Бібліотекарю на замітку "Прапор нашої Рідної Вільної Незалежної України"

    

 «Синій колір, як чисте небо південної Русі, ясний, погідливий, як душа щирого … Русина, зображав мир і спокій, якого до розвитку нашого народного потреба. Золотий колір, як ті зірниці на яснім небі, зображали ясне світло, до якого нам прагнути належить». Яків Головацький.

      Україна готується до одного з найвеличніших свят – до Дня Незалежності. Напередодні свята ми вшановуєм наш Прапор – Прапор нашої Рідної Вільної Незалежної України.

Синій, як море, як день, золотий –

З неба і сонця наш прапор ясний.

Рідний свій прапор високо несім

Хай він, уславлений, квітне усім! (Олександр Олесь)
       Історія прапора  сягає корінням в давні часи,  починаючи з Хрещення  Русі,  віддзеркалює історію державності.

Ми бачимо поєднання на прапорі синьо-жовтих кольорів на гербі Львова, подарованого йому в 1256 році Данилом Галицьким – це було зображення жовтого лева на блакитньому тлі.

Золотий і синій колір використовувалися в гербі Руського королівства офіційно з XIV століття. Також ці кольори присутні і на гербах місцевої знаті, князів, шляхтичів.

Жовто–блакитні кольори поєднувались на прапорах Руського  Воєводства за часів Речі Посполитої. 

Починаючи з XVI ст. козаки Війська Запорозького використовували в невеликій кількості прапори-хоругви синьо-жовтих барв, а вже з  1710-х років синьо-жовті козацькі прапори почали переважати серед козацьких хоругов, такі прапори часто виготовляли з синього полотнища із нашитим на ньому лицарем у золотих чи червлених шатах та золотим орнаментом.

З 17 ст. прапори Війська Запорізького  в основному стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносили зорі, хрести, зброю. Ті прапори зберігались в Ермітажі до 2-ї Світової війни. На одному з прапорів Архістратиг Михаїл, одягнутий в золоту кирею і блакитні штани. А на знамені  «1774 року  створеному коштом останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського – прямокутник блакитного кольору, на якому яскраві золоті герби».

Із ліквідацією Запорозької Січі зникають військові, територіальні та інші прапори. На українських землях, які входили до складу царської Росії, можна було використовувати лише біло-синьо-червоні прапори імперії.

З революцією 1848–1849 рр. пов'язана поява українського прапора (жовтого з блакитним) в австро-угорській частині України. У жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила жовто-синє сполучення кольорів прапора. Ці колірні сполучення швидко поширились на українські землі, що перебували на той час у складі Австро-Угорщини, а після революції 1905 – 1907 рр. у Росії – і в Наддніпрянській Україні.

З початком Першої світової війни 1914–1918 рр. на західноукраїнських землях найбільше поширюється поєднання жовто-блакитних кольорів. Ці прапори супроводжували на західноукраїнських землях і відзначення 100-річного ювілею Великого Кобзаря.

22 березня  1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила "Закон про державний прапор Української Народної Республіки", який був жовто-блакитним. У 1918 р., у період Гетьманату Павла Скоропадського, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився і в період влади Директорії.

У листопаді 1918 р. у Львові Українська Національна Рада затвердила "Тимчасовий основний закон", який дав назву новоствореній державі – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), цей закон проголошував прапор держави- блакитно жовтий.

20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор для Закарпатської України. 15 березня 1939 р. він був прийнятий як державний прапор Карпатської України.

У Радянській Україні не могло бути й мови про поширення жовто-блакитних кольорів. Так, слова "блакить" і "блакитний" нівелювалися, замість них запроваджувались російські "голубий", "лазуровий". За радянських часів синьо-жовтий стяг використовувався підпільно, його використання в СРСР каралося ув'язненням на два роки.

21 січня 1990 року під час акції «Живий ланцюг» до Дня соборності України вперше на території країни люди масово вийшли на вулиці з синьо-жовтими прапорами, які переважно самотужки шили вдома.  

       

14 березня 1990 року у Стрию, першому з українських міст, підняли національний прапор над будівлею міської ради. Це був перший прецедент публічного підняття українського національного прапора над офіційною радянською установою.

Отже, 24 серпня група депутатів занесла до сесійної зали прапор, розміром 8х4 метри, і накрила ним трибуну.

Цей момент за ініціативою Івана Плюща закарбував художник Олексій Кулаков на картині «Державотворення», розміром 2х5 метрів, яку 22 серпня 2001 року урочисто відкрили на другому поверсі будівлі Верховної Ради України.

