Краєзнавчо-історична розвідка «Оберіг із сонячним німбом»

Оберіг із сонячним німбом [Текст] : краєзнавчо-історична розвідка / Стрийська ЦРБС; метод. - бібліограф. відділ; підготувала  Л. Бур; редактор Л. Війтович, відповідальна за випуск Г. Цуцуп. – Стрий, 2015. – 12с. : іл..
В Україні є багато церков, чудотворних чи відпустових місць, посвячених Пречистій Діві Марії. До них люди ходять прощею з далеких сторін, щоб у стіп Матері Божої просити розради й помочі в життєвих журбах і нещастях. Відпустові місця - це Небесні Криниці у яких можна зачерпнути живу воду Божої благодаті.

Про одну таку Небесну Криницю Божих ласк, дарованих за посередництвом Матері Божої, сьогодні в Україні майже невідомо, хоча в недалекому минулому біля неї юрбилися тисячі паломників, щоби зачерпнути благодатної води на чудотворному місці в Кохавино. За радянської влади це невеличке село у Жидачівському районі Львівської області приєднане до сусіднього села Гніздичів. У той спосіб комуністична влада хотіла цілковито знищити славу Матері Божої, прославленої в Кохавинській чудотворній іконі.

Сьогодні важко повірити, що цілком можливо відшукати те, чого не існує, знайти те, що втрачене чи знищене, потрапити туди, де ніщо не мало б існувати. Проте насправді таке неймовірне місце ніби у позачассі все-таки є, і ніщо не може стати перешкодою у прагненні його абсолютно реально спершу відчути, а потім вже побачити.
Майже фантастика для любителів незвіданого та відкривачів невідомого, а чи примусово забутого, що майже поруч, а до того ж цілком доступно і легко дається тим, що шукають не гучних розваг чи забав, а заглиблення у високі виміри духовності, що втрималися у ментальності галичан завдяки глибокій їх релігійності та побожності.
І розгортається тоді сувоєм історії дивовижно-казкова Кохавина - давнє відпустове місце неподалік Жидачева, де сама місцевість пронизана нашою історією, бо пов’язана з нащадками Івана Виговського. Відпустове місце Кохавина відоме з 1646 р. – часу з’яви там чудотворної ікони Матері Божої Кохавинської. На тому місці для образу було збудовано каплицю, згодом дерев’яну церкву, поруч з якою постав монастир кармелітів. За  імператора Йосифа II монастир було ліквідовано, вдруге він відродився у 1855 р. 1868 року було закладено наріжний камінь під новий храм, освячений 1 вересня 1894 р.

