Історико-бібліографічний дайджест " Слов’янські апостоли св. Кирило та Мефодій на перехресті історії та сьогодення"

         Слов’янські апостоли св. Кирило та Мефодій на перехресті історії та сьогодення [Текст] : до дня слов’янської писемності і культури : історико-бібліографічний дайджест / Стрийська ЦРБС; метод. – бібліограф. відділ; упоряд. Л. Бур, відповідальна за випуск Г. Цуцуп. – Стрий, 2015. - 12 с.

У третій декаді травня Україна відзначає Дні слов’янської писемності. Традиція відзначати це свято зародилася ще в кінці 80-х рр. минулого століття, то й назву вона одержала традиційну для тих часів: Дні слов’янської писемності, а разом і з цим місію рівноапостольних братів Кирила та Мефодія.
Святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій, православні ченці, в ІX столітті (орієнтовно — 862 рік) створили слов’янську абетку — на основі грецької мови, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця». Окрім неї, також була створена ще одна слов’янська абетка — глаголиця.

Одночасно вони почали перекладати з грецької на слов’янську Євангеліє і Псалтир. Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов’янську літературну мову і книжкову справу. В середньовічній Європі слов’янська мова стала третьою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося Слово Боже.

Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їхніх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов’янських літератур.

Святкування пам’яті святих братів ще за старих часів мало місце в усіх слов’янських народів, але потім, під впливом різних історичних і політичних обставин, було забуте. На початку XІX століття разом із відродженням слов’янських народностей відновилася і пам’ять про слов’янських первоучителів.

Життя і діяльність

Кирило (мирське ім'я – Костянтин; близько 827 р. – 14 лютого 869 р.) і його старший брат Мефодій (мирське ім'я – Михайло; близько 815 р. – помер між 6 і 19 квітня 885 р.) народились у місті Солунь (нині Салоніки, Греція) в сім'ї друнгарія (командира військового підрозділу у візантійській армії). Батька  Кирила і Мефодія звали Лев, за походженням він був греком; матір – Марія, походження її не визначене – за одними відомостями вона була слов’янкою, за іншими – з аристократичного грецького роду.  У сім’ї, вірогідно, було семеро дітей (що не доведено), з яких Мефодій – найстарший, а Кирило – найменший. За походженням –  болгари (за менш популярною версією – слов'яномовні греки). Зважаючи на те, що у IX ст. Перше Болгарське царство було багатонаціональною державою, визначити достеменно, були вони слов’янами чи протоболгарами, або навіть мали інше коріння, неможливо.

     Місто Салоніки, де народилися брати, у той час входило до складу слов'янської (болгарської) території і було культурним центром Македонії. Стародавній Солунь був двомовним містом, у якому, окрім грецької мови, звучав слов'янський говір. До постриження в ченці Михайло, користуючись підтримкою друга і заступника сім'ї, великого логофета євнуха Феоктиста, зробив непогану військово-адміністративну кар'єру, що увінчалася постом стратига Славінії, провінції, розташованої на території Македонії.

     Костянтин був дуже освіченою для свого часу людиною. Ще до поїздки до Моравії він склав слов'янську азбуку і почав перекладати Євангеліє слов'янською мовою.

    З 843 р. Кирило навчався у Константинополі при дворі візантійського імператора Михайла III філософії, діалектиці, геометрії, арифметиці, риториці, астрономії, а також різним мовам. Одним із його вчителів був патріарх Фотій.     Саме під керівництвом Фотія відбувалося становлення Кирила як найвидатнішого вченого-філолога та теолога свого часу. Він  добре знав слов'янську, грецьку, латинську, єврейську та арабську мови. Після закінчення навчання, відмовившись укласти вельми вигідний шлюб із хрещеницею логофета Феоктиста – начальника імператорської канцелярії, фактичного правителя Візантії, Кирило прийняв сан ієрея і поступив на службу  хартофілаксом – патріаршим бібліотекарем (що тоді дорівнювало сучасному званню академіка) при соборі Святої Софії у Константинополі. Але, знехтувавши перевагами свого стану, віддалився в один з монастирів на чорноморському узбережжі. Деякий час жив самотньо. Потім майже насильно був повернений до Константинополя і призначений викладати філософію, а згодом отримав посаду завідуючого кафедрою філософії у тому ж  Магнаврському університеті, де нещодавно навчався сам (з тих пір за ним і закріпилося прізвисько Костянтин Філософ). На одному з богословських диспутів Кирило отримав блискучу перемогу над великодосвідченим вождем іконоборців, колишнім патріархом Аннієм, що принесло йому широку популярність у столиці. В 40-60-х рр. 9 ст. він брав участь у диспутах з іконоборцями і мусульманами в Сирії. Приблизно у 850 р. імператор Михайло III і патріарх Фотій направляють Кирила до Болгарії, де на річці Брегальніце він обертає в християнство багато болгар. Наступного року Кирило разом з  Георгієм, митрополитом Никомідійським, вирушає до двору еміра мілітенського, щоб ознайомити його з основами християнства. У 856 р. логофет Феоктист, що був заступником Костянтина, був убитий. Костянтин разом зі своїми учнями Климентом, Наумом і Ангеларієм прийшов до монастиря, настоятелем якого був його брат Мефодій. У цьому монастирі довкола Кирила і Мефодія склалася група однодумців і зародилася думка про створення слов'янської азбуки.

