Жайворонок золотого Українського поля

Влада боїться свободи в серцях людей набагато більше ніж голодного бунту, бо голодного можна купити, а вільного -  тільки вбити. Ці слова його Блаженства Любомира Гузара вписуються в долю автора невмирущої «Червоної Рути»,  творця Української пісні,  виконавця, композитора,  світоча Української естради. Він вийшов з весни, розквітнув Українськими піснями , що «мов зерна  засіяні в розлогу ниву сучасної української естради, які щоразу плідніше буяли».

То чи могла брежневсько-суслівська когорта простити йому те, що коли заарештували Стуса, Руденка, Мельничука…, коли розсипали «Мальви» Іваничука,коли у віршах вірнопідданих зникало слово – Україна - тоді на всю велич несподівано в небо взлетіла Івасюкова пісня, розірвавши всі ідеологічні рамки. І світ почув, і заспівав Українською мовою, і пісні  уже стали не Івасюкові, а – Українські. Так Івасюк зробив те, за що клали голови його ровесники — заявив піснями  про Україну всьому світові… А це тоді нікому не прощалось… Такі думки висловлювали учасники літературно – мистецьких сходин, що проходили в ЦРБ, в читальній залі в День народження Володимира Івасюка.

До уваги учасників були зачитані спогади першої виконавиці  пісень «Червона Рута», «Водограй» - Олени Кузнєцової, Василя Зінкевича, Юрія Рибчинського, Софії Ротару, науковців Зінаїди Зайцевої, Тамари Марусик, поета Ростислава Братуня…  Основні мотиви бриніли у цих спогадах: своєю геніальною творчістю він підносив дух нашого народу, спростовував твердження про його меншовартість.

Тож повернімося до його водограю, кришталево чистого таланту, до чар – зілля червоної рути. Водограй не замулився. І Червона рута не прив’яла. Вони – вічні, зачаровані таїною, ім’я якій – українська пісня!

Наталія Романчук, бібліотекар юнацької кафедри, підібрала для відвідувачів низку матеріалів: «Феномен Володимира Івасюка», про твори         «Світ без тебе», «Пісня буде поміж нас», «Колискова для Оксаночки»,  «Балада про мальви»,  «Балада про дві скрипки» та інші. Ніби знають всі про ці пісні, але слухали начебто вперше почули. Так дорога нам усім ця людина цей «Жайворонок золотого українського поля».

Повернімося до Володимира Івасюка - наголосила Наталя, - щоб на повну силу заіскрився водограй мелодій, і запалахкотіла Червона рута словом, гідним народу, на землі якого розцвіла.

Після цих вдячних слів залунали пісні у виконанні всіх,  хто прийшов пошанувати Володимира Івасюка, чиє життя – як пісня. Всі залишали мистецькі сходини з його словами «Візьми з собою мою пісню – я в неї щастя наспівав».

Не змогли кадебістські посіпаки купити Володимира, тому і вбили бо він був вільною людиною.

На завершення присутні переглянули тематичну книжкову виставку     «Талановитого та справжнього забути неможливо».