Створення УГВР
відкривало новий етап у розвитку й укладі сил організованого українського
визвольного руху того часу, створило в ньому нову ієрархічну структуру й
забезпечило гармонійну співпрацю, з одного боку, провідної, але не монопольної
політичної організації, тобто ОУН(б), і з другого – мілітарної
загальнонаціональної формації УПА, врешті, верховного політичного центру як народної
влади в умовах окупації.
Збройна
боротьба, що її вели ОУН і УПА з такими потужними ворогами, як нацистський і
сталінський тоталітарні режими, вимагала не лише максимальної консолідації всіх
сил, але й створення особливого представницького органу, що репрезентував би
Українську державу перед зовнішнім світом. Тож Українська Головна Визвольна Рада(УГВР) задумувалася як позапартійний
орган для керівництва українським рухом та представництва його за кордоном.
Рішення про
створення широкої політичної організації, якій би підпорядковувалася УПА, було
прийнято на нараді Проводу ОУН в березні 1944-го. Було створено Ініціативний
комітет (голова Лев Шанковський, Дарія Ребет, Ілля Сем’янчук, Михайло Степаняк,
Василь Охримович), що проводив необхідну комунікацію, а також готував програму
та документи майбутніх зборів.
Установчі
збори УГВР відбулися за ініціативою УПА й ОУН(б) 11-15 липня 1944-го біля сіл
Недільна та Сприня на Самбірщині, в умовах глибокої конспірації. Охорону
забезпечували дві сотні УПА. Як згадувала Дарія Ребет: Українську Головну
Визвольну Раду - по суті, підпільний протопарламент України, створено, як було
сказано вище, в умовах війни, на Першому Великому Зборі українських
політичних представників провідних
українських політичних партій та організацій. Як ми уже знаємо, Установчі збори відбулись
з 11 до 15 липня 1944 р. в лісництві біля сіл Сприня та Лужок Горішній
тодішнього Турківського району Дрогобицької області (нині — Самбірський район
Львівщини). Цей всеукраїнський провідний центр із представників усіх
українських земель та політичних організацій намагався координувати визвольний
рух та представляти його за кордоном.
На Установчих
зборах,якими керував Ростислав
Волошин-Голова Президії Великого Збору УГВР, схвалили демократичні
засади державно-політичного устрою та соціально-економічну програму побудови
України,які були відображені в таких документах:Платформа УГВР, «Універсал» та
«Тимчасовий устрій УГВР». Також обрано президію УГВР: Президент- Кирило Осьмак (на фото),
віце-президентами УГВР стали Василь Мудрий, о. Іван Гриньох та Іван Вовчук (від
ОУН). Секретарем внутрішніх справ призначили Ростислава .Волошина, закордонних
– Микола .Лебедя. Головою Бюро інформації обрали молодого письменника зі
східноукраїнських земель Йосипа Позичанюка. Генеральним суддею став Ярослав
Біленький Генеральний секретаріат (уряд) очолив Роман Шухевич під псевдонімом
"Роман Лозовський", він же став і секретарем військових справ..
Збори, якими
керував Ростислав Волошин і в яких взяли участь 20 осіб (ще 5 погодилися
прийняти мандати, але не змогли прибути), ставили за мету створення широкої
суспільно-політичної бази для боротьби з німецьким нацизмом та російським
більшовизмом за державну самостійність України.
Як записано в
«Платформі УГВР», «страшне і криваве лихоліття упродовж 25 років навчило
українські народні маси, що ніякий чужий політичний та соціальний устрій не
піде їм на користь і що тільки власна національна суверенна держава є єдиною
передумовою та запорукою нормального життя і розвитку нації, її культури,
матеріального і духовного добробуту народних мас».
Відтак, «УГВР
прагне до відбудови Української Самостійної Соборної Держави на всіх землях
українського народу засобами самостійницької боротьби проти всіх ворогів… та
співпраці з усіма прихильниками такої самостійності».
Оскільки до
підпілля активно приєднувалися східні українці, а в УПА воювало багато молоді,
що не входила в ОУН, певна демократизація визвольного руху, ставала єдиним шляхом об’єднання усіх сил
спротиву. Тож «Платформа УГВР» стала прообразом Конституції демократичної
держави, в якій могли вільно існувати представники різних національностей.
Створення УГВР
відкривало новий етап у розвитку й укладі сил організованого українського
визвольного руху того часу, створило в ньому нову ієрархічну структуру й
забезпечило гармонійну співпрацю, з одного боку, провідної, але не монопольної
політичної організації, тобто ОУН(б), і з другого – мілітарної
загальнонаціональної формації УПА, врешті, верховного політичного центру як
народної влади в умовах окупації» .
Та історична
місія УГВР цим не вичерпувалася. Ця представницька структура засвідчила і перед
світом, і перед самими учасниками визвольного руху демократичні прагнення
майбутньої Української держави.
Структурно
УГВР складалася з Генерального секретаріату, Генерального суду, Контрольної
колегії, бюро інформації тощо. У 1945-му утворено Закордонне представництво на
чолі з Іваном Гриньохом. Завдяки його діяльності про Україну і український
визвольний рух дізналися уряди та громадськість багатьох країн світу.
УГВР як
підпільний уряд України керувала національно-визвольним рухом українців до
середини 1950-х. Вона друкувала звернення до громадян, еміграції та закордонних
урядів, встановлювала свята воюючої України, вручала нагороди та відзнаки.
