«Поезія – думка це розкута,
що всі людські ламає пута
Вона як ніжний воїн б’є!
Вона по всіх краях витає
Народи з рабства визволяє,
А вільним велич додає!»
Літературно-мистецький
проект Марічки Пак набирає
обертів… Ще не уляглись як слід літературні рядки з книги «Мовчанка з небом», що як «поетична
ластівка» випорхнула з родинного гнізда Марічки, і заполонила душі спраглих
чуттєвої поезії, широти філософської думки.
Її поезія – «це повінь почуттів,
великих тем, це спалах симфоній».
І звідки береться така могутня сила в
маленькій тендітній дівчині? ЇЇ слова: «Брати мої, Українці! Час настав! Коли
ще дорога вам калина у лузі; коли ще не зовсім забули мамину пісню над колискою
і казку про «Котигорошка», що сива бабуся читала щовечора; коли ще думка про
Україну хоч інколи змушує серце битися в апатії і завмирати бездиханно; коли
кладете руку на те саме серце при перших же нотах, що виливаються у слова «Ще
не вмерла України ні слава, ні воля…», коли ще вірите ви в ці слова, тоді іще
не все втрачено».
Воістину, у неї народжується слово,
народжується і мовчанка, до якої треба прислуховуватись. «Мовчанка з небом – це
голос свого серця, авторка призиває вслухатись в нього».
І ось ще одне її творіння душі, її
палкого юнацького серця – «Інкогніто».
Марічка пропонує нам читачам «розбитий пазл, котрого вмілим думкам можна
зібрати, і … впізнати».
В мистецькій аудиторії зібрались залюблені у поезію
люди – і по віку різні, і по уподобаннях, але перші ж хвилини авторка захопила всіх своїм
затишним словом, своєю піснею, поетичною творчістю, і зал перетворився в єдиний
живий організм, який співпереживав, тішився, посміхався, і від задоволення не
шкодував ні сліз, ні долонь. А Марічка зі своєю творчою сценічною і не
сценічною родиною, не змучувалась дарувати мистецтво…. «тому, що це Ти»…
Авторка запрошувала подумки знайтися
між сторінок її поезії, і ми знаходились…
Збірка пронизана любов’ю… любов’ю до
всього, що її оточує, і хто поруч з нею йде по життю, і до тих, хто далеко, але
подумки завжди з нею… «Я тільки починаю життя, і все у нас, дасть Бог, ще
попереду…»
А ми, хто знає Марічку, хто задумується
над її творінням, хто вслуховується у життєдайні ритми, віримо – це наша надія,
адже мистецтво, як і життя, слабким не під силу». Сили духу тобі, наша Марічко!
Впертості у творінні! Натхнення від друзів! Нехай з перших твоїх збірок
відкривається велике майбутнє!
Немає коментарів:
Дописати коментар