Ми бачимо поєднання на прапорі синьо-жовтих
кольорів на гербі Львова, подарованого йому в 1256 році Данилом Галицьким – це
було зображення жовтого лева на блакитньому тлі.
Золотий і синій колір
використовувалися в гербі Руського королівства офіційно з XIV століття. Також
ці кольори присутні і на гербах місцевої знаті, князів, шляхтичів.
Жовто–блакитні кольори
поєднувались на прапорах Руського Воєводства
за часів Речі Посполитої.
Починаючи з XVI ст. козаки Війська Запорозького використовували в
невеликій кількості прапори-хоругви синьо-жовтих барв, а вже з 1710-х років
синьо-жовті козацькі прапори почали переважати
серед козацьких хоругов, такі прапори часто виготовляли з синього полотнища із
нашитим на ньому лицарем у золотих чи червлених шатах та
золотим орнаментом.
З 17 ст. прапори Війська Запорізького в основному стали виготовляти з блакитного
полотнища, на яке жовтою фарбою наносили зорі, хрести, зброю. Ті прапори
зберігались в Ермітажі до 2-ї Світової війни. На одному з прапорів Архістратиг
Михаїл, одягнутий в золоту кирею і блакитні штани. А на знамені «1774 року
створеному коштом останнього кошового Запорізької Січі Петра
Калнишевського – прямокутник блакитного кольору, на якому яскраві золоті герби».
Із ліквідацією Запорозької Січі
зникають військові, територіальні та інші прапори. На українських землях, які
входили до складу царської Росії, можна було використовувати лише
біло-синьо-червоні прапори імперії.
З революцією 1848–1849 рр.
пов'язана поява українського прапора (жовтого з блакитним) в австро-угорській
частині України. У жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила
жовто-синє сполучення кольорів прапора. Ці колірні сполучення швидко поширились
на українські землі, що перебували на той час у складі Австро-Угорщини, а після
революції 1905 – 1907 рр. у Росії – і в Наддніпрянській Україні.
З початком Першої світової
війни 1914–1918 рр. на західноукраїнських землях найбільше поширюється
поєднання жовто-блакитних кольорів. Ці прапори супроводжували на
західноукраїнських землях і відзначення 100-річного ювілею Великого Кобзаря.
22 березня 1918 р.
Центральна Рада в Києві ухвалила "Закон про державний прапор Української
Народної Республіки", який був жовто-блакитним. У 1918 р., у період
Гетьманату Павла Скоропадського, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий.
Таким він залишився і в період влади Директорії.
У листопаді 1918 р. у Львові
Українська Національна Рада затвердила "Тимчасовий основний закон",
який дав назву новоствореній державі – Західноукраїнська Народна Республіка
(ЗУНР), цей закон проголошував прапор держави- блакитно жовтий.
20 березня 1920 року ухвалено
крайовий синьо-жовтий прапор для Закарпатської України. 15 березня 1939 р. він був
прийнятий як державний прапор Карпатської України.
У Радянській Україні не могло
бути й мови про поширення жовто-блакитних кольорів. Так, слова
"блакить" і "блакитний" нівелювалися, замість них
запроваджувались російські "голубий", "лазуровий". За радянських
часів синьо-жовтий стяг використовувався підпільно, його
використання в СРСР каралося
ув'язненням на два роки.
21 січня 1990 року під час
акції «Живий ланцюг» до Дня соборності України вперше на
території країни люди масово вийшли на вулиці з синьо-жовтими прапорами, які
переважно самотужки шили вдома.
14 березня 1990 року у Стрию, першому з українських міст, підняли національний прапор
над будівлею міської ради. Це був перший прецедент публічного підняття
українського національного прапора над офіційною радянською установою.
Отже, 24 серпня група депутатів занесла до
сесійної зали прапор, розміром 8х4 метри, і накрила ним трибуну.
Цей момент за ініціативою Івана Плюща закарбував художник Олексій Кулаков на картині «Державотворення»,
розміром 2х5 метрів, яку 22 серпня 2001 року урочисто
відкрили на другому поверсі будівлі Верховної Ради України.
Після проголошення незалежності
України, 4 вересня 1991 — після
триразового голосування і погрози Кравчука, що він подасть у відставку, якщо
питання не буде вирішено, синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над
будинком парламенту проголошенням незалежності України віддали належне
синьо-жовтому знамену. Український народ
не міг відкинути історичну традицію створення своєї держави саме під цим
знаменом.
1991 року,
після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг Незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично
закріпила за синьо-жовтим прапором статус офіційного прапора країни.
28 січня 1992 року Верховна
Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг.
Державний Прапор України
визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як «стяг
із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (Стаття
20, Розділ І).
19 листопада 1997 року український
прапор вперше було розгорнуто на орбіті Землі українським космонавтом Леонідом Каденюком на борту шатлу «Колумбія» під час експедиції STS-87 на
висоті 279 км над Землею. Вдруге український стяг на
навколоземній орбіті (висота над Землею 408 км) розгорнув американський
астронавт Рендольф Брезнік на Міжнародній космічній станції, який
пристикувався до неї на кораблі Союз МС-05 28 липня 2017 року.
Українська революція 2013-2014
років перетворила український прапор та синьо-жовту атрибутику на символ
боротьби України з «Русским Миром», Кремлем, російським імперіалізмом та іншими
противниками Української державності та
Незалежності.
За кілька днів по всій Україні
здіймуться тисячі прапорів Вільної Незалежної України, країни,яка нині воює і
будує своє майбутнє, і впевнено крокує до спільноти демократичних європейських
держав... символіка якої за "дивовижним збігом" також є синьо-жовтою.
Іван Франко – особистість із хистом надзвичайної сили,
виняткової працелюбності і широким колом зацікавлень. Він першим серед
українських письменників спромігся заробити на хліб власним пером, очолив першу
українську політичну партію, першим поєднав вишиванку та європейський костюм.
І, що найважливіше, усвідомив себе українцем – ще тоді, коли України не було.
Він її вимріяв, вистраждав і вона постала. Через рік після його смерті. Щоб
невдовзі завмерти – і знову воскреснути.
