Магія
чарівного слова Романа Іваничука [Текст] : бібліографічна пам’ятка до 90 р. від
дня народження Р. Іваничука / Стрийська РЦБС, метод.-бібліогр. відділ; підгот.
Л. Бур. – Стрий, 2019. – 8 с.: іл.
"...часто славу бере той, хто її вимагає,
а не той, кому вона належиться"
Р.Іваничук ("Мальви")
Роман
Іваничук — відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка і
Національної премії України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько п’ятнадцяти
історичних творів, якими письменник намагається заповнити білі плями в нашій
історії. І він не обмежується лише зображенням тих чи інших подій минулого, а
визначає багато проблем, які хвилюють наших сучасників.
Роман
Іваничук – визначна постать українського літературного олімпу, Людина-Історія.
З нагоди 90-літнього ювілею
письменника висвітлимо сторінки його життєпису і творчої біографії.
Світ
історичних романів Іваничука - це світ великих пристрастей, народна історія,
безконечна дорога у вічному часі. Це українська доля у символічних образах , це
мальви-квіти з України, черленим вином пролита на рідну землю кров, яка
зарясніла кетягами калини, добута з каменю вода, що тамувала духовну спрагу
народу.
Як
прозаїк Іваничук абсолютно індивідуальний і неповторний. Такого відданого
історичній тематиці митця в українській літературі не було, який би так
професійно, глибоко, зі смаком і умінням осучаснював історію.
Сказати, що входження Романа Іваничука в літературу
було складним, нічого не сказати; він міг так і залишитися автором однієї
книги. Але якої! Навіть якби з-під пера митця вийшли лише „Мальви” - першоназва
„Яничари” (1968 р.), цього було би достатньо, аби сучасники вознесли його на
Олімп... Літературний... Духовний. Бо на його „Мальвах” виросло не одне
покоління. І це був його перший історичний роман. Він присвячений одній з
найблагородніших тем, які звучать актуально і сьогодні, коли ми думаємо про
моральне і духовне здоров'я нашого народу, - тема патріотизму і збереження
людської гідності. Витоки цих неперебутніх рис Р. Іваничук шукає у глибинних
надрах простого народу часів визвольної війни під проводом Богдана
Хмельницького. І цим наче відповідає на запитання, чому під знамена Богдана так
швидко стали тисячі лицарів, чому ця війна охопила весь український народ і
була освячена стількома славетними перемогами.
Життєпис і творчість
Народився 27
травня 1929 року на Гуцульщині у селі Трач Косівського району
Івано-Франківської області. Освіту здобув у Коломийській гімназії. Цей період,
як і саму гімназію, він згодом з любов'ю описав в автобіографічному творі
„Благослови, душе моя, Господа...” (1993 р.). Саме тут, на мальовничій
Коломийщині, ще змалку запричастився з чистих джерел літературного слова Івана
Франка, Лесі Українки, Юліана Опільського, Гната Хоткевича. В самих надрах
гуцульського простолюду зростав талант майбутнього письменника, що виховувався
в атмосфері новелістичної школи В. Стефаника, яким захоплювався батько
письменника - сільський учитель і його літературний наставник.
Вищу освіту
здобував у Львівському державному університеті ім. І. Франка на факультеті
української філології, який закінчив у 1957 р. Літературний дебют відбувся у
студенському альманасі університету, де опублікував свою першу новелу „Скиба
землі”, яку схвально зустріли читачі та критики. Уже цим він заявив про себе як
непересічний майстер слова.
Молодого письменника
захоплювало громадське життя, праця викладача української мови і літератури, і
звичайно, творчість, яка знову принесла успіх.
Перша збірка
малої прози „Прут несе кригу” (1958 р.) привернула увагу читачів. Можливо, саме
через те, що письменник щоразу показував себе по-різному, не повторюючись, у
кожній наступній новелі. Сюжети творів Р. Іваничука: „Не рубайте ясенів”, „Під
склепінням храму” (обидві —• 1961 р.), „Тополина заметіль” (1965 р.), „Дім на
горі” (1969 р.) не є новелістичними. „Новина” тут пов'язана не з
екстраординарними ситуаціями чи драматичними моментами в житті героїв, а,
найчастіше, із зміною настрою героя-оповідача.
З 1963 р.
впродовж трьох десятиліть письменник працює у редакції журналу „Жовтень”, який
згодом було переіменовано на „Дзвін”, завідує відділом прози.