       КОХАВИНО – СВЯТИНЯ ГАЛИЦЬКОГО КРАЮ

У 1646 році прославилася Кохавина в колишньому Стрийському повіті Жидачівського району Львівської області чудесним образом Пресвятої Діви Марії. Тоді дідичка Анна Воянковська їхала каретою з містечка Руда до Жидачева. Дорога між цими населеними пунктами простяглася крізь кохавинський дубовий гай. Несподівано карета зупинилася. Коли Анна виглянула із неї, аби запитати у кучера, що сталося, її здивуванню не було меж: четверо запряжених сильних коней стояли, як один, на колінах, а на старому крислатому дубі виднівся образ Матері Божої з Дитятком Ісус на лівій руці. Внизу на образі був напис, який у перекладі на українську мову означає: "О Мати Божа вибрана, Ти - наша пряма дорога”.
Навколо образу ясність і дві палаючі свічки. Анна зрозуміла, що це незвичне явище, і відразу повернулася в Руду повідомити місцевого пароха: три рази з почес-тями та процесією переносили цей образ до парафіяльного храму в Руді, і всі три рази він чудесним способом повертався на колишнє місце. Поруч з’явлення місцеві жителі на кошти Київського воєводи Євстафія Виговського та його дружини Терези Виговської збудували дерев’яну капличку. У 1680 році цей чудесний образ перенесли до каплиці. В зв’язку з багатьма ласками та чудами, які відбувалися при образі, це місце невдовзі прославилося. Прочани не покидали Кохавино, вимолюючи ласки у Богородиці та п’ючи цілющу воду з джерела біля каплиці. На пожертви побожних парафіян і паломників почали спорудження дерев’яного храму.
 Збудували й житловий будинок, щоб мав де жити парох, який відправляв Службу Божу двічі на тиждень. За дозволом Архиєпископа Гната Вижицького сюди були спроваджені отці Кармеліти, тоді ж постав монастир.
Однак недовго монахи мали опікунство над іконою Матері Божої. У 1772 році Польща була розділена між Австрією, Росією та Прусією, втративши не тільки займані землі, але й власні. Галичина потрапляє під владу Австрії. Новий господар, цісар Йосиф, у 1780 році дає наказ ліквідувати монастир Кармелітів у Кохавино, а храм, каплицю і будинок передати парафії с. Руда.
У цьому ж році в храмі с. Руди сталася  пожежа. За вказівкою уряду Галичини скасовано парафію у с. Руда і знову відновлено в Кохавино. З плином часу дерев’яні храм та каплиця почали псуватися, та й сам храм був уже замалий для побожних прочан. Тоді місцевий парох Євгеній Петруский розпочинає будову нової святині. Значну допомогу надав йому Кохавинський вікарій Владислав Дроздовський. Почали збирати добровільні пожертви на цю ціль, і в 1868 році закладено фундамент, котрий у день Святої Трійці посвятив Архиєпископ Вєжеленьський зі Львова. Та будівництво просувалося дуже повільно, й врешті зовсім припинилося із-за браку коштів. Через декілька років Іван Красовський, перший адміністратор, порозумівся з парохом Кохавини: вони продали декілька парохіяльних дубів і продовжили будову, а наступного року продали ще більшу частину дубини, яка була окрасою Кохавини та захороною прочан від дощу чи сонця. На ці кошти закупили цеглу, вимурували стіни до рівня вікон і встановили муровані стовпи. Дальше мурувати не було чим. Аж за декілька літ графиня Оршуля Голійовська склала пожертву: хоча стіни храму ще не були викінчені, на муровані стовпи поставили дах, і так залишили все на волю Божу. 
У 1886 році в Кохавині парохом став Ян Тшопінський. Він зайнявся справою добудови храму, яка, з Господньою поміччю і за пожертви вірних, була закінчена в 1894 році. Всередині храму поставили дубовий вівтар. 30 серпня 1894 року Єпископ Іван Кузима і о. Ян Тшопінський освятили новий храм.
У Кохавино виникли нові чоловічі та жіночі Марійські конгрегації. їх утворення та діяльність вітали і підтримували Кардинал Ян Пузина з Кракова та Митрополит Андрей Шептицький.
В часи лихоліть і великої духовної руїни храм і каплицю безбожники знищили та передали під склади льонопункту; сюди заїжджали різною технікою. Цілюще джерело (криничку) засипали сміттям та закидали гранатами . На храмі й каплиці позрізали хрести. В монастирських приміщеннях розмістили інтернат для розумово відсталих дітей. Побожним людям вдалося заховати хрест "Розп’яття” в Гніздичівеькій церкві.
Пройшло півстоліття замовчування і нищення святині. Люди призабули про це святе місце. В 1991 році, коли Україна стала незалежною, храм повернули, але страшенно спустошеним. Дах храму побитий і знищений, заріс мохом, подекуди кущами, а навіть і дрібними деревцями. Стіни без штукатурки, бо під час дощів усередину по стінах затікала вода; де залишилося живе місце, — все в болоті та порохах від льону. Вікна - вибиті, усе поламане. Аж страшно згадувати. З великим запалом місцеві вірні, наскільки це можливо, намагалися навести порядок у цій святині, щоб можна було відправити Службу Божу. Цілий місяць, не покладаючи рук і не шкодуючи сил, працювали тут отці Редемптористи зі Стрия Петро Мірчук та Микола Костюк.