      Мефодій рано вступив на військову службу. Протягом 10 років керував заселеною слов'янами областю Македонії. Постригшись у ченці, став ігуменом монастиря Поліхрон на березі Мармурового моря.

    У 860 р. на Кирила була покладена місія показати переваги християнства над іудаїзмом та мусульманством в Хазарії. Сучасні дослідники піддають сумнівам мету подорожі Кирила і Мефодія до Хазарії. Дехто вважає, що Візантія шукала політичної підтримки з Хазарією перед слов’янськими племенами. Місія скінчилась восени 861 року.  Мефодій по поверненню отримав чин настоятеля монастиря Поліхрон на Олімпі. Кирило жив ченцем при церкві Дванадцяти Апостолів. Вірогідно, саме у цей період він почав складати слов’янську абетку. Відомо, що у 863 р., згідно з Олександрійським літочисленням, за допомогою брата Мефодія і учнів Кирило склав старослов'янську азбуку (у науці немає єдиної думки про те, яку ж азбуку створив Кирило – кирилицю чи глаголицю) і переклав на болгарську мову з грецької основні богослужебні книги – вибрані місця з Євангелія, Псалтиря, Апостольські послання. Про час винаходу слов'янської азбуки свідчить оповідь «Про письмена» болгарського ченця-чорноризця Хоробра, сучасника царя Сімеона. Перед Костянтином Філософом і Мефодієм стояли важкі завдання. Треба було не лише вигадати нові букви, в тому числі й для специфічних слов'янських звуків, необхідно було продумати будову писемної мови, оскільки вона не могла не відрізнятися від розмовної слов'янської мови, а також від будови грецької й латинської книжкової мови. У слов'ян не було достатньої кількості слів і понять, необхідних для правильної передачі Священного Писання. Вони мали бути спеціально створені. До того ж, треба було в короткий термін перекласти значний обсяг тексту мовою, у якої ніколи не було писемної літературної традиції.

     Костянтином була створена азбука, яку згодом назвали «глаголицею». Вона враховувала всі особливості звуків слов'янської мови. Творцями нової писемної мови були знайдені можливості для передачі властивої грецьким текстам складної структури речень засобами живої слов'янської мови. У основу перекладу був покладений той слов'янський діалект, який був відомий    Костянтину і Мефодію, - діалект слов'ян, що жили у великому грецькому місті Фессалоніки. Частина термінів була запозичена з грецької мови, а частина – була створена спеціально для слов'янських перекладів. До від'їзду до Моравії були зроблені переклади короткого Евангелія-апракоса, яке вживалося у богослужінні.

     Влітку 863 р. Кирило і Мефодій на запрошення князя Ростислава переселилися до Моравії, щоб проповідувати християнство.