          

Після проголошення незалежності України, 4 вересня 1991 — після триразового голосування і погрози Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішено, синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту проголошенням незалежності України віддали належне синьо-жовтому знамену.  Український народ не міг відкинути історичну традицію створення своєї держави саме під цим знаменом.

1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг Незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим  прапором  статус офіційного прапора країни.

28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг.

Державний Прапор України визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (Стаття 20, Розділ І).

19 листопада 1997 року український прапор вперше було розгорнуто на орбіті Землі українським космонавтом Леонідом Каденюком на борту шатлу «Колумбія» під час експедиції STS-87 на висоті 279 км над Землею. Вдруге український стяг на навколоземній орбіті (висота над Землею 408 км) розгорнув американський астронавт Рендольф Брезнік на Міжнародній космічній станції, який пристикувався до неї на кораблі Союз МС-05 28 липня 2017 року.

Українська революція 2013-2014 років перетворила український прапор та синьо-жовту атрибутику на символ боротьби України з «Русским Миром», Кремлем, російським імперіалізмом та іншими противниками Української державності  та Незалежності.

За кілька днів по всій Україні здіймуться тисячі прапорів Вільної Незалежної України, країни,яка нині воює і будує своє майбутнє, і впевнено крокує  до спільноти демократичних європейських держав... символіка якої за "дивовижним збігом" також є синьо-жовтою.

(використано матеріали  Інститута Національної пам’яті,
з доповіді В.В.Кукса, доц. кафедри історії ЛПТІ,
Декларації Незалежності, Вікіпедії).

Соціологічне опитування «Молодь і книги : чому варто читати?»

Читачі бібліотеки с. Верхня Лукавиця взяли участь у соціологічному опитуванні «Молодь і книги : чому варто читати?».

Примірна тематика заходів на серпень 2020 року

Дорогі бібліотечні працівники Стрийщини! Пропонуємо Вам примірну тематику заходів на серпень 2020 року. Сподіваємося, що наші методичні рекомендації допоможуть Вам урізноманітнити форми роботи і зацікавити Ваших відвідувачів бібліотек.

6 серпня Міжнародний день «Лікарі світу за мир»

Ø Професійний діалог «Лікарем стати не просто», «Низький уклін Вам, лікарі»

Ø Валеологічні хвилинки «Хто стоїть на варті охорони здоров’я», «Лікарі людських душ»

Ø Прес-калейдоскоп «Служіння в ім’я здоров’я», «У ваших руках – складна і відповідальна справа».

Ø Інформаційний дайджест «Медики та пацієнти: спільна мета – здорова нація»

Ø Флешмоб «Подякуй медику за ….»

8 серпня Всесвітній день кішок

Ø Онлайн-колаж «Звичайних котів не буває»

Ø Хвилини радісного читання «Муркотливі, пухнасті та чарівні коти!»

Ø Дегустація літературних новинок «Будь моїм другом»

Ø Міні-повідомлення “Кращий портрет чотирилапого друга в літературних творах”

Ø Літературна скринька “Кішки – герої літературних творів”

 19 серпня Яблуневий Спас

Ø Народознавчий прес-колаж «Три серпневих Спаса», «Прийшов Спас – пішло літо від нас», «Свято Спаса святкуємо, усім радість даруємо»

Ø Народознавча онлайн – мандрівка "Яблучний Спас. Традиції та історія свята», «Медовий Спас прийшов до нас», «Спас – щедрої землі»

Ø Віртуальна виставка «Свято дароване Богом»

23 серпня День Державного Прапора України

Ø Слайд-екскурс «Жовто-синій прапор мій»

Ø Мультимедійна презентація «Україна – це Ти!», «Історія державного прапора України».

Ø Майстер-клас «Символи миру і надії»,

Ø Патріотичний флешмоб «Живий герб», «Державний прапор України – святиня нашого народу», «Цвітуть неначе квіти волі, знамена жовто-голубі», «Під синім небом Батьківщини позолотилися жита»,

Ø „Майорить на вітрах твоїх Україно, жовто-блакитний нескорений стяг»

24 серпня День Незалежності України

Ø Патріотичний майданчик «Україна незалежна, тож цінуйте це належно»

Ø Патріотична панорама «Єдина! Вільна! Неподільна!»,

Ø Патріотичне дефіле «Читач по-українські»,

Ø Літературна подорож «Я — частинка своєї країни, Україною зветься вона», «Ти вистояла, Україно, у всі віки, у всі часи!», «Хай хранить тебе Бог, Україно ще на тисячі зоряних літ»

Ø Бібліопікнік «Україна: най-най у світі», «Ми одна українська родина»

Ø Книжково-ілюстративна виставка «Україно, доки жити буду, доти відкриватиму Тебе»

 27 серпня День народження Івана Яковича Франка (1856–1916), українського поета, прозаїка.

