Літературна онлайн вікторина «Василь Стефаник: скарби життєвого шляху».

14 травня виповнюється 150 років від дня народження видатного українського письменника, неперевершеного майстра соціально-психологічної прози, новеліста, тонкого спостерігача людської душі, гуманіста і просвітителя Василя Стефаника.
       Запрошуємо Вас взяти участь в літературній онлайн вікторині «Василь Стефаник: скарби життєвого шляху», перевірити свої знання про життєвий шлях та творчість письменника, або ж дізнатися більше цікавих фактів про Василя Стефаника.

Методичні рекомендації до 35-их роковин Чорнобильської трагедії «Гіркий полин твоєї долі, Україно…»

Чорнобильський вітер по-душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає,
Годинник життя безупинно іде ...
Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає.

26 квітня 1986 року одна з сумних дат в історії України та світу, яку ще називають «чорною» сторінкою. У цей день небо над квітучим і спокійним Поліссям, покрилося зловісною хмарою радіаційного диму.

Цього року 35 роковини катастрофи планетарного масштабу – вибуху на Чорнобильській атомній станції.

Чорнобильська трагедія – формування загальнолюдських цінностей і почуття відповідальності за власні дії. Події  35-річної давності ніколи не зітруться з пам’яті ні сучасних, ні наступних поколінь. Ця катастрофа є болем для всієї України. І тепер в квітневий день 26 числа ми вшановуємо пам’ять тих, хто пожертвував своїм життям, захищаючи нас від атомного лиха.

У бібліотеках рекомендуємо провести вечори пам’яті, години вшанування, години цікавих повідомлень, презентації тематичних поличок, переглянути фільми, відеоролики та оформити книжково-ілюстративні виставки, виставки-пам’яті, виставки однієї книги:

Ø «Чорнобиль б’є на сполох»

Ø «Чорнобиль. Катастрофа триває»

Ø «Пам’ятаймо Чорнобильський квітень»

Ø «Під полиновою зорею»

Ø «Чорний біль України»

Ø «Чорнобиль гіркий полин»

Ø «Пам’ять полином не проросте»

Ø «Весни обірване суцвіття»

Ø «Чорнобиль : пожежа, яка не згасає»

Ø «Біль і крик під знаком Чорнобиля»

Ø «Книги про події на Чорнобиля»

Ø «Чорнобильський слід на землі в долях, і душах…»

Ø «Відлуння чорного квітня»

В час пандемії та обмеження у проведенні масових заходів рекомендуємо взяти участь в онлайн-марафоні «Пам’ятаймо Чорнобильський квітень».

«Владика Нескорених і Володар Духу» /до 129-ої річниці з Дня Народження Блаженнійшого Йосифа Сліпого/

  Життя Йосифа Сліпого невіддільне від історії нашої церкви, справи окремішності нашого народу, духовної інтеграції в  європейську культуру.

Йосип Сліпий (1892 – 1984) – це одна із найцікавіших, але й найбільш трагічних постатей в історії України ХХ століття. За власні переконання та принципи він заплатив дуже високу ціну, але до кінця життя залишався відданий своїм ідеалам. Він був єпископом УГКЦ, предстоятелем цієї Церкви, Галицьким Митрополитом і Львівським Архієпископом, кардиналом римо-католицької церкви. Водночас, провів довгих 18 років у радянських таборах. За цей час не зламався і продовжував свій шлях служіння, власну дорогу до Бога, пам’ятаючи слова Святого письма: «НЕ бійся нічого, що маєш витерпіти…. Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя»

Життя  Блаженнійшого  Йосифа Сліпого  було не прямою дорогою, а радше лабіринтом, в якому кожний вибір є важливим. Адже на кожному повороті можна схибити, обравши не ту дорогу. Щоб не загубитися на цьому шляху, ми потребуємо внутрішнього компаса, який підказуватиме нам правильну путь. Слуга Божий Йосиф не шукав орієнтирів у минущих ідеях чи марних сподіваннях. У своєму посланні «Про поєднання в Христі» (3 червня 1976 року) він звернувся до своєї пастви з простою порадою: «Будьмо собою!» Це «буття собою» народжується в кожному з нас у той момент, коли ми в молитві до Отця Небесного розпізнаємо Його волю щодо нашого життя. І кожен з етапів біографії патріарха Йосифа позначений цим знаком автентичності, в серці якої перебуває Христос

   Навіть у складних табірних умовах Йосиф Сліпий високо ніс честь і гідність Митрополита Нескореної  Церкви. Митрополит – страдник, огидної, звироднілої московсько-більшовицької системи не був її жертвою. Він був оборонцем, захисником свого народу, своєї Церкви. Ослаблене тіло не покидав   сильний дух.

