Тарас
Шевченко для кожного свій: для дітей – це уособлення знедоленої, але люблячої
української дитини, для дорослих – це подвижницьке життя поета, а для всіх, воістино,
дивовижно цілісний і послідовний, основу
єства якого складають ті сокровенні
думки, які проходять крізь його творчість – поета, прозаїка, художника – це велика епохальна постать, тому що
Шевченко належить не лише Україні, а й всьому людству, хоч кожне його слово –
про Україну.
«Шевченко один був у нас, що любив страшно,
без застережень і без претензій. Праця, робота, заслуги, користь і то все
додатки хвилеві, котрі скорше або пізніше пропадають. Як ми станемо народом
сильним, то забудемо за всі заслуги Шевченка, а лишиться лишень ідеал чоловіка,
що любив кавалок нашої землі. Дивний і рвучкий до себе і далекий, як сонце, що
всіх гріє» – так подає винятковість
Шевченка наш Василь Стефаник.