У Моравії Кирило і Мефодій продовжували перекладати церковні книги з грецької на слов'янську мову, навчали слов'ян читанню, письму і веденню богослужіння на слов'янській мові. Брати пробули в Моравії більше трьох років, а потім відправилися з учнями до Риму, до папи римського. Серед частини богословів Західної Церкви склалася думка, що хвала Богові може виголошуватися лише на трьох мовах, на яких був зроблений напис на Хресті Господньому: єврейській, грецькій і латинській. Тому Кирило і Мефодій, що проповідували християнство в Моравії, були сприйняті як єретики і викликані до Риму. Там вони сподівалися знайти підтримку в боротьбі проти німецького духівництва, що не бажало здавати свої позиції в Моравії і перешкоджало поширенню слов'янської писемності. По дорозі до Риму вони відвідали ще одну слов'янську країну – Паннонію, де знаходилося Блатенське князівство. Тут, в Блатнограді, за дорученням князя Коцела брати навчали слов'ян книжковій справі та богослужінню на слов'янській мові. Після того, як Кирило передав папі Римському Адріану II знайдені їм у своїй херсонеській подорожі мощі святого Климента, той затвердив богослужіння на слов'янській мові, і перекладені книги наказав покласти в римських церквах та дозволив розповсюджувати. Мефодій був рукопокладений в єпископський сан.

Після приїзду до Риму Костянтин (Кирило) тяжко захворів. На початку лютого 869 року остаточно зліг, прийняв схиму та нове чернече ім’я Кирило,  та через 50 днів (14 лютого) помер. Похований у Базиліці Святого Климента у Римі. Перед смертю Кирило сказав Мефодію: «Ми з тобою, як два воли; від важкої ноші один впав, другий повинен продовжувати дорогу». Мефодій був висвячений на архієпископа Моравії і Панонії, і в 870 р. повернувся до Панонії.

До цього часу внутрішній стан в Моравії різко змінився. Після того, як Ростислав потерпів поразку від Людовика Німецького і в 870 р. помер в баварській в'язниці, моравським князем став його племінник Святополк, який підкорявся німецькому політичному впливу. Діяльність Мефодія і його учнів тривала в дуже складних умовах. Латинсько-німецьке духівництво всіляко заважало поширенню слов'янської мови як мови церкви. Їм навіть вдалося на три роки ув'язнити Мефодія в один з швабських монастирів – Райхенау. Дізнавшись про це, папа Іоанн VIII заборонив німецьким єпископам здійснювати літургію, поки Мефодій не буде звільнений. Правда, він же заборонив богослужіння на слов'янській мові, дозволивши лише проповіді. Відновившись у 874 р. в правах архієпископа, Мефодій, незважаючи на заборону, продовжував богослужіння на слов'янській мові, хрестив чеського князя Борівоя і його дружину Людмилу. У 879 р. німецькі єпископи організували новий процес проти Мефодія. Проте Мефодій у Римі блискуче виправдався і навіть отримав папську буллу, що дозволяла богослужіння на слов'янській мові. У 881 р. Мефодій на запрошення імператора Василя I Македонянина приїхав до Константинополя. Там він провів три роки, після чого разом з учнями повернувся до Моравії. В останні роки свого життя святитель Мефодій за допомогою двох учнів-священиків переклав слов'янською мовою весь Старий Завіт, окрім Макавейських книг, а також Номоканон (Правила святих отців) і святоотецькі книги (Патерик). У 885 р. Мефодій тяжко захворів. Перед смертю своїм наступником призначив учня Горазда. 19 квітня, у Вербне воскресіння, він попросив віднести його в храм, де прочитав проповідь. Того ж дня він і помер. Відспівування Мефодія відбувалося на трьох мовах – слов'янській, грецькій та латинській.

Після смерті Мефодія його противникам удалося добитися заборони слов'янської писемності в Моравії. Багато учнів було страчено, деякі перебралися до Болгарії і Хорватії. У 885 р., в рік смерті Мефодія, Папа римський заборонив слов'янське богослужіння. У Болгарії і згодом в Хорватії, Сербії і Київській Русі слов'янська азбука, створена братами, набула поширення. У деяких регіонах Хорватії до середини XX ст. літургія латинського обряду правилася слов'янською мовою. Оскільки богослужебні книги писалися глаголицею, цей обряд отримав назву глаголічного. Папа Адріан II писав до Праги князеві Ростиславу, що якщо будь-хто стане зневажливо ставитися до книг, писаних по-слов’янськи, то хай він буде відлучений і відданий під суд Церкви, бо такі люди «вовки». А папа Іоанн VIII в 880 р. пише князеві Святополку, наказуючи, щоб проповіді виголошувалися по-слов’янськи.

Таким чином, Кирило і Мефодій заклали основи слов'янської писемності і літератури. Оригінали творів Кирила і Мефодія не збереглися. Твором Кирила вчені вважають «Молитва Григорію Богослову». Спільним твором Кирила і Мефодія вважають «Слово на перенесення мощей Климента Римського». Мефодія називають автором гімну на честь Дмитра Солунського.

