На цей раз спеціалісти Центральної
районної, дитячої бібліотеки, методичний відділ, спеціалісти відділу
комплектування та збереження фонду присвятили методичний день подорожі по
Жидачівщині, а саме до села Кохавине, це ми так називаємо його по старій пам’яті,
тому що село приєднали до Гніздичіва, нині це смт Гніздичів. Ми приїхали до
храму, якого не вдалось зруйнувати ні часу, ні людям, в якому зберігається
намолена Чудотворна ікона Матері Божої, саме тут вона
знайшла своє пристановище ще в 1680 р. Правда, на цьому місці була тільки
спеціально збудована каплиця нащадками Івана Виговського, Євстахієм Виговським
і дружиною Терезою.
Служба Божа в Кохавинському величному
храмі-костелі, сповідь, а потім екскурсія перенесла нас в далекі часи 17
століття, таємничі чудові дійства, що сталися в 1646 році з дідичкою містечка
Руди Анною Воянковською. Її коні, запряжені в кареті, не рухались,
клякнули перед старим дуплавим деревом,
на якому у всій красі і незвичайному сяйві знаходилась ікона Пречистої Діви
Марії з Дитятком Ісусом, і внизу з написом латинською мовою «О Мати Божа,
вибрана, Ти є нашою прямою дорогою до Бога». Коні клякали аж поки Анна не
вийшла з карети і не помолилась, просячи у Матері Божої заступництва. Ікона
славилась чудотворною силою, до неї йшли всі обтяжені, потребуючі і багато
знаходило натхнення, оздоровлення, а були і такі, що оселялись в околицях,
провадячи пустельницьке життя, посвячуючись молитві. За надприродні чуда і
ласки Ікона Матері Божої Кохавинської 26 травня 1755 року оголошена
Чудотворною. Згодом йде активне будівництво Храму, і уже в 1894 році
освячується нова церква і чудотворний образ урочисто переноситься до нового
храму. «Це було те місце, в якому виявлялась єдність віри і церкви, незважаючи
на різницю в обрядах». Ми добре знаємо, які протистояння відбувались в цей час
на галицьких землях між українцями і поляками. А образ єднав всіх. «Як то
гарно, що у стіп Матері Божої і для її пошани люди однієї Христової церкви, хоч
різних обрядів єднаються», - так писали польські ЗМІ в цей час.
Брат Олег, що проводив екскурсію, з гореччю
говорив: «Можливо світ мав уникнути Першої світової війни, бо війна – це наслідок
людських гріхів… Але гордість людська не зрозуміла уроку з небес…».
В 1912 році на свято Успіння Пресвятої
Богородиці відбулась коронація Образу Папськими золотими коронами. До Чудотворного
місця прибуло понад 180 тисяч мирян, а 100 тисяч прийняла Причастя.
До Другої світової війни чудотворним
місцем опікувались монахи-єзуїти, які, втікаючи від радянських військ, забрали
з собою ікону до Польщі в місто Глівіци, а дальше судьба храму, як і інших в
Україні була відома: склади, льоносховища, а то і конюшні…
Одним з ініціатором відновлення храму,
розповідає брат-редепторист Олег, був священник з села Антонівка о. Василь Сенів.
Йому вдалось організувати отців-редептористів, господарів монастиря в Кохавині
і інших священників. Господарями цієї духовної оселі стали отці-редептористи з
часу виходу УГКЦ з підпілля. З дозволу і при активній допомозі протоігумена-
редепториста о. Ігоря Возняка і інших отців почали відновлювати храм, а також
при допомозі парафіян Стрийщини, Більче, місцевих добродіїв. Продовжувались відновлюючи
роботи, розчистили криницю, яка була закидана гранатами і засипана землею,
відремонтовано криницю, перекрили дах церкви… А 30 травня 2000 року колишні
мешканці Кохавино привезли у храм точну копію Чудотворної ікони Божої Матері
Кохавинської.
Ми вслуховувались в слова брата Олега і
диву давались безмежній можливості людських рук, розуму і щирої любові. Про це
говорила вся монастирська і церковна обитель, зелені алеї, вимощені доріжки, монастирські
будівлі, храм, каплиця і криниця, з якої черпають освячену водицю. Це місце –
це маленький духовний оазис працелюбного, віруючого українського народу, і люди
з надією йдуть до нього, просячи у Матері Божої заступництва і прощення, і
щирої віри: «О Мати Божа, вибрана, Ти є нашою прямою дорогою до Бога».
Немає коментарів:
Дописати коментар