Історичний екскурс «Життя і чин Євгена Коновальця» в бібліотеці с. Завадів


"...У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю..." Євген Коновалець.
14 червня виповнюється 129 років з дня народження полковника Армії УНР, командира УВО, голови Проводу українських націоналістів, першого голови ОУН Євгена Коновальця.
Його життя - приклад безкомпромісної боротьби до останнього подиху. Його не зупиняли ні війни, ні полон, ні еміграція. Він до останнього подиху був вірний обраній меті. Щоб більше дізнатися про життєвий шлях найцікавішої особистості України ХХ століття , в бібліотеці с. Завадів оформлено книжкову виставку «Євген Коновалець - дороговказ у майбутнє» та проведено історичний екскурс «Життя і чин Євгена Коновальця».

Історична мандрівка "Євген Коновалець - життя віддане за націю"


14 червня в бібліотеці с. Лани Соколівські проведена історична мандрівка "Євген Коновалець - життя віддане за націю", присвячена 129-ї річниці від дня народження Є. Коновальця.

Вшанування 164-ої річниці від дня народження отця Богдара Кирчіва в бібліотеці с. Довге


"Крилець, крилець, соколе, дай!
Полину, злечу в рідний край.
Де рідна хата, наче у віночку,
Сади довкола, гори і горбочки,
Стрия цвітучі береги,
Ліси,діброви,гай, луги,
А верхи гір сягають зір..!
12 червня в с.Довге відбулося вшанування 164-ої річниці від дня народження отця Богдара Кирчіва - відомого автора ліричного вірша "Крилець, крилець, соколе дай", який став піснею ,"Гімн Стрийщини", якою відкривається тритомний історико-мемуарний збірник "Стрийщина"
Кожне село на Стрийщині має своїх героїв, історичних постатей, якими гордиться і згадує їх із трепетом у душі, згадує їхню літературну творчість чи подвижницьку громадську працю, які є частиною української культури. Корчин і Довге - два села на Стрийщині з історичною долею котрих пов'язана людська доля доброго духовного пастиря, захисника селян, отця Богдара Кирчіва. Очевидно, коли людина створила і залишила для нащадків пісню, то вже це дає їй право не бути забутою.
Отець Богдар Кирчів здобув собі це право ще й тим, що все життя чесно і самовіддано служив своєму народові, Богові і церкві.

Книжкова інсталяція «Євген Коновалець – борець за волю України» в бібліотеці с. Кути

ЄВГЕН МИХАЙЛОВИЧ КОНОВАЛЕЦЬ (14 червня 1891 - 23 травня 1938) - військовий і політичний діяч. Навчався у Львівському університеті, активно працював в "Академічній громаді", Студентському союзі, був секретарем львівської філії "Просвіти". Представляв студентську молодь у ЦК Української національно-демократичної партії. У 1910р. був під судом за участь у боротьбі за створення українського університету у Львові.
Під час Першої світової війни в австро-угорській армії наприкінці квітня 1915р. потрапив у російський полон. У 1917р. таємно прибув з Царицина до Києва. Співорганізатор Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців, з січня 1918р. - беззмінний командир формації Січових стрільців. Під час антигетьманського повстання 20 листопада 1918р. - начальник Осадного корпусу, що наступав на Київ. В Армії УНР - командир дивізії, корпусу, армійської групи; полковник Армії УНР.
Після саморозпуску Січовий стрільців 6 грудня 1919р. Коновалець перебував у польському таборі для інтернованих у Луцьку. З 1922р. - в еміграції. Ініціатор створення УВО (1921) та ОУН (1929), перший голова її Проводу. Вбитий у Роттердамі агентом НКВС. Автор праці "Причини до історії української революції".

Бібліотекарю на замітку "14 червня – День народження засновника УВО та ОУН, полковника Армії УНР – Євгена Коновальця"

