Українська
розвідниця Ольга Басараб на початку ХХ століття руйнувала стереотипи про жінок.
А під час страшних допитів не видала жодного імені.
12 лютого 2019 року виповнюється 95
років з Дня смерті Нескореної
Ольги Басараб.
Ольга
Басараб народилася 1 вересня 1889 року в селі Підгороддя на Рогатинщині в родині відомого громадського
діяча о. Михайла і Савини (з дому Стрільбицької) Левицьких.
Вона
мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина. Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902—1909) та однорічних курсах у Віденській торговій
академії. З 1910 р. працювала в страховому
товаристві «Дністер», Земельному іпотечному банку.
У 1910—1911 роках викладала у торговій школі та водночас проходила практику
в Українському Кредитовому Союзі у
Тернополі.
10 жовтня 1914 року вийшла
заміж за студента «Політехніки» Дмитра
Басараба, який очолював студентське товариство «Основа». Подружнє щастя
виявилося недовгим: 22 червня 1915-го Дмитро загинув на італійському фронті в
своєму першому бою.
Організатор 1 жіночої чоти Легіону УСС у Львові. У
1918—1923 рр. Ольга Басараб працювала секретарем українського посольства
у Фінляндії, бухгалтером посольства України у Відні, водночас була
українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної
інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію та інші держави. Провадила харитативну й
просвітницьку діяльність у «Комітеті допомоги раненим і полоненим» у Відні та в
«Комітеті допомоги цивільному населенню», за що відзначена міжнародною
організацією Червоного Хреста. Член
управи Українського жіночого союзу у Відні.
Після
ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 р. Ольга переїхала
до Львова, де стала членом Головної управи філії Союзу Українок у Львові.
Ольга Басараб активно співпрацювала з Українською Військовою Організацією (УВО - нелегальна військова революційно-політична формація, що
постала 1920 року заходами старшин різних українських армій: Січових Стрільців, УГА, в основному її VI бригади), та була зв'язковою полковника Євгена Коновальця, першого голови Організації українських націоналістів (ОУН)
В
товаристві Ольга була душею компанії, постійно усміхалася і ніколи не
перекладала свої обов’язки на чужі плечі. Щиро любила допомагати людям, була
відзначена Червоним Хрестом за допомогу пораненим та полоненим у спеціальних
благодійних комітетах.
Також
Ольга Басараб була розвідницею УВО. Утім документальних даних, які б
свідчили про це, немає. Дуже мало інформації і про завдання, які вона
виконувала. Адже уся діяльність УВО була сильно засекреченою.
Як
член УВО, Ольга Басараб була заарештована польською поліцією. О шостій годині
ранку 9 лютого 1924 у орендованій квартирі. Поліцаї виявили та вилучили в Ольги
Басараб тексти зібраної розвідувальної інформації. Активістку звинуватили в
шпигунстві водночас на користь Ваймарської Німеччини та більшовицької України й
ув'язнили у тюрмі по вул. Яховича (нині — Ак. Кучера, 5; тепер тут
розташовано РВВС Шевченківського району).
Поліцейські здогадувалися, що вдалося заарештувати
поінформованого представника українського опору, і, звісно, їх вабила
перспектива виявити українську підпільну мережу, достатньою інформацією про яку
вони не володіли. Тому допити були із застосуванням
тортур.
З Ольгою “працював” один із найжорстокіших тодішніх
комісарів Леон Кайдан. Він вдавався до тортур. Робив це
начебто у спеціальній кімнаті випробувань з електричними дротами. Після допитів
Ольга не могла йти самостійно і її до камери несли, замотану в мокре рядно.
Застосовували практично інквізиційні методи допиту. Її випитували, звідки бере
кореспонденцію, з ким контактує.
