"А їх зустріли небеса" (Героям Небесної сотні присвячується)

   А їх зустріли небеса [Текст]: інформаційно-краєзнавчий дайджест / Стрийська ЦРБС: метод.-бібліогр.відділ; упоряд. Лідія Бур . – Стрий, 2014. – 12 с.   

  Рівно рік тому ми навіть не могли уявити, як змінять події Майдану свідомість цілої країни. Рік тому почала писатись новітня історія України, справжня незалежність, ціну якої ми не знали. Тепер знаємо ціну життю, дружби та втрат! Знаємо ціну "братерства", підступності та цинізму. Але найголовніше, тепер ми знаємо чого хочемо!  Ми хочемо все змінити! 

  Борітеся - поборете, Вам Бог помагає!
         За вас правда, за вас слава. І воля святая!

  Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.

  Її красою захоплювались поети, художники та композитори. Багата славетними іменами та подіями й українська історія. Нашими національними символами є прадавні першокнязі київські та їхні нащадки: княгиня Ольга, князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, славний співець Боян, літописець Нестор, а в часи ближчі — славні козацькі гетьмани, кошові й полководці: Дмитро Вишневецький, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький. Не можна не згадати українців, які боролися за незалежність та волю України: Степан Бандера, Роман Шухевич…

              ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів. Тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі. Ті, для кого "справедивість", "гідність", "свобода", "Україна" були не просто словами, а сенсом їх життя.

Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. Але ні ворожі  кулі, ні гранати, ні гради, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались... Так  з'явилась ще одна сотня - Небесна. Для України це найголовніша, найпливовіша сотня. Кожен із них заплатив за свої переконання найвищу ціну - життя.

Небесна сотня – українці, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинуть за честь, за волю, за право бути Українцем і в зоні антитерористичної операції. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі.

Українські Ангели ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним. Ми на порозі нових змін, нового майбутнього. Але якою ціною? Описати, а тим більше відчути глибину трагедії і болю, які впали невимовним тягарем на Україну, нині не під силу нікому. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне початку ХХІ століття.

Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.
Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

21 листопада 2014 року Україна відзначила першу річницю Революцію гідності. Рівно рік тому на вулиці великих міст вийшла молодь, протестуючи проти рішення уряду Азарова про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Після непідписання Януковичем Угоди у Вільнюсі (29 листопада) протести почали з’являтися по всій країні. У ніч проти 30 листопада стався силовий розгін Майдану в Києві. Близько 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» із надмірним застосуванням сили «зачистили» молодь із Майдану Незалежності. Жорстокий силовий розгін ЄвроМайдану спровокував Марш мільйонів людей 1 грудня 2013 року. Українці стали на шлях трагічної боротьби проти диктатури Януковича.

У хід проти мирних демонстрантів влада залучала підрозділи силовиків, які активно переслідували активістів за проєвропейські погляди та застосовували проти мирних людей кийки, світлошумові гранати, водомети та навіть вогнепальну зброю.
Першою жертвою силовиків став ІТ-програміст із Києва Павло Мазуренко. Чоловіка побили за участь в Євромайдані і він помер від травм, 21 грудня у лікарні. За місяць по тому – 22 січня, у Києві проти мітингувальників застосовували вогнепальну зброю. Рано-вранці на барикадах вулиці Грушевського застрелили українця вірменського походження Сергія Нігояна. Найтрагічнишим на Євромайдані став кривавий четвер – 20 лютого. Найбільш жорстоке протистояння відбулось на вулиці Інститутській, де, переважно від куль снайперів, загинуло більш ніж пів-сотні повстанців. Відтоді в пресі з’явилась збірна назва загиблих учасників акцій протесту Євромайдану – Небесна сотня.

Корчак Андрій

(18 липня 1964 — 18 лютого 2014)

  Мешканець м. Стрий Львівської області. Походив з родини репресованих. Працював на місцевих будівництвах, їздив на заробітки до Чехії. Під час нападу силовиків на вулиці Інститутській у Києві отримав значні тілесні ушкодження та черепно-мозкову травму. Помер у столичній лікарні №17. Залишив стареньку матір.

