29 січня – 103 роки тому в ім’я найсвятішої любові до Батьківщини, коли не було кому стати на захист кордонів молодої держави, пішла у бій купка гордих юнаків, в бій, що народив нових Українців, які стали Чином нації, совістю усіх майбутніх поколінь.
Споконвічний ворог України в кінці грудня 1917 розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Четвертим Універсалом Самостійності України. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім рушила і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна» На підступах до столиці Муравйов закликав: «Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».
Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Здебільшого вони були неготовими до військових дій і мали погане озброєння. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.
29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі.
В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.
У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут».
Тут України юнь свята
За Україну полягла в святу годину
Тут розпинали не Христа,
Тут вбили юну Україну.
На грані двох тисячоліть
Чорніє Хрест у білім полі.
Тут вмита кров’ю наша воля
Для нас усіх Хрестом стоїть.
Битва під Крутами - символ нескореного духу нашої нації. Це пересторога тим, хто і нині сподівається поставити націю на коліна, це клич до нас, українців, щоб ніколи не повторилась трагедія під Крутами. Сучасні Новітні Герої на своїх плечах міцно тримають нашу Незалежність, захищають Україну від зазіхань зухвалого агресора. Герої Крут боролись, щоб ми перемогли! Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, допомагаючи живим рухатись вперед.