Життєва доля патріарха Йосифа переконує нас у тому, що з глибокою вірою та Божою допомогою людина незламної волі, яка не зрікається своєї Богом даної сутності, не зраджує свого покликання та здійснює своє служіння, за будь-яких обставин переможе у двобої зі злом та неправдою.

— « Я довго намагався знайти якусь коротку фразу, яка б влучно віддзеркалювала дух Патріарха Йосифа. І знайшов цих два слова — „Будьмо собою“… Це означає бути справжнім. Якщо ти українець — будь справжнім українцем, якщо ти єпископ — будь справжнім єпископом, якщо ти монах — будь справжнім монахом, якщо ти патріот — будь справжнім патріотом, якщо ти християнин — будь справжнім християнином. Саме це є змістом цих двох слів. Патріарх Йосиф був справжнім сином своєї землі, був голосом мовчазної Церкви і переслідуваної України. В усьому світі його приймали посли, президенти держав, як очільника тої України, що перебувала в „тюрмі народів“. Він був справжнім душпастирем, пророком, батьком своєї Церкви і свого народу», — наголосив Глава УГКЦ

Пам’ятаймо слова Великого  духовного  Отця, висловлені у  зверненні до нас: Що про Вас скаже історія?

Шановні читачі!  Вас чекають в читальній залі   бібліотеки,( що на вулиці Євгена Коновальця, 40), нові книжкові видання про життєвий шлях Патріарха Української Греко-Католицької Церкви.

Вільгельм фон Габсбург- (Василь Вишиваний) до 126- річчя від Дня народження. Спогади за сторінками книги «Червоний Принц» України - Тімоті Снайдера.

 

1895, 10 лютого – у містечку Пула (нині Хорватія) народився Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.

Цей український офіцер, перебуваючи в окупованому нацистами Відні, орієнтовно з 1942 року співпрацював із британською спецслужбою SOE (Special Operation Executive), допомагаючи їй у встановленні контактів з українськими емігрантами та націоналістами. Серед задач – стежити за пересуванням німецьких військ, пізніше, після капітуляції Німеччини – за радянськими військами. З 1940-х він також співпрацював і з французькою військовою розвідкою. Наприкінці серпня 1947 року українець був схоплений у Відні та вивезений радянськими спецслужбами з міста, яке на той час було поділено на 4 окупаційні зони, контрольовані США, Великою Британією, Францією та СРСР.

Однак не лише це робило особливим офіцера, який помер за Україну. Найцікавіший момент… Це був – Габсбург. Член однієї з найвпливовіших династій Європи, яка правила багатонаціональною імперією протягом близько 600 років.

НЕПЕРЕСІЧНА ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ

Обрати саме постать Вільгельма фон Габсбурга (в Україні відомого також як Василь Вишиваний) для відкриття року культури України в Австрії в 2020р було дуже влучним рішенням українського диппредставництва. Особливо й у тому, що зі спеціальною лекцією про роль цієї непересічної людини в історії України, та й Європи загалом, був запрошений виступити Тімоті Снайдер. Справжній друг України, професор Єльського університету, нині також науковий співробітник Віденського Інституту суспільних наук присвятив цілу книгу "Червоний князь" Вільгельмові фон Габсбургові – ерцгерцогу (архікнязю), родичу австрійського цісаря, який обрав собі українську ідентичність, став легендарним полковником Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) Василем Вишиваним і свого часу розглядався в габсбурзькій монархії навіть як король майбутньої України.

"ЧЕРВОНИЙ ПРИНЦ" УКРАЇНИ

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький народився у 1895 році в родині архікнязя Карла Стефана Австрійського, адмірала військово-морського флоту Австро-Угорщини. Коли йому було 13 років, його сім’я переїжджає з адріатичного узбережжя до родинного маєтку в м. Живець на Західній Галичині (сучасна Польща). Батько вважався одним із кандидатів на майбутній польський престол і хотів також, щоб сини думали про польську корону. Втім, Вільгельм не був у захопленні від батькових планів.