НЕБЕСНА СОТНЯ 

                           АТО СТРИЙЩИНИ

Я не помру, ніколи не помру,

Мені в віках залишене безсмертя,

Хоча і вас тепер не обійму

Та я живу у всенароднім серці…

Безручак Андрій

народився у м.Яворові на Львівщині. У м.Стрию був військовослужбовцем військової частини А 2847, разом із сім»єю проживав по вул. Грабовецькій. Згодом його переведено на службу у 28 – у окрему механізовану бригаду.

Дата та місце загибелі: 24 серпня 2014 р., с. Кутейникове, Донецька область.

Звання: Капітан.

Посада: Начальник речової служби тилу.

Обставини загибелі: Загинув 24 серпня 2014 р. під час виходу тактичної групи бригади з «котла» в районі Кутейникове - Старобешеве в Донецькій області, де військові знаходились під обстрілами РСЗВ «Град» і «Ураган».

Брус Тарас

народився 24 серпня 1987 р. в с. Лисовичі Стрийського р-ну. Закінчивши школу, а згодом Львівську комерційну академію, став успішним підприємцем. З першого дня Революції Гідності був активним учасником Майдану, підтримував активістів чим міг, задля цього продав навіть свій бізнес.

Дата та місце загибелі: 31 серпня 2014 р., м. Іловайськ, Донецька область.

Звання: Рядовий міліції.

Посада: Міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Дніпро-1".

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Дбайливий і турботливий син, чуйний і люблячий брат, надійний бойовий товариш, порядна і добра людина – саме таким залишиться у серцях людей юнак Тарас Брус.

І знову «Пливе кача…» вулицями Стрия, і знову ридають рідні, знайомі і незнайомі люди, проводжаючи в останню дорогу 25 річного земляка Дяковського Юрія (м.Стрий). 25 років накувала йому зозуля. Український патріот став третім загиблим, понівечене тіло якого знайшли в р.Торець біля Слов’янська наприкінці квітня (18.04.2014 року). У жовтні 2014 року в гімназії ім.. Митрополита Андрея Шептицького, де навчався юнак, встановлено і освячено Меморіальну дошку на фасаді будівлі.

Коваль Павло

народився 11 липня 1989 року в м.Стрию

Звання: Старший солдат.

Підрозділ: 51-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 7 серпня 2014 р. у м.Сніжному Шахтарського р-ну Донецької обл..

Сімейний стан: Залишилися дружина та син.
Похований у рідному місті.

20 серпня 2014 в с.Ходовичі із військовими почестями поховали героя – сержанта 80-ї військової аеромобільної бригади Лі Артура, котрий загинув у зоні АТО на Луганщині під час обстрілу терористами з РСЗВ "Град" 16 серпня 2014 року.

В останню путь односельця провели сотні людей: його найрідніші, друзі, побратими, односельчани, керівники обласної та районної влади, небайдужі мешканці Стрийщини. Народився Артур в м.Самарканд (Узбекістан) 17 червня 1984 року. Він ніколи не завдавав клопоту рідним, вони не мали підстави хвилюватися за сина і брата, адже хлопчина був дуже відповідальним і серйозним ще змалку. У 2002 році Артура призвали на військову службу до Збройних Сил України, служив десантником у місті Яворові. Під час проходження служби двічі побував в «гарячих точках» Ірану. У 2013 році вступив на військову службу за контрактом. З самого початку військових дій на сході його направили в зону АТО.

Сумна звістка огорнула с.Долішнє Стрийського району. 36-річного старшого сержанта 24-ї механізованої бригади Збройних Сил України Штинду Миколу зустріли односельчани, рідні, друзі та просто люди, чиї серця омиваються болем та слізьми. Добра, працьовита, відповідальна людина, добросовісний громадянин своєї держави, Микола  народився 5 грудня 1978 р. і виріс в с.Долішнє. 20 серпня 2014 р., неподалік с. Георгіївка, Луганської обл..обірвалося життя молодого чоловіка. В одну мить мати втратила сина, сестра – турботливого брата, без коханого залишилась дружина.

Звання: Старший сержант.

Посада: Заступник командира бойової машини-навідник оператор. Поховали Миколу в рідному селі 31 серпня 2014 року

Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас. Аби ми жили. Долюбили за них, домріяли, пісень за них доспівали.

В ці дні хай єднає нас думка єдина,

Ми зло в нашім домі долали не раз.

Все треба зробить, щоб жила Україна –

Приймаймо цей заклик, як Божий наказ!

Темні часи пройдуть.

Буде колоситись хліб.

Будуть сміятись діти.

Буде жити Україна