Євген Коновалець – Воїн і Провідник (народився 14 червня 1891 р. с. Зашків – убивство 23 травня 1938 року, Роттердам Нідерланди)
«Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців»
Є. Коновалець
Є люди, які своїми духовними параметрами долають і рамки своєї епохи, і межі життя. Смерть не зупиняє їх впливу, вони залишаються необхідними нації і після смерті. І тоді говоримо про безсмертя. І тому говоримо про Євгена Коновальця.
Йому було відпущено тільки два десятиліття для служіння Україні, і він не згайнував із них ні хвилини, а використав сповна – буквально до останньої секунди. Василь Іванишин
Вчитаймось у висловлювання  Євгена Коновальця. Ці лаконічні думки і через століття не втратили  своєї актуальності:
1. У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.
2. Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба.
3. Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.
4. Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої...
5. Шлях до Львова лежить через Київ.
          Щороку 14 червня українські націоналісти святкують знаменну дату – День народження засновника УВО та ОУН, полковника Армії УНР.  Народився Євген Коновалець с. Зашків (нині село Жовківського району Львівської  області) у сім'ї Михайла Коновальця і Марії Вегжиновської, мав двох братів – Мирона та Степана.
Початкову освіту здобув у Зашківській народній  школі (директором і одним із викладачів у ній був його батько). 1901–09 вчився в Академічній гімназії у Львові. 1909 вступив на юридичний факультет Львівського Університету. Цього ж року брав участь у 1-му Українському студентському з'їзді. 1913 р. був обраний членом правління Українського студентського союзу і брав участь у 2-му Українському студентському з'їзді, на якому познайомився з Дмитром Донцовим – з теоретиком та ідеологом Українського націоналізму.
Головна Рада Студентського Союзу 1912 р.
Євген Коновалець був одним з активістів, які боролися за створення у Львові українського університету. З початком  Першої світової війни мобілізований до 19-го полку 9-го корпусу Крайової оборони Львова ("ландвер"), до якого був приписаний, і отримав звання кадет-аспірант (це звання було наступним після звання заступника офіцера та передувало званню фенріха (хорунжого)).
У червні 1915 під час боїв на г. Маківці  потрапив у російський полон і був етапований до табору для військовополонених спочатку в Чорному Яру біля Царицина (нині м. Волгоград, РФ), потім у самому Царицині. Разом з іншими  українськими  старшинами налагодив там пропагандистську діяльність серед полонених.
У ході розвитку революційних подій у Російській імперії у вересні 1917 р. покинув табір і прибув до Києва. У жовтні.-листопаді  цього ж року разом з Романом Дашкевичем та однодумцями сформував у Києві Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців. У січні 1918 обраний командиром реорганізованого Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців. Курінь ніс охоронну службу Української Центральної Ради, а в січні-лютому 1918 брав участь у придушенні більшовицького Київського (січневого) збройного повстання 1918.
На початку березня цього ж року Січові стрільці під його командуванням спільно із Запорізьким корпусом Армії УНР та Гайдамацьким кошем Слобідської України Симона Петлюри разом з австро-німецьким військом звільнили Київ від більшовицьких військ.
Після гетьманського перевороту 1918 полк Січових стрільців було роззброєно і розформовано. Наприкінці серпня 1918 з дозволу гетьмана Павла Скоропадського Коновалець розпочав формування у Білій Церкві Окремого загону Січових стрільців. У листопаді 1918 брав участь в протигетьманському повстанні. Очолювані ним січовики розгромили гетьманські війська під Мотовилівкою. Сам Коновалець відмовився увійти шостим членом до складу Директорії УНР і отримати ранг "отамана" (відповідав званню генерала). 1918–19 командував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців під час бойових операцій проти російських  більшовицьких та денікінських військ. Після прийняття урядом Української Народної Республіки 6 грудня 1919 рішення про розпуск регулярного війська і налагодження партизанської  боротьби видав наказ про розпуск підрозділів Січових стрільців.
Січові стрільці в Києві, березень 1918 року
         Уродженець Галицького села Зашків зіграв визначну роль у становленні української державності на Наддніпрянщині впродовж 1917-1921 рр.
Пройшовши бойове хрещення у війні з москалями в австро-угорській армії, Євген Коновалець дуже скоро пізнав так звану "братську любов" до українців у катівнях ворожої імперії. Та революційний зрив у березні 1917-го подарував майбутньому лідеру українських націоналістів гарну нагоду стати до борні за Соборну Самостійну Державу.
Чин Євгена Коновальця спершу у лавах Січових Стрільців, а згодом в УВО та ОУН став прикладом для наслідування наступних поколінь. Адже він був одним з перших, на рівні з Миколою Міхновським, хто вчасно збагнув, що тільки шлях збройного спротиву і реалізація на практиці націоналістичних ідей спонукає створення нових шляхів розвитку української нації.
Мабуть, сьогодні ніхто не стане заперечувати, що ОУН стала наймасовішою і найупорядкованішою організацією у процесі боротьби нашого народу за відновлення державності. Справжнім феноменом, який дивує нас до сьогодні. Бо в лави борців за українську державність ставало молоде покоління, яке словами свого сучасника Олеся Бабія — автора слів гімну ОУН — безкомпромісно заявило: «Солодше нам у бою умирати, як жити в путах, мов німі раби». Яке поклялося «здобути українську державу, або згинути в боротьбі за неї». І до кінця залишилося відданим цій клятві, оголосивши нещадну боротьбу як польським, угорським та румунським окупантам, так і двом найжахливішим тоталітарним режимам — гітлерівській Німеччині та сталінській Росії.
По суті, без зовнішньої підтримки ОУН створила таку військову потугу, як Українська повстанська армія, яка понад десять років у неймовірно несприятливих умовах не складала зброї, нагадувала всьому світові, що український народ не скорився окупантам, а прагне свободи і власної державності. То справді була «армія без держави», як хтось влучно назвав її, але УПА, як і все оунівське підпілля масово підтримувало населення, особливо на теренах Західної України, Закерзоння та Волині. Допомагало харчами, одежею, медикаментами, зв’язком і найголовніше — кадрами. За що нерідко йшли на муки, в тюрми і заслання, а то й платили як власним життям, так і всієї родини.
       Євген Коновалець намагався поширювати вплив ОУН на легальне українське життя, вживав заходи для винесення на форум Ліги Націй українське  питання, зокрема, про голодомор 1932–1933 років в УСРР, про національні утиски в ГаличиніБуковині та на Волині. Діяльність ОУН стурбувала Москву і там було прийнято рішення про ліквідацію її лідера.
         Саме через палку ідейність та незламність, ворог ненавидів полковника Коновальця, марив його знищенням, і травневе вбивство 1938-го року у Роттердамі стало тому підтвердженням: проти нього в Роттердамі (Нідерланди) співробітником радянських спецслужб енкаведистом П. Судоплатовим було вчинено терористичний акт, унаслідок якого Коновалець загинув.
Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі. Надгробок виконаний митцем Р.Лісовським. На батьківщині в с. Зашків 1990 відкрито музей-садибу Євгена Коновальця.
Лідер УВО-ОУН не зміг завершити до логічного кінця свою мету за життя, проте саме Євген Коновалець став тим, хто знав про важливість виховання молоді в націоналістичному дусі, а тому сприяв цьому як міг, за що ми, його ідейні нащадки та продовжувачі чину, вдячні.
   Такі, як Полковник Коновалець, із життя ідуть не в небуття, а в безсмертя, у могилу лягають як в окоп на передовій лінії оборони нації, а їх розсіяні по планеті могили стають для кожного нового українського покоління незрадливими орієнтирами на шляху в майбутнє і непоборними бастіонами українського національного духу.
Тому Євген Коновалець – не тільки святий образ у нашому історичному іконостасі. Він був, є і завжди буде надійним соратником, духовним провідником і Великим Полковником для всіх поколінь борців за Українську Соборну Самостійну Державу.
Прагнемо успіху – учімося в Полковника Коновальця,  діймо як Полковник Коновалець, звіряймо свій життєвий шлях за Полковником Коновальцем. Бо він – символ нашої сили, слави і боротьби. Василь Іванишин
Постать Євгена Коновальця символізує спадковість традицій української національно-визвольної боротьби.

