Утворення Української держави на Закарпатті було не випадковим збігом обставин, а результатом багаторічної діяльності українських патріотичних сил у всіх сферах суспільного життя. Завдяки їх подвижницькій роботі невпинно зростала національна свідомість закарпатців, які за короткий час пройшли своєрідну еволюцію від „угорських русинів” до закарпатських українців, а через усвідомлення своєї ідентичності – до ідеї єдності з усім українським народом.
Після розпаду Австро-Угорської
імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з
іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на
Народних Зборах у Хусті,
де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено
злуку Карпатської України з Українською Народною Республікою.
Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької
Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання
в єдиній Українській державі.
На
основі рішень Сен-Жерменського (1919 р.) і Тріанонського (1920 р.)
договорів Підкарпатська Русь була включена до складу Чехо-Словацької республіки на
правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України,
передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. У
1920-1930-х рр. українська громадськість і політичні партії на Закарпатті
активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української
національної держави і возз'єднання у Соборній незалежній українській державі.
Для цього регулярно проводилися народовецькі з'їзди.«Надходить великий час,
Закарпаття мусить стати самостійною Українською Державою, воно мусить стати
зародком одної великої самостійної соборної держави від Попраду і Татрів аж до
Каспійського моря і гір Кавказу. Стати тим зародком мусить бути для нас
найбільшою честю! Ми горді, що якраз ми перші будемо тими, хто зачнуть
відбудовувати Українську Державу! Що ми поможемо нашим братам скинути
московське, польське й румунське ярмо. У цій відбудові поможе нам тільки
єдність народу, велика віра в свої сили й віра в те, що Бог призначив нас
повести свій народ до Волі!»
29
травня 1938 року Центральна Руська Народна Рада столиці
Карпатської України Ужгорода поставила вимогу до уряду Чехо-Словаччини про
впровадження статусу автономії краю, посилаючись на положення Сен-Жерменського
договору та конституції. 9 вересня 1938 року до Праги прибула делегація із
10-ти представників Української Центральної Народної Ради для перемовин про
статус автономії у Чехо-Словацькій державі. 4 жовтня будапештський уряд
запропонував Німеччині приєднати Закарпаття до Угорщини. В цьому його
підтримував уряд Польщі, виходячи з того, що існування української автономії
активізує незалежницьку діяльність українців у Польщі. Після підписання Мюнхенської угоди чотирьох
держав (30 вересня 1938 року)
складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба
українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд
погодитися надати Підкарпатській Русі статус автономної республіки
8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд (Рада Міністрів Підкарпатської Русі), який очолив Андрій Бродій (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.). До складу кабінету увійшли діячі
як русофільського (А. Бродій, Е. Бачинський, І. П'єщак, С.
Фенцик), так і українофільського (Ю. Ревай та А. Волошин) напрямків.
Однак проугорська політика Бродія, який ще до свого
призначення вів таємні переговори з Угорщиною про приєднання краю, викликали
незадоволення українського населення в Закарпатті і став причиною рішучих дій
Чехословаччини. 26 жовтня 1938 року
А.Бродія було усунуто з посади голови кабінету й в той же день арештовано
загонами чехословацької воєнізованої поліції за «державну зраду і шпигунство».
Загалом кабінет проіснував всього 15 днів і провів тільки 3 засідання.
Новим прем'єр-міністром Карпатської України став лідер Християнсько-народної партії Августин
Волошин. Голова
краю у присутності міністра Е.Бачинського, чеського генерала О.Сватека і
віце-губернатора О.Бескида склав присягу на вірність Чехословацькій Республіці.
У виголошеній прем'єрській промові Волошин заявив, що населенню Закарпаття
будуть забезпечені їх «культурні, національні та господарські здобутки». На
наступний день 27 жовтня газета «Нова свобода» опублікувала
звернення Української Народної Ради і очільника Карпатської України до
українців світу.
Рішенням Першого Віденського
арбітражу 2 листопада 1938 р. північно-західна частина Карпатської України
(Ужгородський, Мукачівський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове були передані Королівству Угорщина. В даних адміністративних одиницях, які
становили близько 12 % території регіону, у 97 населених пунктах
проживало близько 175 тис. осіб, серед яких понад 33 тис.
українців. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хуста,
де й розмістилася канцелярія Августина Волошина.
22 листопада 1938 р. празький
парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України,
внаслідок чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів,
словаків і карпатських українців (русинів
Автономний
уряд дозволив вживати поряд із назвою «Підкарпатська Русь» найменування
«Карпатська Україна». Нова назва суперечила Конституції ЧСР і не була
затверджена Національними зборами (22.11.1938). 25 листопада кабінет Волошина видав розпорядження
про запровадження на території краю української мови як офіційної.
Рішенням Першого Віденського
арбітражу 2 листопада 1938 р. північно-західна частина Карпатської України
(Ужгородський, Мукачівський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове були передані Королівству Угорщина. В даних адміністративних одиницях, які
становили близько 12 % території регіону, у 97 населених пунктах
проживало близько 175 тис. осіб, серед яких понад 33 тис.
українців. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хуста,
де й розмістилася канцелярія Августина Волошина.