«34-річна
Ольга Басараб, тендітна на вигляд і маленька на зріст – усього 152 сантиметри,
уперта за характером і не з лякливих, здавалося, не становитиме особливих труднощів
для досвідчених фахівців вибивати показання із заарештованих, - як пізніше
писав Олександр Скрипник. - Та поліцейські глибоко помилялися. Ольга, можливо,
упродовж усього свого життя готувалася саме до цього випробування. Та
сподівання легко одержати від заарештованої відомості про членів підпільної
організації, її структуру і наміри були марними. Ольга трималася мужньо і
нікого не виказала. За свідченнями українських патріотів, які були на той час
з-поміж в’язничної обслуги, від неї чули такі слова: «Сама попавши в біду,
інших не видам…»
12
лютого 1924-ого Басараб знайшли повішеною на рушнику на ґратах тюремного вікна.
Згодом на тілі жінки виявили численні гематоми, сліди від катування струмом, у
жінки були вивернуті суглоби, зламані ребра.
Протягом кількох днів поліція не повідомляла родичам
Ольги про її смерть та продовжувала приймати передачі на її ім’я. Пізніше тіло дівчини, як бездомної, під
фіктивним прізвищем передали для студентських дослідів.
Лише
на дев’ятий день після трагедії і розголосу поліція офіційно для преси озвучила
версію про самогубство української розвідниці. Повідомлення опротестувала
громадськість: тюремні ґрати були надто високо, щоби українка, зріст якої ледь
перевищував 150 см, могла самотужки зав’язати зашморг.
У
її камері на стіні знайшли написи: "Вмираю, замучена, помстіть! О.
Басараб" та слова Богдана Лепкого: "За кров, за сльози, за руїну
верни нам, Боже, Україну!".
Могила Ольги Басараб на Янівському цвинтарі всі наступні роки міжвоєнної епохи стала
об'єктом паломництва українців, а її ім'я окутане ореолом мучеництва боротьби
за Соборну й Незалежну Україну.
Львівське
обласне товариство ім. Ольги Басараб проводить культурно-просвітницьку роботу,
створило правовий консультаційний центр, розвиває національну свідомість
українських жінок через діяльність освітніх гуртків, курсів, проведення вистав,
концертів, благодійних вечорів тощо., що «Ольга Басараб померла як мучениця з
любов'ю до своїх побратимів і сестер. Кожен день її життя був жертвою заради
ближніх, кожну хвилину вона віддавала турботі про знедолених і покалічених.
Немов незгасаюча свіча, вона висвітлювала своїм ясним розумом темну буденність
поневоленого народу. Смерть Ольги Басараб стала жертвою в ім'я майбутнього.
Сьогодні кожен з нас повинен проникнутися долею цієї нездоланної націоналістки,
щоб зараз, під час нового змагання за волю України, ми склали свій внесок у цю
боротьбу. Пам'ятайте, що всі ми повинні виконати якесь завдання в житті.
Нехай
ці справи будуть дрібні, на око маловартісні, але якщо ми будемо виконувати їх
постійно, гідно і чесно, то разом творити велику збірну силу».
З підпільної листівки, випущеної в 5-ту річницю смерті
Басараб, опублікованій в підпільній газеті УВО «Сурма» 11 лютого 1929: «Жадали
від Неї зради сестрам і братам, жадали підлості, але вона залишилася вірною
великій ідеї. Загинула від мук і побоїв. Ціною свого
життя зберегла таємницю революційної праці, оберегла товаришів від мук, смерті
і довголітнього в'язниці. Її посвята було гідним української жінки. Її посвята
- це лавровий лист над символами нашої державності... Нехай крик катованої
жінки кривавим голосом чіпатиме вашу душу. У річницю її смерті перестаньте бути
байдужими! Присягніть, що підете її слідах і в нужді віддасте і своє життя!
Тоді дух замученої героїні буде з нами і поведе нас до успішної боротьби за
Українську державу».
В бібліотеках рекомендуємо провести
інформаційно-просвітницькі заходи:
- літературно-пізнавальні
мандрівки «Життя
на зламі Ольга
Басараб перед викликами епохи», «Нескорена Ольга Басараб»
- літературні роздуми – «Листаючи
книгу Романа Іваничука «Україна Ірредента»,
- краєзнавчі дослідження «Увічнення пам’яті Ольги Басараб»,
години пам’яті та інші.
Немає коментарів:
Дописати коментар