Дорогі читачі! Поетичні та прозові літературні доробки чекають на вас.


Приємно, що з початку пом’якшення карантину в районній бібліотеці кожний день приносить приємні новини: нещодавно до нас завітав з книжковими дарунками Іриней Турканик, а сьогодні з Нової Пошти отримали новий дарунок, віршовану збірку Сергія Миколина «Без назви», яка вийшла у видавництві «Волинські обереги».
Ця збірка, як пише автор, справжнє прізвище якого Богайчук Сергій Миколайович ( псевдонім Сергій Миколин) є «продовженням його тематичних доробок духовно-пізнавального спрямування. В житті потрібно радість творити добрими ділами і це є спосіб життя».

Пам’яті СЛАВЕТНОГО українського композитора Богдана Весоловського


10 червня в центральній районній бібліотеці вшанували СЛАВЕТНОГО українського композитора Богдана Весоловського, який працював у сфері української естрадної музики. Презентували книгу Ігора Осташа "Бонді або повернення Богдана Весоловського".
На захід були запрошені представники Стрийської Районної Ради, громадських організацій, директори шкіл естетичного виховання, структурні підрозділи відділу культури, а також маестро української естради Михайло Золотуха, який радо долучився до виконання пісенних творів Богдана Весоловського.
Присутні мали можливість ознайомитися з життєвим та творчим шляхом корифея української естрадної пісні.Його твори – це пісні в ритмі вальсу, танго чи фокстроту – ставали танцювальними шлягерами. Вони звучали на найпрестижніших сценах світу в США, Аргентині, Австралії та багатьох країнах Європи у виконанні наших славних співаків – маестро Володимира Луціва, Василя Тисяка, солістів «Метрополітен-Опера» в Нью-Йорку Іванки Мигаль і Андрія Добрянського. Весоловського називали "королем української танцювальної музики". Він був чи не єдиним українським композитором, який записав понад 20 альбомів власних творів. Його популярні танго співали і в Україні, але прізвище автора через відомі політичні обставини не називалося, оскільки на творчість Весоловського було накладено «табу».
Дякуємо щиро модератору заходу Юлії Курилишин, начальнику відділу культури за цікаву, творчу, пісенну, пізнавальну, затишну атмосферу в читальній залі з ознайомленням творчості Великого Бонді.