Ø Ювілейна мозаїка «Іван Франко – це розум і серце нашого народу»

Ø Літературний портрет «Сьогодні мов зоря, він сяє Україні», «Іван Франко – син України, велич світова»

Ø Виставка – портрет «Бентежний дух поета», «Іван Франко майстер духу і слова»

Ø Віртуально-літературна подорож «Шляхами життя і творчості І.Франка», "Іван Франко і Стрийщина"

Ø Краєзнавча мандрівка «Тобі вклоняється Стрийська земля»

Ø Літературний круїз «Велетень української літератури»

Ø Онлайн-марафон «Поетичний віночок Івану Франку», «Тричі мені являлася любов», «Не вмре поезія - не згине сила духу»,

Ø «Акорди поезії Українського Каменяра»

Ø Франкові студії «Крізь дзеркало у задзеркалля духу»

Ø Франкознавчі читання «Рядки, що з вічності звучать»

 29 серпня 80 років з дня смерті Євгена Петрушевича (1863-1940) Президента ЗУНР

Ø Сторінками історії «Євген Петрушевич – одна з найвизначніших постатей в українській історії»

Ø Історичний екскурс «Життєвий шлях та громадсько – політична діяльність Євгена Петрушевича»

Ø  Інформаційне досьє «Євген Петрушевич - президент ЗУНР»

Для Вас, любі читачі!

Шановні читачі! 18 липня виповнюється 113 років від дня народження Олекси Гасина - видатного військового діяча, члена Управи ОУН, Шефа військового Штабу УПА, соратника Романа Шухевича-сина Конюхівської землі, славного Лицаря ідеї і Чину- Олекси Гасина. Ви можете відвідати музей в його рідному селі Конюхові, або відвідати найближчу бібліотеку, де є історична, дослідницька, мемуарна література, повне зібрання «Літопис УПА».

Особливо Вам буде цікаве найновіше Друге видання історичного дослідження уже славної пам’яті Григорія Дем'яна «Генерал УПА - Олекса Гасин «Лицар».

Олекса Гасин, вся його родина, як і тисячі синів і дочок України у вирі Другої Світової війни виборювали Україні власне місце під сонцем, виборювали омріяну Незалежність.

І сьогодні, уже в третьому тисячолітті, наші Лицарі стоять на сторожі Незалежності, повторюють геройський чин, обороняючи нашу Незалежність, територіальну цілісність від агресивного сусіда-безувіра - росії.

Шановний читачу, Ви маєте можливість доторкнутись до святих для нас Лицарів Геройського Чину, відчути причетність до Великої Української Родини. Чекаємо Вас в читальнях району.

Онлайн-конференція «Нові формати спілкування між читачами і бібліотекарями»

Під час карантину бібліотекарі мають можливість вдосконалювати свою професійну майстерність. 10 липня працівники Стрийської РЦБС стали учасниками онлайн-конференції «Нові формати спілкування між читачами і бібліотекарями», організованої Львівською юнацькою бібліотекою ім. Романа Іваничука. Фахівці провели методичне навчання, розкривши новітні ресурси, форми, технічні моменти в інформаційно-бібліографічній роботі серед користувачів юнацького віку. Було розкрито механізм роботи спільноти «Книголюби», а також зроблено акцент на роботу про Всеукраїнські конкурси для юнацтва, соціологічні дослідження, про найкращі бібліотечні проекти. Спілкування проходило у форматі діалогу між учасниками.

Майстер-клас по створенню відеороликів

"Методист-онлайн". 8 липня працівники районної бібліотеки для дітей взяли участь у майстер-класі на платформі ZOOM по створенню відеороликів на прикладі програми Фотографії Windows, який провела Олена Кремньова.

На замітку бібліотекарю: «Сторінками національно-визвольної боротьби за українську державність. Визначні постаті державотворців».

