…Ти заслужила…

«Поезія – думка це розкута,

що всі людські ламає пута

Вона як ніжний воїн б’є!

Вона по всіх краях витає

Народи з рабства визволяє,

А вільним велич додає!»

   Літературно-мистецький проект Марічки Пак набирає обертів… Ще не уляглись як слід літературні рядки з книги «Мовчанка з небом», що як «поетична ластівка» випорхнула з родинного гнізда Марічки, і заполонила душі спраглих чуттєвої поезії, широти філософської думки.

      Її поезія – «це повінь почуттів, великих тем, це спалах симфоній».

     І звідки береться така могутня сила в маленькій тендітній дівчині? ЇЇ слова: «Брати мої, Українці! Час настав! Коли ще дорога вам калина у лузі; коли ще не зовсім забули мамину пісню над колискою і казку про «Котигорошка», що сива бабуся читала щовечора; коли ще думка про Україну хоч інколи змушує серце битися в апатії і завмирати бездиханно; коли кладете руку на те саме серце при перших же нотах, що виливаються у слова «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…», коли ще вірите ви в ці слова, тоді іще не все втрачено».

         Воістину, у неї народжується слово, народжується і мовчанка, до якої треба прислуховуватись. «Мовчанка з небом – це голос свого серця, авторка призиває вслухатись в нього».

          І ось ще одне її творіння душі, її палкого юнацького серця – «Інкогніто». Марічка пропонує нам читачам «розбитий пазл, котрого вмілим думкам можна зібрати, і … впізнати».

        В мистецькій аудиторії зібрались залюблені у поезію люди – і по віку різні, і по уподобаннях, але перші ж хвилини авторка захопила всіх своїм затишним словом, своєю піснею, поетичною творчістю, і зал перетворився в єдиний живий організм, який співпереживав, тішився, посміхався, і від задоволення не шкодував ні сліз, ні долонь. А Марічка зі своєю творчою сценічною і не сценічною родиною, не змучувалась дарувати мистецтво…. «тому, що це Ти»…

    Авторка запрошувала подумки знайтися між сторінок її поезії, і ми знаходились…

   Збірка пронизана любов’ю… любов’ю до всього, що її оточує, і хто поруч з нею йде по життю, і до тих, хто далеко, але подумки завжди з нею… «Я тільки починаю життя, і все у нас, дасть Бог, ще попереду…»

   А ми, хто знає Марічку, хто задумується над її творінням, хто вслуховується у життєдайні ритми, віримо – це наша надія, адже мистецтво, як і життя, слабким не під силу». Сили духу тобі, наша Марічко! Впертості у творінні! Натхнення від друзів! Нехай з перших твоїх збірок відкривається велике майбутнє!