Кожний бібліотекар району працює не
тільки над популяризацією української книги, але і над історією своєї
бібліотеки, свого села та його визначних родин. Ось і я зацікавилась цією
темою, і провела коротке краєзнавче дослідження родини Квичоли:
« 5 січня 1982 року в мальовничому селі
на Сколівщині в звичайнісінькій родині народився хлопчик, якого охрестили
Арсеном. Він так і залишився єдиною дитиною в сім’ї підприємців Михайла та
Дарії Квичоли.
В 1989 році хлопчик пішов у перший клас
Сможанської восьмирічної школи. Нічим особливим не відрізнявся від своїх
однолітків, хіба що дуже любив поезію. А в третьому класі вже читав Біблію,
знав кілька псалмів напам’ять, роз’яснював рідним біблійні приповідки. В
сьомому класі заявив батькам, що хоче бути священиком. Батьки не відраджували,
але і всерйоз не сприймали синову заяву. Арсен закінчив восьмирічну школу на
«добре» і «відмінно». Родина переїжджає на постійне місце проживання в с.
Райлів, Стрийського району. 10 та 11-й класи Арсен закінчив в с. Нежухів. Після
закінчення школи він їде вступати в Дрогобицьку семінарію, але не проходить за
конкурсом. Вернувся Арсен дуже засмучений. Бабуся радить йому вступати в
Львівський політехнічний інститут. В цей час там було престижно навчатися. Від
чого юнак ще більше засмучується, бо вже твердо знав, що буде тільки
священиком.
Через рік, в 1991 році Арсен вступає в
Луцьку духовну семінарію, яку через чотири роки закінчує на «відмінно». В 1995
році висвячується і його направляють на службу в Херсонську область.
Прослуживши півроку в одному із сіл Херсонщини, отець Арсеній відчув
неоднозначне ставлення до церкви, зате зрозумів, що хто стукає, тому
відчинять,хто шукає Бога, той його находить. Через півроку за станом здоров’я,
його переводять в Київську область, Баришівський район, с. Волошинівка.
Прибувши на призначене місце, отець
Арсеній відчув, що він тут залишиться назавжди. Службу відправляв в маленькій
капличці, одночасно збирав пожертви і будував церкву. Його працю було високо
оцінено. Нагород було багато, та найвища з них – настільний хрест з прикрасами,
що вказує на те, що священик є Протоєреєм Православної Церкви Київського
Патріархату. Церква і насправді стала для мешканців села Волошинівка і округи
острівком формування національного духу.
З дружиною Уляною познайомився під час
навчання в Луцьку. В 2003 році одружилися. В любові та побожності виховують
двох дітей: дочку Андріану – 10 років та сина Юрія – 5 років. Кожної неділі
вони разом ідуть до церкви, де моляться, причащаються та прославляють Бога.
Завітавши до батьків отця Арсенія, я
зразу зрозуміла, чому їх син став священиком. Доброзичливі, чуйні, гостинні
люди, які відвідують церкву, поважають людей та шанують народні традиції та
обряди. А поспілкувавшись з отцем Арсенієм по телефону, а пізніше по скайпу, я
відчула таку благодать, такий приплив любові, що захотіла наше спілкування
продовжити. І отець Арсеній пообіцяв, що коли приїде до батьків улітку, то в
сільській бібліотеці під час літнього дозвілля користувачів-дітей, ми спільно проведемо
духовні роздуми на тему: «Полюби ближнього як самого себе».
В даному часоплинні це дуже актуальна
тема:
-
Як не загубити віру?
-
Як зупинити війну?
-
Чому не вмирають Герої?
Разом із читачами мені також вдалось
відтворити легенду про назву нашого села Райлів, про маленький рай на землі,
Рай зліва або Райлів».
Запрошую Вас, дорогі читачі, до глибшого
пізнання рідного краю, доторкнутись серцем до історії свого села, своїх родин.
Немає коментарів:
Дописати коментар