Такими короткими
словами названа книга автора ідеї цієї книги, тепер уже славної пам’яті,
Євгена Сверстюка, яка вийшла у видавництві «Свічадо» Львів. Упорядники цієї
книги Любов Маринович, Юрій Зайцев.
Перед нами книга,
сказано в анотації, присвячена одному з синів України, Лицареві духу Зеновію Красівському, який усе життя боровся
за незалежність України, відбувши за це 26 років у тюрмах, «психушках», у
таборах на засланні, а після звільнення з ув’язнення – боровся за відродження національної
свідомості українців, легалізацію української греко-католицької церкви.
Зеновій Красівський
- останній Крайовий провідник ОУН(р) у підрадянській Україні, філософ, відомий
український поет, літератор, член Українського Гельсінської групи, ініціатор
засновник «Державної Самостійності.
Він був ясною людиною, обдарованою творчими силами
життя. До нього тягнулись люди, як до
джерела, яке вічно роздає себе і само багатіє з того. Він був створений для того, щоб пройти по сиротливій землі з усмішкою надії,
з рукою, простягнутою для підтримки і допомоги іншим.
Знак чести постійно
тягнеться за його іменем … Енергія голосу одразу наповнювала простір...Жарти
його були незлобними, але чіпкими, око спостережливе, язик гострий.. В
найдраматичніші роки він грав ролю, яка стережливе, язик гострий.. В
найдраматичніші роки він грав ролю, яка приписується Євангілеєм «Хто великий хоче бути, нехай
буде слугою він вам..А хто з вас першим
бути бажає, Нехай він буде вам за
раба"
Зіновій Красівський
і Ярослав Лесів були живим нервом відродження
Української Греко-Католийької церкви. В’язні сумління, вони стали сумлінням церкви.
Де б він не був, скрізь люди відчували: за ним стоїть його край, його біль, його історія… з
І в серці його є Бог, а це значить, що
то серце буде випромінювати життєдайну силу любови. В Його баченні в житті
має бути бадьорий настрій,добрий жарт, відкрите світові серце і хоч
маленька стежина героїчного ентузіазму. Ще одухотвореність, ще одушевлення
життєвих інтересів, трохи філософського світосприйняття.
Народився Зеновій Красівський 12 листопада 1929 року в карпатському селі Витвиця на Івано-Франківщині, де національні традиції і національна свідомість були святощами і передавались із покоління в покоління.
Він був спадкоємцем, учасником і живим свідком, того діяльного покоління української молоді, що стояла на смерть і до кінця тримала опір проти двох найбільших потуг 20-го століття-нацизму й комунізму. Зеновій Красівський був не тільки спадкоємцем - він був захисником. Він став продовжувачем легенди і в прикладі протистояння політичного в’язня, і в слові.
В книжці віршів «Невольницькі
плачі» видно стривожену душу поета, стривожену» нашою чорною затоптаною нивою, де розлито кров найкращих,
які Долю вручаючи Богові, умирали за принципом : Воля Або Смерть»
Бо інше не могло бути, бо « ворог
посів нашу землю . І було його як трави і листу. Одних вороги вбивали, інших
кидали в тюрми,Третіх вивозили
ешелонами на сибіри, і не було
просвітку - .. Трембітали трембіти над убієнними,і вили пси, сповіщаючи про
смерть для інших. Трупи виставляли на
глум . Хто міг той плакав, решта зціпивши зуби, мовчали і не
признавались до своїх синів… Таки-то великий
і жорстокий страх був» писав Зеновій
Красівський,згадуючи ті страшні часи. Його брати Євстахій «Крига» - у
відчайдушній сутичці пустив сові
«останнього набоя в голо сницю, другий брат
Ярослав«Негус»засланий на 20 років каторги,третього брата Мирослава з сестрою вивезли до сибіру,
доля його батьків була такою ж тернистою …Будучи в самому центрі
більшовицько-кадебістського пекла, Зеновій Красівський описував страшну правду, коли ворог обкрадав нас,
тримав на краю загибелі, вбивав національну гідність,русифікував, заніс
страшний ніж над життям української нації. Він прагнув перетворити великий
волелюбний народ у покірне стадо.
Не вийшло… Україна
стала Незалежною! Але і сьогодні ми маємо того ж самого одвічного ворога про
якого так писав і звертався до на с в Україні сущих і поза її межами.