 Учні Кирила і Мефодія

Костянтин Преславський – єпископ, болгарський книжник  IX – X ст., представник Преславської книжкової школи, головний твір – збірка проповідей «Учительське євангеліє (893 – 894 рр.), яке супроводжується поетичним вступом «Абеткова молитва».

Горазд Охридський – учень Мефодія, перший архієпископ слов’янин-слoвак Великої Моравії.

Климент Охридський (близько 840 – 17 липня 916 р.) – болгарський та всеслов’янський просвітник, святий, жив у місті Охрид; учасник Моравської місії Кирила і Мефодія; засновник Охридської книжкової школи, яка стала одним із найдавніших культурних центрів Болгарії. На даний момент в науці переважає теорія про те, що Кирило і Мефодій створили глаголицю, а кирилиця була створена пізніше, можливо, їх учнями; існує точка зору, що кирилицю створив саме Климент Охридський, до числа прибічників цієї теорії входять І. В. Ягич, В. Н. Щепкін, А. М. Селіщев та ін.

 Вшанування пам'яті Кирила і Мефодія

Болгарська церква встановила день пам'яті Кирила і Мефодія, який згодом став святом національної освіти й культури. В Болгарії запроваджено орден «Кирило і Мефодій» та Міжнародну премію імені братів Кирила і Мефодія  за визначні праці з давньоболгаристики й славістики.

Ім'я Кирила і Мефодія носила перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство.

Обидва брати були канонізовані Східною (православною) Церквою та названі «рівноапостольними», а також причислені до лику святих Західною (католицькою) Церквою.

У 1980 році Папа Іван Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи.

День святих Кирила і Мефодія відзначається католиками та англіканами 14 лютого, православними та католиками східного обряду –  24 травня.

У слов’янському православ’ї вони вшановуються як святі рівноапостольні «учителі слов’янські»; прийнята черга при виголошенні – «Мефодій і Кирило».

     Таким чином, право називатися слов’янськими просвітителями та апостолами слов’янства св.Кирило і Мефодій заслужили тим, що, по-перше, створили першу слов’янську азбуку — глаголицю; по-друге, витворили норми першої літературної мови слов’ян — старослов’янської; по-третє, зробили перші переклади основного корпусу християнської богослужбової літератури старослов’янською мовою; по-четверте, підготували цілу когорту учнів (близько 200), серед яких уславлені Климентій Охридський, Горазд, Ангелар, Наум, Сава, Семижизнь, Каїх та ін., які стали достойними продовжувачами традицій своїх учителів не лише у Великій Моравії, а й Болгарському царстві; по-п’яте, завдяки неперевершеному дипломатичному хисту св.Кирила та Мефодія слов’яни першими в Європі офіційно здобувають право говорити з Богом рідною мовою, а вся їхня діяльність слугує єдності християнської церкви і в минулому, і нині. 

    Св. Кирило та Мефодій показали і сучасникам, і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, дає щедрі плоди, які здатні служити людям тисячоліття. Саме тому свято рівноапостольних св.Кирила та Мефодія, яке відзначається 24 травня, дає добру нагоду для осмислення духовного заповіту видатних слов’янських просвітителів, апостолів слов’янства, які, не забуваймо, прислужилися і до становлення християнської культури українців в часи Русі-України і спадщина яких допоможе відповісти на виклики ХХІ століття.

Список використаної літератури

1.        Губаревич В. К. Історія України : довідник школяра і студента / В. К. Губаревич. – Донецьк : ТОВ «БАО», 2004. – 607 с.

2.        Новий довідник історія України. – К. : ТОВ «Казка», 2005. – 736 с.

3.        Пасічник М. С. Історія України державницькі процеси, розвиток культури та політичні перспективи : навч. посіб. / М. С. Пасічник. – 2- ге вид. – Київ : Знання, 2006. – 735 с.

4.        Полонська-Василенко Н. Історія України /Н. Полонська-Василенко. – Т. 1. – Київ, 1993. – 640 с.

5.       Симоненко Р. Г. Кирило-Мефодіївське товариство/  Р. Г. Симоненко // Енциклопедія історії України. – Т. 4. – К.: Наукова думка, 2007. – С. 297–298.