Євген Петрушевич – український політик, один з лідерів Національно – Демократичної партії в Галичині.

В бібліотеках району продовжується інформаційно-просвітницька робота по ознайомленню читачів з такою важливою тематикою: визначні історичні постаті–державотворці України.

3-го червня відзначаємо 155-річчя з дня народження Євгена Петрушевича – Нащадка давньої династії галицьких священиків, Євген Петрушевич вибрав шлях правника й державотворця, Він – Голова УНРади– тимчасового органу ЗУНР. Президент першої відродженої після багатьох років неволі Західно-української державності, відіграв провідну роль в першому об’єднанню Галичини з Наддніпрянщиною.

В бібліотеках можна провести історичні читання, презентації «Політичний портрет керівників ЗУНРу», «Родина о. Омеляна Петрушевича-приклад служіння рідному народові», краєзнавчі студії «Наш край в добу ЗУНР», історичні мандрівки «Галичина 2-ї половини 19 ст – першої половини 20ст.»

Короткі нотатки:

Євген Петрушевич – український політик, один з лідерів Національно – Демократичної партії в Галичині.

У 1907 – 1918 рр. – депутат австрійського парламенту, з 1917р. голова української парламентської репрезентації,з жовтня 1918р. – Президент Української Національної Ради, з листопада 1918р. – на чолі ЗУНР, – Правда,програмних документів не збереглось, але збереглись партійні. Головні вимоги: поділ Галичини на Східну і Західну, встановлення української адміністрації у Східній Галичині, відкриття Українського університету, збільшення прав українським виборцям. ЗУНР під керівництвом Євгена Петрушевича стало взірцем правопорядку в контексті всієї Української революції 1917–23 рр.

Попри активну дипломатичну діяльність Петрушевича та його уряду, в лютому 1921 року Ліга Націй визнала Польщу тимчасовим окупантом Галичини, а 14 березня 1923 року Рада послів країн Антанти ухвалила рішення про належність Галичини до Польщі.

У 1920–1923рр. очолював уряд ЗУНР у вигнанні. В еміграції Є.Петрушевич продовжував боротьбу за відновлення незалежності ЗУНР. Реорганізований Уряд ЗУНР, керований ним розгортає активну дипломатичну діяльність і добивається права участі в роботі більшості міжнародних зустрічей і конференції за недопущення влади над Галичиною. Проте рішення Ради амбасадорів Антанти, за яким Галичина без жодних застережень відійшла до Польщі, що перекреслило його плани відновлення української держави. Відтак Є. Петрушевич змушений був у травні 1923 р. розпустити уряд ЗУНР, ліквідувати дипломатичні представництва та місії за кордоном. Галицькі державні й політичні діячі повернулися на Батьківщину та включилися у легальну діяльність відповідно до програм своїх партій і рухів. Є. Петрушевич переїхав у Берлін, де продовжив дипломатично-пропагандистські акції на захист поневоленого народу, надсилав заяви до Ліги Націй, видавав газету «Український прапор», надавав морально-політичну підтримку інтернованим частинам Галицької Армії.

Саме у цей період, він підпав під вплив ілюзій щодо зміни національної політики радянської влади в Україні в період «українізації» і залишившись без моральної підтримки соратників і в важкому матеріальному стані. Деякий час державник мав надію, що від уряду УРСР можна сподіватися підтримки у боротьбі проти поляків, але невдовзі втратив її.

Подальші роки емігрантського життя виявилися надзвичайно важкі внаслідок матеріальної скрути. Помер та був похований на берлінському цвинтарі римо-католицької катедри св. Ядвіги 29 серпня 1940, представниками УНО, які згодом встановили на могилі пам'ятник. Перепоховали Євгена Петрушевича у 2002 році на Личаківському кладовищі у каплиці біля меморіалу воякам УГА. Всі окупанти України вважали Президента ЗУНР своїм ворогом.

Більшовики намагалися його ім’я стерти з пам’яті народу. Та після десятиліть забуття Євген Петрушевич повернувся до рідного Буська. З 1990 р. його ім’я носить одна з головних вулиць міста. 28 червня 1991 р. на честь Президента ЗУНР Євгена Петрушевича на будинку колишнього універмагу було відкрито першу в Україні меморіальну таблицю. 5 серпня 1997 р. Буській гімназії було присвоєно ім’я Євгена Петрушевича. 1 листопада 2008 р., коли святкували 90-річчя проголошення ЗУНР, на подвір’ї Буської гімназії імені Євгена Петрушевича постав пам’ятник першому Президентові ЗУНР. У цей рік Національний Банк України випустив монету на честь Євгена Петрушевича.

Історія нашої держави знає багатьох відомих політичних діячів, котрі боролись за право незалежності нашої держави. Багато особистостей були забуті історією, деякі були знищені політичним та військовим репресивним тиском окупаційних держав. Та завжди находились люди, котрі жертвуючи власним благополуччям та волею протистояли ворогові. Одним із таких борців за свободу став доктор Євген Петрушевич, президент Української Національної Ради, диктатором ЗУНР, шостий член Директорії УНР, адже він європейський політик, який пройшов школу Віденського парламенту та Галицького сейму. Він згідно з європейськими стандартами, намагався провести земельну реформу, всемірно сприяв створенню боєздатної армії. Також був толерантним до різних політичних партій, у тому числі і до лівого спрямування, з повагою ставився до національних меншин. Намагався нав'язати прагматичні стосунки з країнами-сусідами і навіть з більшовиками. Сповідував європейські стандарти життя.

