Віхи життя та творчості Марка Черемшини : бібліографічна
пам’ятка до 170 р. від дня народження Марка Черемшини / Стрийська РЦБС; метод.-бібліограф. відділ; підгот. Л. Бур. – Стрий,
2019. - 12 с.: іл.
Марко Черемшина (Іван Юрійович
Семанюк) належить до письменників демократичною напрямку в українській літературі
кінця XIX початку XX ст. його літературна діяльність розвивалася в нерозривному
зв'язку з суспільно-політичними процесами на західноукраїнських землях у ті
часи, в тісному зв'язку з суспільною діяльністю передової частини
західноукраїнської інтелігенції, видатним організатором і натхненником якої
протягом майже сорока років був Іван Франко.
Серед творчої спадщини Марка
Черемшини є чимало творів, що виступають як цінні джерела до вивчення його
літературної праці, професійної та громадської діяльності. Цікавими є
нечисленні публіцистичні праці та спогади Марка Черемшини, які також дають
можливість досліднику отримати важливі дані про життя та діяльність галицького
літератора.
Псевдоніми, Василь
Заренко.
криптоніми: Марко
Легіт
Дата народження: 1З червня 1874 Кобаки
Місце народження: Кобаки
Дата смерті: 25 квітня 1927
Рід діяльності: український письменник
новеліст
Видатний український
письменник-демократ і культурно-громадський діяч Марко Черемшина увійшов в
історію української літератури як талановитий майстер слова, співець знедоленої
Гуцульщини. Його самобутня творчість всебічно відбиває тяжке життя українського
трудового люду колишньої Буковини й Галичини в умовах буржуазно-поміщицького
ладу цісарської Австро-Угорщини і панської Польщі. Письменник належав до того
кола прогресивних письменників кінця XIX — початку XX ст., на яке вирішальний
вплив мала могутня творча індивідуальність Івана Франка і його
революційно-демократичні ідеї. Соратниками і побратимами Марка Черемшини по
перу були Василь Стефаник і Лесь Мартович, Осип Маковей і Ольга Кобилянська,
Михайло Яцків і Стефан Ковалів.
Західноукраїнські землі перебували в той час під гнітом
цісарської Австро-Угорщини. Трудящі маси краю вели вперту і тривалу боротьбу за
своє соціальне і національне визволення, за вільний культурний розвиток.
Передові, демократично настроєні письменники Галичини й Буковини, йдучи за І. Франком,
орієнтувалися на культуру й літературу всього українського народу, насамперед
на творчість Тараса Шевченка. Такі з них. як Василь Стефаник. Лесь Мартович і
Марко Черемшина, що склали так звану «покутську трійцю», вже на початку своєї
творчої біографії зайняли помітне місце в загальноукраїнському літературному
процесі. Цьому сприяла їхня виразна письменницька індивідуальність, яскраве
літературне обдарування. І.Франко у статті «З останніх десятиліть XIX в.»
писав: «Наша проза під пером Кобилянської, Стефаника, Черемшини, Яцківа набрала
поетичного лезу, мелодійності, ніжності, грації та різнородності...»
Глибокий і всесторонній знавець селянського життя і
побуту Марко Черемшина показав у своїх творах колоритну панораму життя
гуцульського села впродовж понад чверті століття. Спостережливе око
письменника-демократа і народолюбця пильно стежило за всіма соціальними
змінами, що відбувалися в житті селян і вели від .покори до активного
соціального протесту. Глибокий і всесторонній знавець селянського життя і
побуту Марко Черемшина показав у своїх творах колоритну панораму життя
гуцульського села впродовж понад чверті століття. Спостережливе око
письменника-демократа і народолюбця пильно стежило за всіма соціальними
змінами, що відбувалися в житті селян і вели від .покорило активного
соціального протесту.
Марко Черемшина здійснив творчий подвиг, написав головну
книгу свого життя, у якій з великою художньою силою показано три етапи
повільного вмирання гуцульського села: в «Карбах» воно задихається в лабетах
злиднів, безземелля, марновірства, темноти, соціального гніту, в циклі «Село за
війни» — воно «вигибає» під пострілами обох воюючих армій, не раз ілюструючи
відомі слова В. І. Леніна, що імперіалістична війна «це — найреакційніша війна,
війна сучасних рабовласників за збереження і зміцнення капіталістичного
рабства», у «Верховині» його прибирають до рук нові пани і орендарі, ласі до
чужого шматка, руйнуючи його матеріально і морально.
Свіжість таланту Марка Черемшини, його неповторна і
наскрізь оригінальна мистецька палітра, самобутнє поетичне світобачення — все
це забезпечило його творчості почесне місце в українській дожовтневій прозі.