У жовтні 1991 року костел став греко-католицькою святинею. 13 жовтня 1991 року о 17 год. було відкрито церкву. Відправа спочатку відбулася перед дверима храму, потім отці відкрили двері і зайшли до свя¬тині. Богослужіння проходили цілу ніч. 14 жовтня на свято Покрови Пресвятої Богородиці перший раз відправилася Архиєрейська Служба Божа і відбулося освячення храму. На освячення прибули процесії і прочани зі Стрия, Більча, Гніздичева, Руди, Покрівець, Лівчиць. Співав стрийський хор.
 Кожного року до нашого храму приходять організованим походом паломники з м. Жидачева та сіл району.
На храмовий празник Покрови Пресвятої Богородиці до Кохавино прибувають паломники з Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей, щоб звеличити Матір Божу Кохавинську та випросити в Неї особливих ласк чи заступництва в різних потребах. Вже традицією стала молодіжна проща, яку кожного року 22 травня (празник Перенесення мощей св. Миколая) організовують парохи Жидачівського деканату.
   Ти довгії роки була в забуттю,
Тепер прославилась на всю Україну,
Згадай, Кохавинська Маріє, згадай,
За нас усіх грішних Господа благай.

За легендами, тричі вір­ні хотіли перенести образ до храму, але безрезультатно: наступного ранку він знову з’являвся на тому самому дубі, де його побачили вперше. Аж через 34 роки, 1680-го, нащадки гетьмана Івана Виговського пожертвували кошти на побудову каплиці. Туди ж і було з усіма почестями перенесено ікону. Капличка стала першим пристановищем цього образу, а неподалік забило джерело, причому вода у ньому дуже подібна на знамениту люрдську. Слава про чудотворну ікону облетіла не тільки Галичину, а й усю Річ Посполиту, кількість паломників збільшувалась, і на початку XVIII  століття шляхтич села Руда Костянтин із родини Виговських побудував дерев’яний костел, а також будинок для пароха і монахів. Ікону було перенесено з каплички у костел.
1 вересня 1894 року з урочистими процесіями за участю 30000 вірних, українського, польського та вірменського духовенства було перенесено чудотворний образ Матері Божої, мощі святого Йосафата та святого Криспіна в новий храм. Мощі були опечатані та виставлені на вівтарі перед чудотворною іконою. На цю подію прибуло духовенство і прочани зблизька та з далеких околиць - від Ходорова аж до Угорського кордону. В процесі перенесення ікони  брали участь представники трьох обрядів: греко-католики, римо-католики та вірмени. Одні несли мощі Святих, інші Найсвятіші Тайни. Це було для всіх велике свято, бо раділи серцем усі: на честь Матері  Божої постала ця святиня, а її чудотворна  ікона так гарно звеличена. Однак було жаль і людям, що Матінка Божа покидає своє старе житло, адже вірні звикли до старенького храму. Треба було багато терпеливості й енергії, щоб полагодити питання перенесення ікони на нове місце. Того дня в старому костелі перед чудотворним образом була відправлена остання Служба Божа. Коли ікону переносили, вірні плакали. Отець Тшопінський мав прощальну проповідь, в якій заспокоїв вірних. Ікону з процесією пронесли обходом навколо нового храму. Перед входом у храм ікону повернули лицем до людей — усі вірні були в якомусь дивному  захопленні. Із тисяч грудей чулося молитовне зітхання. Вірним здавалося, що Мати Божа прощається зі своєю дерев’яною оселею. Першу Службу Божу в новому храмі відслужив о. декан Мокшкевич. Усі вірні були надзвичайно вражені. Розігріті дивною побожністю і надією, люди не розходилися до вечора. За оповідями деяких вірних, що у той час перебували в Кохавині, такий настрій важко пояснити Це було дійсно так: що тут забувались щоденні клопоти, здавалося, світ виглядає зовсім по-іншому, що людина відчуває себе ближче неба.
У 1896 році, на честь 250-річчя появи чудотворної ікони, відбувся урочистий похід Прибуло 12 процесій від греко-католицьких парафій, 15 - латинського обряду. Розповідає один учасник прощі: "Чим ближче Кохавини, тим більше люду. Піших було так багато, що фірами неможливо було проїхати. Перед капличкою і храмом - тріумфальні брами, святкові хоругви, все виглядало торжественно. Хто хоч один раз відвідав це чудотворне місце, той ніколи не забуде тих вражень. Перебуваючи тут, людина відривається від щоденних думок і настроюється на набожність. Так сердечно зустріли нас біля тріумфальної брами. Після зворушливої промови процесія зі співом "рушила до святині, де благословляли Найсвятішими Тайнами. Архиєпископи відправили Службу Божу. Кульмінацією свята стала процесія, яка після Служби Божої відправилася до місця, де було з’явлення Матері Божої Кохавинської. Священики зняли чудотворну ікону з вівтаря і поручили її двом конфесіям. Вірні старалися доторкнутися до ікони, хто як міг і чим міг, торкались різних предметів з вірою на поміч.
Спільною молитвою любові на польській і українській мові закінчили дійства. Всі вірні повторяли: "Пресвятая Богородице, спаси нас”
З чистим серцем і надією на переможну поміч Матері Божої Кохавинської, яка нас дотепер рятувала й у майбутньому вестиме до перемоги над злом, розходилися щасливі люди по домівках. Цього дня до Святих Таїн приступили 10000 вірних: 6000 - українців, 4000 — поляків.
15 серпня 1912 року відбулося торжество коронації ікони Матері Божої. Майстер зі Стрия Юзеф Якша виготовив золоті корони надзвичайної краси. У 1937 році відзначили 25-річчя коронації чудотворного образу Матері Божої.
Коли настали часи лихоліть і великої духовної руїни, Отці Єзуїти, рятуючи ікону від більшовиків, вивезли її до Польщі, де вона знаходиться і по сьогодні.
30 травня 2000 року з Польщі до Кохавино привезли копію чудотворної ікони. З якими урочистостями і процесією зустріли її! З навколишніх сіл та міст прибули священики разом із вірними, щоб зустріти і поклонитися Матері Божій Кохавинській. 