Роль Є. Петрушевича в українській історії є визначальною. Державницька традиція, яку заклав провідник української революції, стала найвагомішим чинником національної ідеї в наступні десятиліття та головною правовою підставою відновлення незалежності. У списку державних діячів України йому належить особливе місце. Впродовж професійної та громадської діяльності, його політичних та міжнародних зусиль він здобув високий суспільний авторитет. Поза помилками у зовнішньополітичних орієнтаціях, Є. Петрушевич залишався прикладом шляхетності, чесності та жертовності у національно-визвольній боротьбі. Його життя є прикладом служіння українському народу, національній ідеї. Адже Євген Петрушевич не просто державний лідер та політичний діяч, він й ще людина, котра понад усе любила свою батьківщину, а також був незламним борець за свободу всього поневоленого народу.

В роботі з читачами можна використати документальні матеріали про роботу Української Національної Ради, або Української Конституанти.

Євген Петрушевич, тодішній голова Українського Парляментарного Клюбу у Відні, будучи на довгий час перед появою маніфесту поінформований про пляни цісаря в цім аспекті, заздалегідь приготовив у подробицях скликання Української Конституанти. Ту працю перевів у Львові д-р Баран, секретар Народного Комітету у Львові, при допомозі військового комітету, який тоді утворився, щоб перебрати владу від австрійського уряду. Українська Конституанта зібралася у Львові вже в два дні по появі цісарського маніфесту, а саме, дня 18-го жовтня 1918 р. Взяли в ній участь із Галичини й Буковини всі наші парляментарні й соймові посли, та по три делеґати від кожної партії.

Між присутніми вибився на перше місце наш греко-католицький Єпископат: Митрополит Андрей Шептицький, станиславівський єпископ Григорій Хомишин і перемиський єпископ Йосафат Коциловський, як вірилісти до галицького сойму, та наші найвизначніші політики-посли до парляменту у Відні, як: д-р Петрушевич, голова Українського Парляментарного Клюбу, проф. Романчук, д-р Кость і Євген Левицькі, д-р Охримович, проф. Ол. Барвінський, о. О.Стефанович, д-р Загайкевич, д-р Цегельський, д-р Макух, світочі нашої науки: д-р Горбачевський, міністер здоров’я в австрійському уряді, д-р Дністрянський, професор університету, д-р Роман Залозецький, професор політехніки, д-р О.Колесса, професор університету, а з Буковини: барон Микола Василько, О.Попович, д-р Смаль-Стоцький, професор університету. Були там теж професори, адвокати, судді, священики, селяни, журналісти, письменники, а життєва карта кожного з них була вщерть записана працею для добра й щастя Галицької та Буковинської вітки українського народу. Такою була наша Конституанта. Вона не була партійна, вона була всенародна. Президентом Конституанти, яка назвала себе Українською Національною Радою, одноголосно вибрано націонал-демократа, провідника української політики в Австрії й голову Українського Парляментарного Клюбу у Відні, — д-ра Євгена Петрушевича.

Питання: Чому саме цей достойний збір Української Національної Радои вибрав д-ра Петрушевича на президента Західньо-Української Народної Республіки?

Вибрав його тому, бо він був головним організатором для скликання до Львова Української Конституанти. Вибрали його тому, бо всі знали, що д-р Петрушевич все своє життя посвятив невсипущій праці для щастя нашого народу, що він культурний у поведінці з іншими, високоосвічений чоловік, що він досвідчений довголітній парляментарист, знаменитий бесідник, досконалий правник, безкорисний, обов’язковий, муж кристального характеру, чоловік чистих рук і чистого серця, прямолінійний, консеквентний і не¬похитний у своїх постановах, з глибоким почуттям своєї відповідальности за свої вчинки і, що з цих причин існувала повна запорука, що д-р Петрушевич буде гідно репрезентувати Вільну Галицьку Державу й не нанесе ніколи сорому Галицькій Землі.

По довших нарадах Конституанта схвалила наступну постанову: “Стоячи на становищі самовизначення народів, Українська Національна Рада, як Конституанта, постановляє:

Ціла етнографічна область в Австро-Угорщині, зокрема Східня Галичина з граничною лінією Сян, з влученням Лемківщини, північно-західньої Буковини, з містами Чернівці, Сторожинець і Серет, та українська полоса північно-східньої

Угорщини — творять одноцілу українську територію. Ця українська національна територія в обшарі 70 тисяч кв. км з 6 мільйонами населення уконституовується, як Українська Самостійна Держава“.

Ту саму постанову Конституанти проголосив д-р Петрушевич 19-го жовтня 1918 року вечером з’їздові делеґатів з цілої Галичини й Буковини в числі около 300 осіб, що з’їзд прийняв до відома з нечуваним ентузіязмом.

Текст Відозви:

А у відозві до населення між іншим було сказане: “Український Народе! Доля Української Галицької Держави в Твоїх руках! Ти станеш, як непобідний мур при Українській Національній Раді і відопреш всі ворожі замахи на українську державу.

Все здібне до оружжя українське населення має утворити боєві відділи, які або ввійдуть у склад Української Галицької Армії, або на місцях оберігати будуть спокій і порядок, а особливо залізниці, пошту і телеграф.

Національним меншостям Української Держави, без різниці народности і віроісповідання, запоручується горожанську, національну і віроісповідну рівноправність”.

Після з’їзду і проголошення ЗУНР почалася горячкова підготовча праця до перебрання влади від австрійського уряду на терені Східньої Галичини у Львові. Д-р Петрушевич виїхав до Відня, як Президент ЗУНР, нотифікувати проголошення ЗУНР центральній віденській владі, амбасадорам різних держав, які мали в тому часі своїх представників у Відні, а також урядам Антанти.