Марко
Черемшина (Іван Юрійович Семанюк) народився 13 червня 1874 р. в с. Кобаках Косівського
повіту в селянській родині. Батько Марка Черемшини Юрій Семанюк хоч і належав
до бідних селян, але як для свого становища був людиною освіченою, дружив з
Юрієм Федьковичем, мав дома чималу бібліотеку, любив співати, малювати.
Дитячі літа майбутнього письменника пройшли у діда по матері Дмитра
Олексюка. Пізніше у автобіографічній новелі «Карби» Марко Черемшина зворушливо
розповість про свої дитячі враження і переживання, про ті картини, які він
виніс із гостинної дідової хати. Після закінчення сільської початкової школи у
1889 р. батько віддав сина до коломийської польської гімназії (1889 р.), де
він, як і інші селянські діти, пройшов сувору життєву школу. Поетична картина
розлуки з селом, мрії батьків і дітей про навчання, про кращу долю відтворені
пізніше у «згадці», присвяченій пам'яті батька, «Бо як дим підоймається».
Синова наука дорого обходилася батькам. Щоб його утримувати в гімназії, вони
щороку продавали по моргові поля. Юнак зазнав різних принижень, поки не скинув
селянський одяг і не вбрався у міську одежу, поки не опанував добре польську
мову. Невдовзі Іван Семанюк став одним з перших учнів гімназії. Не
задовольняючись програмою, він пильно зайнявся самоосвітою, читав книжки з
бібліотеки, яку таємно збирали гімназисти. Це були переважно твори українських,російських
і польських письменників.
В ці роки він подружився з Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, Семеном
Горуком, близькі і дружні взаємини з якими підтримував на протязі всього життя.
Уже в молоді роки Іван зацікавився тогочасним суспільним життям у Галичині і на
Буковині, передплачував майже всі тодішні часописи. На цей час припадають і
його перші літературні спроби, які він підписує псевдонімами Василь Заренко,
Марко Легіт. Згодом написав свій перший твір-драму «Несамовиті» і надіслав її
на конкурс, оголошений львівським журналом «Зоря». Хоч драма була оцінена
рецензентами позитивно, вона ні в друк, ні на сцену не потрапила. Текст її
загубився, збереглося лише два уривки чорнового автографа. Спроба сил у
драматургії не пройшла марно для Черемшини: не ставши драматургом у повному
розумінні, він став згодом визначним майстром психологічних новел, характерною
прикметою яких є глибокий драматизм.
Перше оповідання «Керманич» надрукував у квітні 1896 р. в чернівецькій
газеті «Буковина», уперш? підписавшись Марком Черемшиною.
Осінню 1896 р., після закінчення, гімназії Марко Черемшина вступає у
Віденський університет на правничий факультет (спочатку він мав намір поступити
на медичний факультет, але плата за навчання там була надто висока для нього,
тому він поступив на правничий факультет, де плата була найнижчою). Під час
навчання в університеті він продовжує писати, займається просвітницькою
діяльністю. Певний час очолює земляцьке студентське товариство "Січ",
є членом “Товариства студентів з Росії”, робітничого товариства “Поступ”. Брав
участь у організації великого мітингу у Відні (1897 р.), спрямованого проти розгнузданості і свавілля польської
шляхти в Галичині. У 1898 р. в журналі «Дзвінок» друкуються дитячі твори Марка
Черемшини: дидактично-повчальна байка «Муха» і казка «Сльоза». Упродовж
1900-1901 років у львівському «Літературно-науковому віснику» і чернівецькій
«Буковині» була надрукована низка оповідань, які склали першу книгу письменника
— «Карби. Новели з гуцульського життя»: «Святий Николай у гарті», «Раз мати
родила», «Більмо», «Основини», «Чічка», «Зведемиця», «Злодія зловили» та інші
(разом 15), — присвячені зображенню життя темного й зубожілого гуцульського
селянства за Австрії. Саме ця книжка відразу поставила Марка Черемшину на одне
з чільних місць серед українських новелістів початку XX століття, про неї
позитивно відгукнулися Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Михайло
Коцюбинський.
У жовтні 1901 р. Марко Черемшина закінчив університет, а на протязі
1902-1905 рр. складав екзамени з пройденого курсу та по підготовці до
докторату. Диплом доктора права одержав у 17 липня 1906 року. У жовтні 1906 р.
приїжджає жити в Делятин і там на протязі шести років працює помічником
адвоката Лагодинського, проходячи таким чином адвокатську практику.