Більшість
членів УГВР в Україні загинула або була заарештована. Робота Ради суттєво
ускладнилася внаслідок вбивства Романа Шухевича (1950), а після арешту Василя
Кука в 1954-му та смерті Кирила Осьмака в 1960-му (заарештованого за два місяці
після липневих зборів 1944-го) УГВР фактично припинила свою діяльність.
«Ця
представницька структура засвідчила і перед світом, і перед самими учасниками
визвольного руху демократичні прагнення майбутньої Української держави.
Учасники УГВР не сподівалися на швидку перемогу – вони працювали на широку
історичну перспективу, себе самих вважаючи тільки ланкою на шляху України до
свободи». (Сергій Грабовський).
Як ми знаємо, Президентом обрали Кирила
Осьмака. У Львові Кирило Осьмак мав тривалу аудієнцію у Андрея Шептицького. Саме
там, на Святоюрський горі, почалися перші консультації з керівництвом ОУН(б) і
УПА в особі Романа Шухевича про створення об'єднавчого органу повсталого
українського народу.
Легально обіймаючи
посаду директора Стрийського окружного товариства "Сільський Господар",
Осьмак допомагає готувати програмні документи Української Головної Визвольної
Ради - як член Ініціативного комітету по проведенню Великого Збору. Отримав псевдо
"Марко Горянський", "Гірняк".
10 червня 1944
року на ініціативному комітеті були остаточно затверджені назва УГВР і основоположні
документи: Універсал, Платформа, Устрій. Назву "Універсал" запропонував
саме Осьмак, щоб провести історичну паралель з універсалами гетьманів і Центральної
Ради.
З 11 липня
1944 року поблизу лісництва в селі Сприня, біля підніжжя гори Виділок на Самбірщині,
протягом п'яти днів відбувався Великий збір УГВР. Після дебатів затверджено,
крім програмних документів, присягу вояка УПА.
15 липня Кирило
Осьмак був обраний президентом Української Самостійної Соборної Держави. Як писав
потім Роман Шухевич: "Глибока тиша запанувала на залі нарад, коли голова
президії УГВР став перед головою Великого Збору УГВР, поклав руку на український
державний герб та почав повторювати слова присяги. То присягав президент України
перед усім українським народом".
"Не можна
формулювати, що ОУН є ініціатором створення УГВР. Ініціатором швидше є УПА, - сказав
під час дебатів майбутній член Президії УГВР Мирослав Прокоп. - УГВР - це не нова
політична організація, яка буде конкурувати з іншими. Це непартійний орган народу,
завдання якого - координувати існуючі угруповання для боротьби за державність".
Повноваження
Президента УГВР та компетенція Президії були врегульовані в розділі третьому
Тимчасового устрою УГВР. Великий збір УГВР, що обирав Президента, ухвалював також
основні закони, розглядав та вирішував основні політичні питання, встановлював
лінію визвольної політики та програму і тактику боротьби українського народу,
приймав звіти від усіх органів УГВР та вирішував організаційні й кадрові питання.
5 серпня 1944
року на галявині під лісом, між селами Свидник і Ластівки (Старосамбірський район)
відбулася перша збірна присяга вояків УПА за текстом, ухваленим УГВР.
Церемонію присяги
проводили шеф Головного військового штабу УПА Дмитро Грицай - "Перебийніс",
командир Дрогобицької воєнної округи Іван Белейович - "Дзвінчук"
і генеральний секретар внутрішніх справ
УГВР Ростислав Волошин.
3 серпня 1944
року біля села Орів, на Сколівщині, сталася сутичка між частиною Червоної Армії
і відділами УПА. Президент УГВР Кирило Осьмак був поранений. Його допровадили
до села Дорожів біля Дублян. Тут у хаті Михайла Летнянчина, на пагорбі Вільнику,
12 вересня 1944 радянські спецслужби й схопили немолодого високого чоловіка,
який порався біля хати.
Лише через
кілька років слідчі ідентифікували в’язня. Понад 15 років провів він в
ув’язненні й помер 16 травня 1960 року у Владимирській тюрмі.
Учасники
УГВР не сподівалися на швидку перемогу – вони працювали на широку історичну
перспективу, себе самих вважаючи ому вдалося прорватися на Захід, не відмовився
від ідеалів демократії і від політичної боротьби.
Біля с. Сприня
у 2009–2011 роках спорудили пам’ятник на згадку про УГВР. В нижній частині
пам’ятника встановлена рельєфна п’ятифігурна композиція, на якій зображені
бронзові постаті Кирила Осьмака, Романа Шухевича, о. Івана Гриньоха, Дарії
Ребет і Ростислава Волошина (скульптор Іван Самотос).
Нам,
працівникам бібліотек слід самим вивчати
і поширювати правдиві сторінки національно-визвольної боротьби, пам’ятати про
боротьбу нескореного покоління, вивчати їхні уроки, твердо знати, що
демократія повинна бути «зубастою», а ще – не забувати, що «за свободу народу,
який тобі довірився, часом треба дорого платити. Навіть своїм життям». Пропонуємо
провести в бібліотеках: історичні читання, екскурси, студії, презентації
виставок, історичні мандрівки, вікторини, історичне досьє.