Р. Іваничук
пройшов дуже нелегку школу життя. Він великою мірою належить до
письменників-шістдесятників, які змінили духовну атмосферу в Україні. Саме в
той час він заглиблює свій погляд в часи давноминулі, як пристрасний сучасник,
мислитель і патріот свого народу, який у своїй творчості охопив майже всі
найважливіші періоди історії України. Його дивом оминули репресії 60-х років.
Письменник
звертається до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання.
З-під його пера з'явився роман „Мальви” (1968 р.), один із найвідоміших романів
раннього періоду творчості. До написання твору Роман Іваничук дуже ретельно
готувався. Він побував у Туреччині, кілька разів їздив до Криму, де педантично
вивчав історичні документи, досконало пізнав епоху, про яку збирався писати.
"Найстрашнішим злом того часу ( а чи тільки того?) вважав яничарство, -
згадує письменник, - і найбільше мучила мене гірка правда, сформульована у
Франкових словах: "Чому відступництва у нас так много і чом відступництво
для нас не є страшне?"
Ось як
говорить про "Мальви" Михайло Слабошпицький: "Не знаю, як для
кого з численних шанувальників Іваничука, а для мене "Мальви" -
улюблений його роман. Цим, звісно, анітрохи не хочу принизити інші Іваничукові
твори. Як на мій погляд, "Мальви" - не тільки роман з драматичною
літературною долею, не тільки програмний твір письменника, не тільки відкриття
проблеми, яка й далі асоціюється з іменем Айтматова. "Мальви" -
абсолютно гармонійне поєднання матеріалу твору і його стильового вираження.
Такий художній синтез не часто зустрічається в нашій прозі".
Михайло Косів,
який називав автора своїм „хрещеним батьком”, згадував: „Написати „Мальви” в той час було все одно, що причепити
тризуб на лацкан піджака”. У тому ж році письменник написав ще один роман
„Журавлиний крик”, опублікувати який тоді було неможливо.
До читачів цей
твір йшов майже двадцять років. У "Журавлиному крику", початкова
назва якого була "Меч і мисль", Іваничук ставить проблему вибору
способу боротьби: меч - сила фізична чи мисль - сила духовна,моральна. Саме в
цьому романі Роман Іваничук охопив великий проміжок часу: від повстання під
проводом Пугачова аж до приходу на престол Олександра І. Вражає масштабність
розмаху думки автора. Читач переноситься від простих селян до царського двору,
з Росії, Соловків у революційну Францію. Вражає пізнання історії того часу.
Іваничук в даному творі спромогається звести Катерину II, Потьомкіна, Орлових,
Суворова, українських козаків, представників тогочасної української, російської
і навіть французької інтелігенцій, простих селян та спудеїв; представників
духовенства. Перед читачем постає панорама життя тогочасної Російської Імперії
і частково Франції, а також масштабні картини битв, заворушень, торжеств.
Вражає глибина пізнання автором історії того часу.
А далі були ще
чотирнадцять історичних романів, серед яких „Черлене вино” (1976 р.), „Вода з
каменю” (1982 р.), „Шрами на скалі”(1986 р.), „Бо війна війною”
(1991 р.), „Орда” (1992 р.), „Ренегат”, „Євангеліє від Томи” (1993 р.).
Високохудожні твори митця високо поціновані.
За роман
„Манускрипт з вулиці Руської” йому було присуджено премію ім. А. В. Головка (
1978 р.), згодом за романи „Вода з каменю” та „Четвертий вимір” удостоєнний
Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985 р.). Ці твори вражають значними
маcштабами охоплення історичних подій, глибоким проникненням в тогочасну епоху.
Його творчість
також відзначена літературною премією Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни
Антоновичів. Критики стверджують, що ця премія є з врученням ордена Держави. 2
вересня 2013 року українською Нобелівською нагородою.
16 січня 2009
р. Указом Президента України за самовіддане служіння Україні, значний особистий
внесок у духовне відродження - української держави, плідну літературну і
громадську діяльність письменнику під час урочистого засідання Вченої ради
Університету Перший проректор Василь Височанський вручив Романові Іваничуку
диплом «Почесного доктора Львівського національного університету імені Івана
Франка».
Помер
на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові. Похований 19 вересня
на Личаківському цвинтарі у Львові.
