралельно українською і у перекладі сербською мовами).

1996-1997 Вихід у світ збірки поезій «Відлуння криці» (у перекладі болгарською мовою).

1997 Вихід у світ поеми «Трубить Трубіж» (перевидання), збірки

поезій «Гамлет і ХХ століття» (у перекладі румунською мовою).

1998 Вихід у світ поетичних збірок «Трубить Трубіж» (вірші та поеми), «Привіт з Дніпра» (у перекладі сербською мовою).

1999 Вихід у світ збірки поезій «Біла мелодія», історичного нарису «Жорстока правда», есе «Хто наступний?» (українською і у

перекладі російською мовами).

2000 Вихід у світ збірки поезій «Таємна вечеря», поеми «Трубить

Трубіж» (у перекладі російською мовою).

2001 Вихід у світ збірок поезії «Знак», «Стою на землі» і книжки

«Два роки в Кремлі» (у перекладі сербською мовою).

2005-2006 Вихід у світ двотомника «Вибрані твори» .

Пісенні композиції на слова

Бориса Олійника (відео)

1.Відлуння : пам'яті Андрія Малишка. Слова Бориса Олійника, музика Платона Майбороди. Співає Роман Майборода [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.youtube.com/watch?v=m-8-gd_Q6FI

2.Забіліли сніги. Слова Бориса Олійника, музика Олександра Білаша. Співає Дмитро Гнатюк [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.youtube.com/watch?v=V6iJ_SnTMzk

3.Мамо, вечір догора. Слова Бориса Олійника, музика Ігоря Поклада. Виконує тріо «Вербена» у складі нар. арт. України Л. Зайнчківської, засл. арт. України Н. Мамалиги та артистки І. Міхаль [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.youtube.com/watch?v=aI9SorBT2ZE

4.Мати сіяла сон. Слова Бориса Олійника, музика Геннадія Савенка. Виконує український народний хор «Заспів», солісти Сергій Попов та Марина Гулик [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.youtube.com/watch?v=POIC5jh-OOU

5.Мелодія. Слова Бориса Олійника, музика Олександра Білаша. Співає Леонід Сергієнко : [святковий концерт на честь 25-річчя Українського фонду культури, Національна філармонія, м. Київ, 12.04.2012] [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.youtube.com/watch?v=a2gGdA3Dh4I

6.Ода музиці. Слова Бориса Олійника, музика Анжеліки Андрієвської. Співає Анжеліка Андрієвська [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.youtube.com/watch?v=vK91isgYX3k

7.Пісня про матір. Слова Бориса Олійника, музика Олександра Морозова. Співає Ольга Чубарева [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.youtube.com/watch?v=znuhIqD7W_4

8.Пісня про матір. Слова Бориса Олійника, музика Ігоря Поклада. Співає Еріка [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.youtube.com/watch?v=6U07r5Jf-Z8

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вибрані твори: В 2-х т./ Передм. О.Гончара. - К.: Дніпро,1985

2. Відлуння десятиліть. Українська література другої половини ХХ ст.: Навчальний посібник (серія «Шкільна бібліотека») / Упорядник М.О. Сорока. – К.: Грамота, 2001. – С. 307–309

3. Гарячі точки Бориса Ілліча // Голос України. – 2005. – № 201. – С. 4

4. Гунько О. «Наче вічність судилась мені...» // Дивослово. – 2001. –№ 5. – С.10–13

5. Гурець М. Виховні можливості Василя Стуса // Дивослово. – 2004. – №5. – С. 8–10

6. Дзюба І. Духовні спустошення й трансформації в українському суспільстві ХХ ст. // Дивослово. – 2001. – №3. – С. 9–11

7. Заклинання вогню: Поезії / Б. Олійник. - К.: Молодь, 1982. – 47с.

8. Ізоткіна К. Борис Олійник. Перша лінія оборони // Дзеркало тижня. – 2002. – № 22. – С.13

9. Кирилюк В. Борис Олійник - Почесний громадянин Києва // Голос України. – 2005. – № 202. – С.2

10. Кирилюк В. З Україною в серці // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 2002. – С.8

11. Мовчан Р. Засадничі основи вивчення української літератури в 12-річній школі // Дивослово. – 2004. – №8. – С. 10–12

12. Непорожній О., Семенчук І. Українська література: Підручник для 11 кл. – К.: Освіта, 1995. – С. 512–519

13. Сива ластівка: Поезії про матір /Б. Олійник. – К.: Веселка, 1984. – 102 с.

14. Сизоненко О. “Я - Всесвіту боржник...” // Голос України. – 2005. –№ 200. – С. 6–7

15. Сизоненко О. Не вбиваймо своїх пророків. – К., 2003. – С. 255–317

16. Стою на землі: Вірші та поеми / Б. Олійник. – К.: Криниця, 2003. – 696с.

18. Там, де ми відбули, там, де наше відтьохкало літо, забіліли сніги... Колеги про Бориса Олійника // Голос України. – 2005. – № 200. – С. 1

18. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. Кн. ІІІ / Упорядник В. Яременко. –К.: Видавництво “Аконіт”, 2003. – С. 472–473

19. Франко І. Література, її завдання і найважливіші ціхи // Історія української літератури критики та літературознавства. Хрестоматія. Книга друга: Навчальний посібник // Упоряд. П.М.Федченко. – К.: Либідь, 1998. – С.77-85.