   18 лютого 2001 року було освячено ще одну копію чудотворного образу Кохавинської Матері Божої, яку намалювала Миколишин Орися, жителька Гніздичева,. на кошти однієї побожної сім'ї. Цей образ урочисто перенесено до каплички - місця обявлення.


ЧУДЕСНІ ОЗДОРОВЛЕННЯ

26 травня 1755 року ікону Богородиці з Кохавино було проголошено чудотворною і затверджено це печаттю Архиєпископа Львівського Вижицького на спеціальній грамоті, яка зберігалася за рамкою образу.
Ось декілька свідчень:
Казимир Смоленський із с. Крупсько, що біля Роздолу, свідчив про загоєння ран на ногах, котрі довший час не гоїлися.
Антоній Ропачевський, житель м. Стрия, свідчив про чудесне оздоровлення трьохлітнього сина, який захворів на важку форму віспи.
Войцех Залуський розповів, що після відвідин Кохавино і щирих молитов до Матері Божої Кохавинськоі позбувся старих недугів.
Катерина Бладкевич, жителька с. Руда, під час сну випадково придушила своїм тілом семиденного сина, який вже не подавав ознак життя, весь посинів. Перелякана мати у відчаї і сльозах вдалася до помочі Матері Божої Кохавинської: усім своїм серцем молилася — і дитина була врятована.
Житель села Гніздичів: «Мій батько все своє життя молився до Кохавинської Матінки Божої і був врятований від смерті. Коли йому винесли смертний вирок, тато попросив останнє слово, і його прохання задовольнили. Завершила це звернення молитва до Богородиці Кохавинської в надії на поміч. І сталося чудо: під час молитви підійшов один чоловік, який зупинив виконання вироку, й батько залишився живий, за що ми всі щиро дякуємо Кохавинській Матері Божій».
Софія Вайда, мешканка села Лівчиці: «Настечка, як її звали люди в селі, маленькою дівчинкою не бачила на очі. Для родичів це було великим горем. З ним вони прийшли до Кохавинської Матері Божої. Щоранку водили дитину і промивали очі цілющою водою з кринички. Невідомо, скільки часу пройшло, але всі знають, що дитина прозріла».
І йдуть вірні на поклик Матері Божої, як ішли віками, отримуючи те. про що з вірою просили та просять. Місце це справді не просте, бо коли зайти до каплички. відчувається стан великої насолоди та молитовний спокій. А водиця у цій криниці цілюща, про що свідчать відгуки, які люди занотовують у зошиті, котрий знаходиться біля кринички Записи справді цінні, бо в них подані факти чудесних ласк, які отримали люди за посередництвом Матінки Божої Кохависькоі
Матінка Божа з нами тут, у Кохавино.
Вона - скрізь! у кожному куточку храму, відчуваємо її погляд з вікон каплиці. Вона - у кожному промені сонця, який падає на цю святу землю, 
у молитві найменшого серця.




Немає коментарів:

Дописати коментар