Створення УГВР відкривало новий етап у розвитку й укладі сил організованого українського визвольного руху того часу, створило в ньому нову ієрархічну структуру й забезпечило гармонійну співпрацю, з одного боку, провідної, але не монопольної політичної організації, тобто ОУН(б), і з другого – мілітарної загальнонаціональної формації УПА, врешті, верховного політичного центру як народної влади в умовах окупації.

Збройна боротьба, що її вели ОУН і УПА з такими потужними ворогами, як нацистський і сталінський тоталітарні режими, вимагала не лише максимальної консолідації всіх сил, але й створення особливого представницького органу, що репрезентував би Українську державу перед зовнішнім світом. Тож Українська Головна  Визвольна Рада(УГВР) задумувалася як позапартійний орган для керівництва українським рухом та представництва його за кордоном.

Рішення про створення широкої політичної організації, якій би підпорядковувалася УПА, було прийнято на нараді Проводу ОУН в березні 1944-го. Було створено Ініціативний комітет (голова Лев Шанковський, Дарія Ребет, Ілля Сем’янчук, Михайло Степаняк, Василь Охримович), що проводив необхідну комунікацію, а також готував програму та документи майбутніх зборів.

Установчі збори УГВР відбулися за ініціативою УПА й ОУН(б) 11-15 липня 1944-го біля сіл Недільна та Сприня на Самбірщині, в умовах глибокої конспірації. Охорону забезпечували дві сотні УПА. Як згадувала Дарія Ребет: Українську Головну Визвольну Раду - по суті, підпільний протопарламент України, створено, як було сказано вище, в умовах війни, на Першому Великому Зборі українських політичних  представників провідних українських політичних партій та організацій. Як ми уже знаємо,  Установчі збори  відбулись  з 11 до 15 липня 1944 р. в лісництві біля сіл Сприня та Лужок Горішній тодішнього Турківського району Дрогобицької області (нині — Самбірський район Львівщини). Цей всеукраїнський провідний центр із представників усіх українських земель та політичних організацій намагався координувати визвольний рух та представляти його за кордоном.

На Установчих зборах,якими керував Ростислав  Волошин-Голова Президії Великого Збору УГВР, схвалили демократичні засади державно-політичного устрою та соціально-економічну програму побудови України,які були відображені в таких документах:Платформа УГВР, «Універсал» та «Тимчасовий устрій УГВР». Також обрано президію УГВР: Президент- Кирило Осьмак (на фото), віце-президентами УГВР стали Василь Мудрий, о. Іван Гриньох та Іван Вовчук (від ОУН). Секретарем внутрішніх справ призначили Ростислава .Волошина, закордонних – Микола .Лебедя. Головою Бюро інформації обрали молодого письменника зі східноукраїнських земель Йосипа Позичанюка. Генеральним суддею став Ярослав Біленький Генеральний секретаріат (уряд) очолив Роман Шухевич під псевдонімом "Роман Лозовський", він же став і секретарем військових справ..

Збори, якими керував Ростислав Волошин і в яких взяли участь 20 осіб (ще 5 погодилися прийняти мандати, але не змогли прибути), ставили за мету створення широкої суспільно-політичної бази для боротьби з німецьким нацизмом та російським більшовизмом за державну самостійність України.

Як записано в «Платформі УГВР», «страшне і криваве лихоліття упродовж 25 років навчило українські народні маси, що ніякий чужий політичний та соціальний устрій не піде їм на користь і що тільки власна національна суверенна держава є єдиною передумовою та запорукою нормального життя і розвитку нації, її культури, матеріального і духовного добробуту народних мас».

Відтак, «УГВР прагне до відбудови Української Самостійної Соборної Держави на всіх землях українського народу засобами самостійницької боротьби проти всіх ворогів… та співпраці з усіма прихильниками такої самостійності».

Оскільки до підпілля активно приєднувалися східні українці, а в УПА воювало багато молоді, що не входила в ОУН, певна демократизація визвольного руху,  ставала єдиним шляхом об’єднання усіх сил спротиву. Тож «Платформа УГВР» стала прообразом Конституції демократичної держави, в якій могли вільно існувати представники різних національностей.

Створення УГВР відкривало новий етап у розвитку й укладі сил організованого українського визвольного руху того часу, створило в ньому нову ієрархічну структуру й забезпечило гармонійну співпрацю, з одного боку, провідної, але не монопольної політичної організації, тобто ОУН(б), і з другого – мілітарної загальнонаціональної формації УПА, врешті, верховного політичного центру як народної влади в умовах окупації» .

