До Дня читання і Всеукраїнського Дня
бібліотек в читальнях району
пожвавішала робота над текстами давніх
книг, над історією творення письма. В Центральній районній бібліотеці проведені
заходи, присвячені вивченню – «Велесової книги – Волховник». Коли торкаємся
давнини – мурашки йдуть по тілі, від гордості навертається сльоза, перехоплює
подих – таке глибоке коріння у нас, і не дивина, що не кожен його сьогодні може
осягнути. На жаль, є і така категорія людей, що не вважає це за потрібне… таке
собі перекотиполе….
Наші
предки ще на глиняних, дерев’яних книгах нам заповідали «старанно повчіться
тому, що речено тут, аби ми не забули…»
Оскільки
правові норми у давні часи були тісно поєднані з релігійними, то і, правда,
право, праведність, православ’я, здавна були єдині.
Присутні
мали можливість глибше ознайомитись із історією трипільської культури,
заглибитись в історію писемності. Віра Дідів-Прадідів до синів-онуків
передавалась з уст в уста, аж поки народові не загрожувала чужа ідеологія, у
вигляді чужої віри в богів, насадження штучної релігії.
Так
і було в наших Предків, коли загроза ставала очевидною для волхвів, служителів
етнічної релігії. Це було і в інших релігіях, тому виникало письмо – католики
користалися латиною, ортодокси – церковнослов’янською, а юдеї – ґебрейською,
мусьманською, арабською…
Знайомлячись із письмом «Велесової книги» на Дошках,
глибше задумались про сенс життя, і як сказано на І дошці «Отож, молімося…щоб
мали ми чисті душі і тіла наші, і щоб мали ми життя…» Духовна сила Пращурів
підтримується нашою пам’яттю, Молитвами Рідної Віри, і тільки в єдності ми
станемо їх достойними нащадками.
А
ще дуже важливо наголошено в Письменах «.. Дивись, Русе, до розуму, бо ум великий
Божеський єдиний з нами. А тому творімо і речемо з Богами воєдино».
І
насправді, хто як не наші бібліотекарі ведуть у світ історії і традицій, у світ
знань і духовності, вчать обрати свій життєвий шлях.
Детальне
ознайомлення із «Велесовою Книгою» визвало жваву дискусію, але всі задумались,
а який шлях обираємо…
Нам
пощастило, бо нещодавно бібліотекарі взяли участь у Книжковому форумі у Львові, і найголовніший вердикт, який ми
винесли для себе, був такий же глибоко підкреслений як і у «Велесовій книзі»:
«Книги – як хліб, це пожива для духовного розвитку, тексти – це вода, що
втамовує інтелектуальну спрагу, адже книга, яку ти читаєш має бути співзвучною
твоєму внутрішньому стану».
Книги
чекають свого читача.
Немає коментарів:
Дописати коментар