Декада синьої книги "Кольорове читання" в бібліотеці с. Кути

30 червня 1941року - Акт відновлення Української державності

«Актом 30 червня 1941 р. український нарід заманіфестував перед цілим світом і перед історією, що він бажає сам керувати своїм життям і що він готов боронити своє право на вільне життя у своїй власній, самостійній державі перед імперіялістичними зазіханнями кожного ворога і за кожних умов».

Акт відновлення Української державності 30 червня 1941р. - ланка в безпреривному ланцюгу в боротьбі за Суверенну Українську державу - такий основний зміст книжкової виставки рекомендуємо для читачів ЦРБ з нагоди цієї визначної події.

Ці книги містять короткий зміст актуальних досліджень історії Другої світової війни «Україна і Український народ у Другій світовій війні», виданого Українським інститутом Національної пам’яті Київським видавництвом імені Олени Теліги.

Віче пам’яті біля пам’ятника Ярослава Стецька

З нагоди проголошення Акту відновлення Української державності в м. Стрий відбулося віче пам’яті біля пам’ятника Ярослава Стецька.

Бібліотекарю на замітку: "113 років від дня народження Романа Шухевича"

30 червня 2020 р. виповнилось 113 років від дня народження Романа Шухевича політичного та військового діяча, Генерал-хорунжого, Головнокомандувача УПА, Голови  Секретаріату  Української  Головної Визвольної ради (УГВР)  (1943-1950), борця за незалежність України у XX сторіччі. Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Посмертно іменований пластовою старшиною найвищим почесним ступенем гетьманського скоба (1950).

Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту.  Роман Шухевич поєднував у собі риси військовика високого рангу і політика, причому його політичні та провід­ницькі якості особливо виділялися і були найголовнішими рисами цієї великої особистости».

Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу. Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944 р. загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід.

Пишучи про Р. Шухевича, кожен так чи інакше торкається основних етапів історії революції середини ХХ ст., адже постать Р. Шухевича невіддільна від її історії. Щоб краще зрозуміти  Романа Шухевича пропонуємо прочитити кілька його висловлень,його переконань.

1. Мудрого – не одурити, чесного – не купити, мужнього – не зламати

2. Ми, усі – вояки УПА і всі підпільники зокрема, і я – свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але, запевняю вас, – ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Це наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити.

3. Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною!

4. Гарантією справжньої демократичності майбутнього ладу в українській державі є, в першу чергу, широко народний характер українського руху, його безприкладна ідейність. Український визвольно-ідейний рух зродився з надр українського народу, діяв в ім'я інтересів українського народу. Воля і щастя українського народу – його найбільша мета.

5. Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах.

Чого таки прагнув добитися Роман Шухевич в українському націоналістичному русі?

Роман Шухевич, як і багато українських хлопців і дівчат, мріяв про створення Незалежної України. В багатьох сферах він утверджував українське та українство. Його ім’я золотими літерами вписано до пантеону української слави. “Шух”, “Дзвін”, “Щука”, “Степан”, “Туча”, “Чернець”, “Ратник”, “Роман Лозовський”, “Тур”, “Тарас Чупринка” – це далеко не всі псевда, під якими Роман Шухевич виступав в структурах українського визвольного руху 1920–1950-х рр. Він проявив себе як громадський, культурний, військовий та політичний діяч. Насамперед як Головний Командир Української Повстанської Армії, генерал-хорунжий (з 1946 р.), член Українського Державного Правління (1941 р.), Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) у 1944–1950 рр., Генеральний Секретар військових справ (1944–1950 рр.) За свої звитяги відзначений найвищими нагородами УПА – Золотим Хрестом Бойової Заслуги І класу та Золотим і Бронзовим Хрестами Заслуги, посмертно іменований Гетьманським пластуном-скобом. 