Та історична місія УГВР цим не вичерпувалася. Ця представницька структура засвідчила і перед світом, і перед самими учасниками визвольного руху демократичні прагнення майбутньої Української держави.

Структурно УГВР складалася з Генерального секретаріату, Генерального суду, Контрольної колегії, бюро інформації тощо. У 1945-му утворено Закордонне представництво на чолі з Іваном Гриньохом. Завдяки його діяльності про Україну і український визвольний рух дізналися уряди та громадськість багатьох країн світу.

УГВР як підпільний уряд України керувала національно-визвольним рухом українців до середини 1950-х. Вона друкувала звернення до громадян, еміграції та закордонних урядів, встановлювала свята воюючої України, вручала нагороди та відзнаки.

Більшість членів УГВР в Україні загинула або була заарештована. Робота Ради суттєво ускладнилася внаслідок вбивства Романа Шухевича (1950), а після арешту Василя Кука в 1954-му та смерті Кирила Осьмака в 1960-му (заарештованого за два місяці після липневих зборів 1944-го) УГВР фактично припинила свою діяльність.

«Ця представницька структура засвідчила і перед світом, і перед самими учасниками визвольного руху демократичні прагнення майбутньої Української держави. Учасники УГВР не сподівалися на швидку перемогу – вони працювали на широку історичну перспективу, себе самих вважаючи тільки ланкою на шляху України до свободи». (Сергій Грабовський).

Як ми знаємо, Президентом обрали Кирила Осьмака. У Львові Кирило Осьмак мав тривалу аудієнцію у Андрея Шептицького. Саме там, на Святоюрський горі, почалися перші консультації з керівництвом ОУН(б) і УПА в особі Романа Шухевича про створення об'єднавчого органу повсталого українського народу.

Легально обіймаючи посаду директора Стрийського окружного товариства "Сільський Господар", Осьмак допомагає готувати програмні документи Української Головної Визвольної Ради - як член Ініціативного комітету по проведенню Великого Збору. Отримав псевдо "Марко Горянський", "Гірняк".

10 червня 1944 року на ініціативному комітеті були остаточно затверджені назва УГВР і основоположні документи: Універсал, Платформа, Устрій. Назву "Універсал" запропонував саме Осьмак, щоб провести історичну паралель з універсалами гетьманів і Центральної Ради.

З 11 липня 1944 року поблизу лісництва в селі Сприня, біля підніжжя гори Виділок на Самбірщині, протягом п'яти днів відбувався Великий збір УГВР. Після дебатів затверджено, крім програмних документів, присягу вояка УПА.

15 липня Кирило Осьмак був обраний президентом Української Самостійної Соборної Держави. Як писав потім Роман Шухевич: "Глибока тиша запанувала на залі нарад, коли голова президії УГВР став перед головою Великого Збору УГВР, поклав руку на український державний герб та почав повторювати слова присяги. То присягав президент України перед усім українським народом".

"Не можна формулювати, що ОУН є ініціатором створення УГВР. Ініціатором швидше є УПА, - сказав під час дебатів майбутній член Президії УГВР Мирослав Прокоп. - УГВР - це не нова політична організація, яка буде конкурувати з іншими. Це непартійний орган народу, завдання якого - координувати існуючі угруповання для боротьби за державність".

Повноваження Президента УГВР та компетенція Президії були врегульовані в розділі третьому Тимчасового устрою УГВР. Великий збір УГВР, що обирав Президента, ухвалював також основні закони, розглядав та вирішував основні політичні питання, встановлював лінію визвольної політики та програму і тактику боротьби українського народу, приймав звіти від усіх органів УГВР та вирішував організаційні й кадрові питання.

5 серпня 1944 року на галявині під лісом, між селами Свидник і Ластівки (Старосамбірський район) відбулася перша збірна присяга вояків УПА за текстом, ухваленим УГВР.

Церемонію присяги проводили шеф Головного військового штабу УПА Дмитро Грицай - "Перебийніс", командир Дрогобицької воєнної округи Іван Белейович - "Дзвінчук" і  генеральний секретар внутрішніх справ УГВР Ростислав Волошин.

3 серпня 1944 року біля села Орів, на Сколівщині, сталася сутичка між частиною Червоної Армії і відділами УПА. Президент УГВР Кирило Осьмак був поранений. Його допровадили до села Дорожів біля Дублян. Тут у хаті Михайла Летнянчина, на пагорбі Вільнику, 12 вересня 1944 радянські спецслужби й схопили немолодого високого чоловіка, який порався біля хати.