Уряд Августина Волошина активно
здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася
робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти,
видавнича справа, державна адміністрація.
Для захисту автономної незалежності і боротьби з
угорськими та польськими військовими формуваннями було створено збройні сили
Карпатської України — Організацію Оборони «Карпатська Січ», велику допомогу в створенні якої
надала Організація Українських
Націоналістів.
12 лютого 1939 р. відбулись
вибори до Сойму Карпатської України, на яких
абсолютну більшість голосів виборців (близько 92,4 %) здобули
кандидати Українського Національного Об'єднання.
15 березня 1939 р. Сойм
(голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської
України..
З трибуни Сойму звучали піднесені слова: «Наша Земля стає
вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче
бути УКРАЇНСЬКА. І коли б навіть нашій молодій Державі не
суджено було довго жити, то наш Край залишиться вже назавжди УКРАЇНСЬКИЙ, бо
нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого українського
народу».
.
Прийнята парламентом Конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1),
визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська мова).
Державним
прапором та Гімном республіки
були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла
України..». Герб —
червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у
правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі.
Президентом
Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив
прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави.
Волошин після проголошення Незалежності
відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання
Карпатської України під охороною Третього Рейху та недопущення її захоплення
Королівством Угорщина.
Августин Волошин: «Від імені уряду Карпатської
України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під
охороною Німецького Рейху. Прем'єр-міністр доктор Волошин. Хуст».
Але
вранці німецький консул у Хусті порадив українцям «не чинити опір угорському
вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може, на жаль, прийняти
Карпатську Україну під протекторат».
Тим
часом проблема Закарпаття набула розголосу далеко поза межами своєї території.
Уряд Карпатської України діставав всебічну підтримку з боку населення Західної
України, української діаспори європейських країн, США та Канади, що вбачали в
автономній державі зародок майбутньої Соборної України. Водночас, така
активізація політичного життя в Закарпатті викликала занепокоєння в сусідніх
державах, особливо в Угорщині. Угорський уряд не відмовлявся від своїх
територіальних претензій, апелюючи до рішення Віденського арбітражу від 2
листопада 1938 р. про передачу південної частини Закарпаття з містами Ужгород,
Мукачево, Берегово, Чоп до своєї країни.
Карпатська
Україна проіснувала декілька днів. В ніч з 13 на 14 березня 1939 року
хортистська Угорщина за підтримкою гітлерівської Німеччини розпочала відкриту
агресію проти Карпатської України. З перших же годин угорського вторгнення
частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами
противника по лінії Ужгород-Мукачеве-Берегове-Севлюш. 16 березня 1939 р., зазнавши
значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня більша частина території
Карпатської України була окупована угорськими військами.
Один з найбільших боїв між слабо вишколеними й слабо
озброєними захисниками Карпатської України – воїнами Карпатської Січі та добре
вимуштрованою армією фашистських загарбників відбувся саме за12 км. від Хуста,
який тоді був столицею Карпатської України, на місці,
яке згодом через чисельні втрати з боку січовиків, було перейменоване в Красне
Поле. Сили були нерівні …
Повторивши подвиг героїв Крут, молоді січовики першими в
Європі чинили озброєний опір фашистським окупантам і віддали своє життя за
свободу рідної землі.
Закарпаття
знову стало розмінною монетою у планах великих держав, а ідеали Карпатської
України було свідомо розтоптано і спаплюжено.
Карпатська
Україна як держава проіснувала недовго, проте
заявила світові про волелюбність українського народу, залишила свій слід
в українській історії, підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а
українці цього краю – невід’ємною частиною великої Української нації.
Сьогодні
незалежна Україна гідно вшановує провідників Карпатської України. Зокрема, в
Ужгороді встановлено пам’ятник Президентові А. Волошину, пам’ятний знак на
Красному Полі, де відбулась битва січовиків з угорськими гонведами, іменами
діячів Карпатської України названо вулиці і площі, школи й інститути.
Карпатська
Україна 1938–1939 р. – доленосна подія в житті всього українського народу.
Невеликому Закарпатському краю судилось відіграти вагому роль в історії
українського державотворення. Навіть короткотривале існування цієї держави
стало символом національних прагнень всього українського народу. Адже певні
події, а також вчинки окремих людей можуть переважити навіть наступ
багаточисельної армії і вдихнути нове життя в національну ідею. Таким видається
постання Карпатської України, яка заявила на весь світ про наміри українців
жити у Самостійній Соборній державі.
Рекомендовані заходи до відзначення 70-річчя доленосної події- утворення Карпатської
України.
Ø «Карпатська Україна - важливий етап державотворення України» - історична студія
Ø «Створення Карпатської України-воля
українців Закарпаття» -історичний
огляд
Ø «Бої на Красному полі - символ героїзму українців»- читацький репортаж з
Красного поля з мультимедійною презентацією;
Ø «Срібна Земля-хроніка Карпатської
України» -історичний
екскурс (1919-1939)
Ø «Карпатська Січ-Збройне формування
Карпатської України», «Герої
Срібної Землі» -
історичні нариси;
Ø «Августин Волошин - життя і помисли Президента
Карпатської України» -
історичний
портрет.
Немає коментарів:
Дописати коментар