Саме в той час відбувається перше знайомство молодого Габсбурга з українцями – "розбишацьким племенем", за твердженням польської шляхти, яке мешкало поруч з Живцем. З’їздивши одноосібно в гуцульські гори в пошуках "українських розбійників" і не знайшовши їх, 17-річний Вільгельм повернеться в Живець, як він стверджуватиме у автобіографії, "вже іншим", з іншим ставленням до українців і до своїх польських "інформаторів".

Українська тема не відпускатиме Вільгельма фон Габсбурга й надалі. Після вступу до імператорської військової академії він починає вивчати, окрім інших, українську мову. Пізніше, у 1915 році й у розпал Першої світової війни – молодим лейтенантом відправляється на східний фронт командувати ротою 13-го полку уланів, який рекрутувався переважно з українців Золочівського повіту (нинішня Львівська область).

«Герої Крут - смолоскип палаючої свободи, України, обпалений цвіт»

     

29 січня – 103 роки тому в  ім’я найсвятішої любові  до Батьківщини, коли не було кому стати на захист кордонів молодої держави, пішла у бій купка гордих юнаків, в бій, що народив нових Українців, які стали Чином нації, совістю  усіх майбутніх поколінь.
    Споконвічний ворог України в кінці грудня 1917 розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Четвертим Універсалом Самостійності України. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім  рушила і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна» На підступах до столиці Муравйов закликав: «Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».

       Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Здебільшого вони були неготовими до військових дій і мали погане озброєння. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

    29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.
       Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили  в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі.
   В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.
     

   Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в Пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу Героїв бою під Крутами».
        У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут».

                                        Тут України юнь свята
                                За Україну полягла в святу годину
                                        Тут розпинали не Христа,
                                        Тут вбили юну Україну.
                                        На грані двох тисячоліть
                                        Чорніє Хрест у білім полі.
                                    Тут вмита кров’ю наша воля
                                        Для нас усіх Хрестом стоїть.

Битва під Крутами - символ нескореного духу нашої нації. Це пересторога тим, хто і нині сподівається поставити націю на коліна, це клич до нас, українців, щоб ніколи не  повторилась трагедія під Крутами. Сучасні Новітні Герої на своїх плечах міцно  тримають нашу Незалежність, захищають Україну від зазіхань зухвалого агресора.  Герої Крут боролись, щоб ми перемогли! Герої  не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, допомагаючи живим рухатись вперед.

З ДНЕМ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ!

«Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України», - ці слова Акта Злуки двох українських республік (УНР і ЗУНР) в одну Самостійну Соборну Українську державу звучали 102 роки тому. Ця подія історично-визначальна, незабутня для українців.
       22 січня – День Соборності України. Соборність України - це єдність усіх українців навколо головних ідей нашого майбутнього.
        Офіційне святкування 22 січня 1939–го року було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні  свято  Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст) на той час у Чехословацькій республіці.
        Найбільш знаковий захід  відбувся в 1990 році і отримав назву «Живий ланцюг» - «Всеукраїнський ланцюг єднання». Тоді люди вишикувалися «ланцюгом» від Києва - на Житомир, Рівне, Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, Закарпаття.

          За різними оцінками, участь у такій акції взяли до трьох мільйонів людей.   День Соборності в Україні  почали відзначати на державному рівні  лише у 1999 році після Указу президента Леоніда Кучми. Оскільки це свято пов’язане з процесом об’єднання українських земель, то заходи, що проводяться 22 січня кожного року  символізують єдність земель України.

        День Соборності України –  одне з найважливіших свят нашої країни, яке підкреслює, що ми всі – це один народ і ніякі ворожі списи не зможуть нас розділити.

            Вітаємо всіх українців, всіх наших читачів з Днем Соборності!  

                                Дай, Боже,нам своєї сили
                                            І мужності своєї дай,
                                        Щоб ми від зла оборонили
                                     Себе і свій стражденний край!
                                         Дай, Боже, нам своєї  віри

                                Щоб ми народ були і єсть!

                                Хай недруги лихі сокири

                            Пощербляться об нашу честь.

Нові періодичні видання для користувачів бібліотеки с. Кути

     З січня 2021 року фонд бібліотеки с. Кути поповнять нові періодичні видання, а саме: «Рідне поле», «Гомін волі», «Високий замок», «Добрий лікар», «Добрий господар», «Домашній адвокат». Запрошуємо до перегляду періодичних видань.