Лише через кілька років слідчі ідентифікували в’язня. Понад 15 років провів він в ув’язненні й помер 16 травня 1960 року у Владимирській тюрмі.

         Учасники УГВР не сподівалися на швидку перемогу – вони працювали на широку історичну перспективу, себе самих вважаючи ому вдалося прорватися на Захід, не відмовився від ідеалів демократії і від політичної боротьби.

Біля с. Сприня у 2009–2011 роках спорудили пам’ятник на згадку про УГВР. В нижній частині пам’ятника встановлена рельєфна п’ятифігурна композиція, на якій зображені бронзові постаті Кирила Осьмака, Романа Шухевича, о. Івана Гриньоха, Дарії Ребет і Ростислава Волошина (скульптор Іван Самотос).

Нам, працівникам бібліотек слід самим вивчати і поширювати правдиві сторінки національно-визвольної боротьби, пам’ятати про  боротьбу нескореного покоління, вивчати їхні уроки, твердо знати, що демократія повинна бути «зубастою», а ще – не забувати, що «за свободу народу, який тобі довірився, часом треба дорого платити. Навіть своїм життям». Пропонуємо провести в бібліотеках: історичні читання, екскурси, студії, презентації виставок, історичні мандрівки, вікторини, історичне досьє.

Бібліотекарю на замітку: "113 років від дня народження Романа Шухевича"

30 червня 2020 р. виповнилось 113 років від дня народження Романа Шухевича політичного та військового діяча, Генерал-хорунжого, Головнокомандувача УПА, Голови  Секретаріату  Української  Головної Визвольної ради (УГВР)  (1943-1950), борця за незалежність України у XX сторіччі. Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Посмертно іменований пластовою старшиною найвищим почесним ступенем гетьманського скоба (1950).

Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту.  Роман Шухевич поєднував у собі риси військовика високого рангу і політика, причому його політичні та провід­ницькі якості особливо виділялися і були найголовнішими рисами цієї великої особистости».

Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу. Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944 р. загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід.

Пишучи про Р. Шухевича, кожен так чи інакше торкається основних етапів історії революції середини ХХ ст., адже постать Р. Шухевича невіддільна від її історії. Щоб краще зрозуміти  Романа Шухевича пропонуємо прочитити кілька його висловлень,його переконань.

1. Мудрого – не одурити, чесного – не купити, мужнього – не зламати

2. Ми, усі – вояки УПА і всі підпільники зокрема, і я – свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але, запевняю вас, – ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Це наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити.

3. Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною!

4. Гарантією справжньої демократичності майбутнього ладу в українській державі є, в першу чергу, широко народний характер українського руху, його безприкладна ідейність. Український визвольно-ідейний рух зродився з надр українського народу, діяв в ім'я інтересів українського народу. Воля і щастя українського народу – його найбільша мета.

5. Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах.

Чого таки прагнув добитися Роман Шухевич в українському націоналістичному русі?

Роман Шухевич, як і багато українських хлопців і дівчат, мріяв про створення Незалежної України. В багатьох сферах він утверджував українське та українство. Його ім’я золотими літерами вписано до пантеону української слави. “Шух”, “Дзвін”, “Щука”, “Степан”, “Туча”, “Чернець”, “Ратник”, “Роман Лозовський”, “Тур”, “Тарас Чупринка” – це далеко не всі псевда, під якими Роман Шухевич виступав в структурах українського визвольного руху 1920–1950-х рр. Він проявив себе як громадський, культурний, військовий та політичний діяч. Насамперед як Головний Командир Української Повстанської Армії, генерал-хорунжий (з 1946 р.), член Українського Державного Правління (1941 р.), Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) у 1944–1950 рр., Генеральний Секретар військових справ (1944–1950 рр.) За свої звитяги відзначений найвищими нагородами УПА – Золотим Хрестом Бойової Заслуги І класу та Золотим і Бронзовим Хрестами Заслуги, посмертно іменований Гетьманським пластуном-скобом. 

Роман Шухевич є взірцем виконання одного із головних обов’язків кожного пластуна: “Бути вірним Богові та Україні!” та однієї із десяти заповідей українського націоналіста: “Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї”.

Після Другої світової війни, Роман Шухевич, маючи можливість виїхати за кордон, вибрав шлях збройної боротьби. Його життєвий шлях став яскравим прикладом для наслідування наступним поколінням українців в Україні, на еміграції та особливо сьогодні у час російсько-української війни, де ми у нелегкій боротьбі захищаємо Незалежність.