Дорослий вік. Життя,
творча та громадянська
діяльність
у Снятині
У 1912 році, на запрошення В, Стефаника та за власним бажанням переїжджає
жиги до Снятина, де невдовзі відкриває власну адвокатську контору, активно
займається громадянсько-політичною, літературною і культурно-просвітницькою
діяльністю. Разом з В. Стефаником вони влаштовують збори селян, на яких
виступають з доповідями; організовують господарсько-ветеринарні курси; беруть
участь у товариствах «Взаїмна поміч», «Сільський господар», «Просвіта». З
початком війни Марко Черемшина одержує звільнення від військової служби і на
деякий час переїжджає з дружиною до батьків у с. Кобаки, потім знову
повертається у Снятии. З листопада 1914 р. до січня 1915 р. веде щоденник, у
якому описує події того часу, звірства австро- угорських військ по відношенню
до населення Галичини, ставлення російських військ до населення. Про тяжкий
стан людей він писав: «Як терплять наші мужики... Маємо тепер слово для них і
то часами не можемо дати, бо те, що приходиться їм пережити, відбирає нам
мову».
Після написання «Карбів» у творчості Черемшини залягла довготривала
перерва, по якій з 1919 почали з'являтися його оповідання, присвячені руїні
галицького села, спустошеного подіями першої світової війни. У 1925 р. під
редакцією М. Зерова виходить друга збірка Марка Черемшини під назвою «Село вигибає»,
в якій відображається тяжке життя гуцульських сіл на протязі війни. У збірку
входять новели, написані на протязі 1914-1919 рр.: «Село потерпає», «Перші
стріли», «Поменник», «Бодай їм путь пропала», «Зрадник», «Після бою», «Йордан»,
«Село вигибає». Сучасна йому критика відзначала високу майстерність письменника
і багатство народної, часто ритмізованої мови. Відомим є один вірш Марка під
назвою «Під осінь», який він присвятив В. Стефанику. Зважаючи на спільне
селянське походження, тематику творчості та дружні особисті зв’язки, в історії
літератури Черемшину, Василя Стефаника і Леся Марковича часто об'єднують під
назвою «покутської трійці». Загалом, літературний доробок письменника становить
близько 60 творів.
Смерть
25 квітня 1927 р. Марко Черемшина з дружиною прийшли на могилу батька
письменника у с. Кобаки, а коли вони повертались з кладовища, то Марку стало
погано, він впав неподалік від могили батька та раптово помер. Похований на
Снятинському міському кладовищі.
Увіковічнення пам'яті
У 1929 р. посмертно був виданий
третій тематичний цикл його оповідань «Верховина», де йдеться про духовний світ
земляків письменника - гуцулів-верховинців, про їх бачення добрих і злих сил,
природи, суспільства, про їх віковічні прагнення до вільного та щасливого життя
та про житгя селянства під гнітом польської влади. У збірку ввійшли оповідання
«Верховина», «Ласка», «Коляда», «На Купала на Івана» та інші. Пізніше у 1937 р.
була видана збірка його оповідань у Львові («Твори. Повне видання», т. І—III);
згодом у 1938 р. були видані його «Вибрані твори» також у Львові. Далі твори
Марка Черемшини видавалися багато разів у різних видавництвах різних міст.
17 липня 1949 року в Снятині був відкритий музей Марка Черемшини в будинку,
де з 1912 до 1927 рр. проживав Марко Черемшина. Засновником та директором музею
впродовж 25 років (до 1974 р.) була дружина письменника - Наталія Семанюк.
Марко Черемшина з дружиною, подругою, супутницею життя
Наталія Семанюк
Завдяки громадськості міста й організаторським здібностям Н. Семанюк було
створено першу експозицію музею, яку ілюстрували відомі українські художники: І. Їжакевич, Ф.Коновалюк, В.Касіян,
О.Кульчицька, Ф.Манайло, В.Сидорук та інші. Останнім часом експозиція музею
збагатилася роботами художників Снятиншини: Л.Гумен, Г.Лакусти, виробами
майстрів народної творчості Д.Жураківського, Е.Ткачук, М.Ступарик, В.Магійчука,
С.Сахра, І.Гринчака. Музей складається з 8 експозиційних кімнат та налічує
близько 4000 експонатів. З 1999 р. при музеї діє творчий Клуб імені Марка
Черемшини. 13 червня 1974р., за ухвалою ЮНЕСКО, у світі широко відзначали
100-річчя з дня народження Марка Черемшини і у ювілейні дні в скверику поблизу
музею було відкрито пам'ятник Марку Черемшині (скульптор В. Борисенко,
архітектор М.Козак).
Ще один музей письменника діє у с. Кобаки, у домі, де він жив в дитинстві.
Кінематограф
За його оповіданням «Сльоза» створено мультиплікаційну стрічку «Різдвяна
казка» (1993, «Укранімафільм»), Про нього знято фільм «Марко Черемшина» (1975).
На фото:
пам'ятник Марку Черемшині в селі Кобаки Косівського
району. Фото 1974 року
Немає коментарів:
Дописати коментар