«Наш ворог, то є ворог історичний : Росія! Вона завоювала нашу землю, вона на тій землі розпаношилася, вона на тій землі не дає нам дихнути, псує нашу культуру, забирає від нас мову, освіту - все в нас забрала, знищила. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємося і не дамо відсіч- чуда не буде. Ці слова прозвучали на відзначенні 82-річниці від дня народження Степана Бандери.
Останнє інтерв’ю З. Красівського - заповіт нам, українцям. Ось ці його слова:
"Від говорильні ми вільними не станемо. Ми повинні нарощувати не тільки національну і політичну свідомість, повинні нарощувати м’язи, щоб змогти у відповідний момент протиставити себе ворогові в побудові Української Самостійної Соборної держави».
На завершення, хочемо, щоб ми задумались над словами нашого Лицаря Честі Пана Зеновія Красівського: «Я думаю, який ми благословенний у Господа народ! Я невимовно вдячний за те, що вродився сином такого народу. Такого знівеченого, такого вибожнілого що кладе голову і під Євангеліє і під плаху, Повертаюся, а за мною стіна героїв, велетів духу!
Де б він не був, скрізь люди відчували: за ним стоїть його край, його біль, його історія… з
І в серці його є Бог, а це значить, що
то серце буде випромінювати життєдайну силу любови. В Його баченні в житті
має бути бадьорий настрій,добрий жарт, відкрите світові серце і хоч
маленька стежина героїчного ентузіазму. Ще одухотвореність, ще одушевлення
життєвих інтересів, трохи філософського світосприйняття.Народився Зеновій Красівський 12 листопада 1929 року в карпатському селі Витвиця на Івано-Франківщині, де національні традиції і національна свідомість були святощами і передавались із покоління в покоління.
Він був спадкоємцем, учасником і живим свідком, того діяльного покоління української молоді, що стояла на смерть і до кінця тримала опір проти двох найбільших потуг 20-го століття-нацизму й комунізму. Зеновій Красівський був не тільки спадкоємцем - він був захисником. Він став продовжувачем легенди і в прикладі протистояння політичного в’язня, і в слові.
«Наш ворог, то є ворог історичний : Росія! Вона завоювала нашу землю, вона на тій землі розпаношилася, вона на тій землі не дає нам дихнути, псує нашу культуру, забирає від нас мову, освіту - все в нас забрала, знищила. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємося і не дамо відсіч- чуда не буде. Ці слова прозвучали на відзначенні 82-річниці від дня народження Степана Бандери.
Останнє інтерв’ю З. Красівського - заповіт нам, українцям. Ось ці його слова:
"Від говорильні ми вільними не станемо. Ми повинні нарощувати не тільки національну і політичну свідомість, повинні нарощувати м’язи, щоб змогти у відповідний момент протиставити себе ворогові в побудові Української Самостійної Соборної держави».
На завершення, хочемо, щоб ми задумались над словами нашого Лицаря Честі Пана Зеновія Красівського: «Я думаю, який ми благословенний у Господа народ! Я невимовно вдячний за те, що вродився сином такого народу. Такого знівеченого, такого вибожнілого що кладе голову і під Євангеліє і під плаху, Повертаюся, а за мною стіна героїв, велетів духу!
Я завжди й донині гордий з того, що я український націоналіст!»
Життя Зеновія Красівського - проба людської вартости: Якби нам хотя би по декілька таких людей в політичних, громадських і культурних осередках, ми б мали іншу картину національного життя .. школа ідеологічного фарисейства і і школа діяльного патріотизму-несумісні, але до цього треба додати індивідуальну школу, яку пройшов Зеновій Красівський у тюрмах і між тюрмами. Він навчився витримувати на межі можливого, ділитися кусником хліба,і жити тоді, коли не видно жодної зірки……
Життя Зеновія Красівського - проба людської вартости: Якби нам хотя би по декілька таких людей в політичних, громадських і культурних осередках, ми б мали іншу картину національного життя .. школа ідеологічного фарисейства і і школа діяльного патріотизму-несумісні, але до цього треба додати індивідуальну школу, яку пройшов Зеновій Красівський у тюрмах і між тюрмами. Він навчився витримувати на межі можливого, ділитися кусником хліба,і жити тоді, коли не видно жодної зірки……
Слова «Благословенні душі, що вміють випромінювати…
«сказані Зеновієм Краксівським після трагічної смерті дружини - Олени Антонів,яка
була для нього Ангелем–Охоронцем.