Роман Шухевич є взірцем виконання одного із головних обов’язків кожного пластуна: “Бути вірним Богові та Україні!” та однієї із десяти заповідей українського націоналіста: “Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї”.

Після Другої світової війни, Роман Шухевич, маючи можливість виїхати за кордон, вибрав шлях збройної боротьби. Його життєвий шлях став яскравим прикладом для наслідування наступним поколінням українців в Україні, на еміграції та особливо сьогодні у час російсько-української війни, де ми у нелегкій боротьбі захищаємо Незалежність.

Година історичної правди "Конституція - вінець демократії" в бібліотеці с. Підгірці

День Скорботи - вшанування жертв Другої світової війни в ЦРБ

22 червня в Україні відзначають День Скорботи, вшановують жертви Другої світової війни. В читальній залі районної бібліотеки з цього приводу оформлено експрес-виставку і проведено її презентацію. Найбільшу увагу приділено кривавим подіям червня 1941 року.

Україна в Другій світовій війні опинилась в центрі кривавої бойні, з однієї сторони-фашистська Німеччина з її сателітами, яка прагнула витягти з України всі багатства, запровадила систему рабської праці, систему народовбивства, а захоплення столиці вважала «безпосереднім стратегічним завданням", а з іншої –більшовицька каральна система. З початку наступу нацистів на територію України, кагебістам потрібно було «зачистити» свою криваву розправу над українцями, борцями за волю України – членами ОУН, священниками, інтелігенцією, військовими, «куркулями», вихідцями з «буржуазії» і ще багато інших. Візьмем лише Стрийщину.: спочатку винищували політичних в’язнів, страчували без суду і слідства, в'язнів убивали в камері, на подвір’ї в’язниць,вздовж каналізаційних каналів, в підвалах, замуровували в камерах живими… . Не гребували кати нічим: від розстрілів, зривання гранат, розчленування тіла, варили в казанах, палили у відкритих жаровнях, розтягували навпіл верстатами … .

Про ці звірства в умовах відступу розповідали очевидці (матеріали зберігаються в Меморіальному музеї «Верховина», у пресі, в меморіальних збірниках, в літературі): в умовах відступу Червоної армії з наших теренів, кати залишили стоси трупів. Усі вони із слідами кагебістських тортур: повиколювані очі, відрізані голови, тільки з однієї ями з подвір’я Стрийської тюрми витягнули 200 трупів без голови, шматки шкіри з обличчя,розпорені животи, розіпнені жінки на стіні з немовлям у животі, відрізані груди,… . Жах… як каже суха статистика тільки на Західній Україні в тюрмах було страчено більше 22 тисяч осіб.

Такі криваві злочини чинили в усіх таборах, на територіях, з якої відступали червоні кати. А зібрані тіла жертв Стрийської тюрми були поховані на Стрийському кладовищі 3 липня 1941 року.

Радянсько-німецька війна забрала життя кожного п’ятого українця. Пам’ятаймо, якою ціною дістається свобода. Пам’ять робить нас сильними і це запорука, що таке ніколи не повториться .

Історичний хронограф «І тільки пам’ять не сивіє» в бібліотеці с. Завадів

«Народ, осяяний історичною пам'яттю, - нездолений. Ми мусимо знати і не забувати ціну війни і перемоги..." /М. Рильський/

22 червня - день скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні. 22 червня 1941р. розпочалася німецько-радянська війна в рамках бойових дій Другої світової війни. Нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. За різними оцінками, в Україні в Другій світовій війні загинуло від восьми до десяти мільйонів людей, кожен п'ятий українець. Понад 5 мільйонів загиблих були цивільними, із них понад 1.5 млн.-жертви Голокосту.

17 листопада 2000 р. Указом Президента України 22 червня визнано офіційним днем скорботи і пам'яті за всіх загиблих на війні. В бібліотеці с. Завадів оформлено книжкову виставку і проведено онлайн історичний хронограф ,,І тільки пам'ять не сивіє".