Спішать
віки, пливуть тисячоліття, а в його творах - вічністю Людина! Осмислення ним
відомих постатей, історичних подій, його високий інтелект, його самобутня, як
мережана гуцульська скатертина, мова, його багатий духовний світ! Роман
Іваничук не ставив за мету написати певну кількість романів. Працював на
літературній ниві не задля кількості, його просто підганяє час, магію якого
збагнув, переступивши поріг нового тисячоліття. Працював, як зізнається сам,
більш потужніше і завзятіше, ніби хоче виправдати своє життя у новому
тисячолітті: 8 книг за останні 7 років. Серед них „Саксаул у пісках” (2000 р.),
„Вогненні стовпи” (2003 р.), „Через перевал” (2004 р.), „Нещоденний щоденник”
(2005 р.) та ін. У кожен новий твір Іваничук вкладав всю душу. Не став винятком
і політичний роман „Країна ірредента” (з латини - „Поневолена країна”), дія
котрого охопила всю історію України XX сторіччя. Газетно-журнальні публікації
про ці твори видруковані у журналах „Дивослово” за 2006 № 9, 2003 № 11, „Дзвін”
за 2004 № 5/6, газеті „Літературна Україна” за 2005 21 квіт.
Літературний
ужинок Романа Іваничука - це основа духовності, живлющі ковтки Добра,
Порядності і Честі, внутрішньої Чистоти, усіх високих чеснот. Його творчість,
неначе розсипами самоцвітів, пересипана світлинками чарівної любові, захоплює
повінню пастельних фарб, нюансів і відтінків, здавалося б, звичайного і такого
образного слова.... Кожен літературний образ має тільки йому властиві барви, а
кожне слово - свій, колоритний почерк.
Важко обійняти словами всю гамму
вражень, захоплень, переживань від прочитаного, щоб втрапити на ту єдину
стежину, котра веде до творчої майстерні письменника Р. Іваничука - істинного
художника Слова, аби хоча б на мить зазирнути у царину його мислення й напитися
снаги в чарунках душі чистої, багатої на Добро і Красу. Чутливої і до людського
болю, і від народу мудрої, сповненої великого творчого піднесення й делікатної
манери спілкування з читачем. Бережливого ставлення до своїх героїв. Синівської
любові до свого милого краю. І - надзвичайної скромності Творця епічних
художніх полотен, якому жити у віках, як творінням Рембрандта, Куїнджі,
Врубеля...
Роман Іваничук
є прикладом служіння літературі, духовності. Своєю творчістю утверджує
благородство вищих мистецьких принципів, тому що досяг тих високих сфер
людського духу, за яким починається безсмертя.
Володимир
Яворівський писав: „Він не відступав від ідеї, душі, чесності. З роси і води
йому!
Література
1.
Іваничук Р. Журавлиний крик [Текст] : роман / Р.
Іваничук. – Харків :
Фоліо, 2006. – 382 с.
2. Іваничук Р. Мальви (яничари). Орда [Текст] : романи
/ Р. Іваничук.
– Харків : Євроекспрес, 2000. – 416 с.
3.
Іваничук Р. На зламі епох мусимо творити відважно й
талановито : призначення слова / Р. Іваничук // Літературна Україна. – 2009. – 5
лют.
4.
Іваничук Р. Черлене вино. Манускрипт з вулиці
Руської [Текст] : романи / Р. Іваничук. – Харків : Фоліо, 2006. – 381 с.
5.
Керик О. Генетична
пам’ять Р. Іваничука / О. Керик // Високий
замок. – 2004. – 27 трав.
6.
Україна. Президент (2005 - 2010; В.Ющенко) Про
присвоєння Р. Іваничуку звання Герой України : Указ Президента України № 27/2009 // Літературна
Україна. – 2009. – 29 січ.
7.
Роздольська І. «... Я для себе усе з'ясував...» :
штрихи до сильвети Р. Іваничука /1. Роздольська // Дзвін. – 2001. – № 4. – С.
136–143.
8.
Роман Іваничук написав новий
роман // Експрес. – 2003. – 2–3 груд. – С. 8.
9.
Соя Б. З книги минулого нашого народу : Р. Іваничук
«Яничари» («Мальви») / Б. Соя // Дивослово. – 2003. – № 11. - С. 43-49.
10.Шевченко А. Духовний вимір прози Р. Іваничука / А. Шевченко, М.
Слабошпицький // Дивослово. – 1999. – № 5. – С. 54–58.
Немає коментарів:
Дописати коментар