Книжковий дарунок «Казковий дивосвіт» для читачів ЦРБ

Книжковий фонд центральної районної бібліотеки поповнився новим унікальним дарунком – збіркою авторських казок «Казковий дивосвіт». Ця збірка українських казок адресованих читачам різного віку вийшла друком вперше в Угорщині.

   Дякуємо Уляні Княгинецькій, авторці міжнародного проєкту «Дитяча українська казка ХХІ ст.», Голові Самоврядування українців Уйбуди м. Будапешт за подаровану книгу, яку передала нам активний читач бібліотеки Надія Кулик.

Акція «Подаруй бібліотеці книгу» /бібліотека с. Розгірче/

Кращі читачі бібліотеки с. Розгірче долучилися до акції «Подаруй бібліотеці книгу». Подаровані яскраві книжкові новинки на будь-який смак для читачів різних вікових груп. Тож запрошуємо відвідати бібліотеку та обрати книги, які стануть Вам до вподоби.

Виставка однієї книги «Жага і терпіння» Зеновія Красівського

      До дня народження Зеновія Красівського в бібліотеці с. Баня Лисовицька організована виставка однієї книги «Жага і терпіння». Знайомство з цією книгою відкриває для нас долю досі маловідомого поета, Крайового провідника ОУН, багатолітнього політв'язня советських концтаборів, Лицаря Ідеї Нації, незламного і безстрашного борця за волю і Незалежність України.  Поетичні рядки якого не тільки не лишають нікого байдужими, але й будять в людині національну свідомість, патріотизм. Його мудрість  і наука, приклад життя особливо важливі в сьогоднішній день.

  Зав. бібліотекою Мар'яна Хоров'як запрошує читачів до знайомства з цією великою і непересічною людиною. 

                     

Книга в подарунок

11 листопада в рамках акції «Подаруй бібліотеці книгу» бібліотека смт. Дашава отримала книгу в подарунок від читачки бібліотеки Іванової Ксенії Павлівни. Щиро дякуємо за вашу турботу про бібліотеку.

Welcome to the library

Бібліотека с. Лисовичі запрошує читачів ознайомитись з новими книжковими новинками.
        Нові книги вже чекають на вас.

"Зеновій Красівський у долі українського народу"

        
Зеновій Красівський народився 12 листопада 1929 року в селі Витвиця, тепер Долинського району Івано-Франківської області. В сім'ї Михайла Красівського і Юлії Мончинської.  Батько Зеновія воював в І-ії Світовій віні,попав в польський полон ,повернувся у 1921 р. з підірваним здоров»ям,в селі був громадським писарем  і довгі літа –головою читальні «Просвіта». В сім'ї Красівських було четверо синів і сестричка.  Батьки померли  в Караганді.

Його націоналістичний світогляд формувався в атмосфері визвольної боротьби ОУН і УПА в Галичині. У 1948 році всю його родину було вивезено в Казахстан, однак Зеновію вдалося втекти. До першого арешту 1949 року перебував на нелегальному становищі в Карпатах (був важко поранений) та у Львові. Під час слідства витримав 21 день безперервних допитів. Засуджений ОСО НКВС до 5 років ув'язнення та довічного заслання. Покарання відбував у Архангельській області на лісоповалі. 1953 року був звільнений та відправлений до Караганди (там перебувала його родина). Працював шахтарем. У 1957 був тяжко травмований і визнаний інвалідом ІІ-ї групи.
    1959 — вдруге заарештований за «розпалювання націоналістичних настроїв серед українців», але й тут Красівському вдалося втекти.
    Зеновій Михайлович з великими труднощами повертається на рідну Україну та вступає на філологічний факультет Львівського університету, водночас працюючи у бібліографічному відділі наукової бібліотеки. Здати університетську програму і отримати диплом йому допомагав сл.. пам»яті  ректор Львівського університету    Євген Лазаренко, якому   Д. Павличко присв»ятив такі рядки «Прийшов –таки один за триста літ.
    Великий ректор у мою світлицю…» , а випускники, як Іван Гель та інші його називали «Ректор Українського народу»

Створення Українського національного фронту (жовтень 1964)

Зеновій  Красівський  підготував документ програмного характеру «Тактика Українського національного фронту». Програма УНФ передбачала мирні методи боротьби за незалежність України, застосування сили не виключалося тільки за особливих обставин. Вирішено було також видавати теоретичний журнал «Воля і Батьківщина». Перший номер журналу з'явився в жовтні 1964 і саме цю дату можна вважати початком діяльності УНФ. Перші три номери були надруковані на горищі власного дому письменника. УНФ складався з чотирьох низових організацій (дві — у Львові, дві — в Івано-Франківську) і окремих членів у різних регіонах УРСР (Рівне, Донецьк, Кіровоград та ін.). Красівський здійснював координацію роботи Львівських груп. Усього в УНФ налічувалось понад 150 осіб, які, завдяки конспірації, часто не знали один одного. В цей час Красівський написав роман «Байда», збірки віршів «Месник», «На сполох», «Литаври».
    Гучний резонанс викликав розісланий у березні 1966 партійним і урядовим чиновникам СРСР і УРСР, а також у центральні газети «Меморандум Українського національного фронту XXIII з'їзду КПРС». У ньому відзначалося, що компартія засудила тільки методи сталінської національної політики, а не її сутність. Тому автори Меморандуму пропонували з'їзду радикально переосмислити національні проблеми в СРСР, задовольнити вимоги українського народу і повернути йому узурповані права, зокрема, дати можливість насильно переселеним повернутися на батьківщину, припинити гоніння української інтелігенції, арешти й переслідування, ввести українську мову в усіх культурних і громадських, адміністративних і господарських організаціях й ін.
        Після цього КДБ розпочав пошуки УНФ. У квітні 1966 з'явилася «Заява УНФ» із протестом проти арештів, наліплювання ярликів буржуазного націоналізму та звинувачень у тому, що національний рух — це справа рук іноземної розвідки. Як сказано в "Заяві: "рух розпочав сам народ і мінімальні його вимоги викладені в «Меморандумі».
        Наступний лист, підготовлений Д. Квецьком і Красівським, під назвою «Вищим урядовим чинам в Україні» був надісланий Першому секретареві ЦК КПУ Петрові Шелесту, Голові Ради Міністрів УРСР Володимирові Щербицькому і Голові Президії Верховної Ради УРСР Дем'янові Коротченку. У ньому висловлювався протест проти насильницької русифікації і пропонувалося керівництву України не лише проголошувати суверенітет, але й відстоювати його, вимагати від Москви припинити русифікацію, припинити переслідування українців за їхній патріотизм. Закінчувався лист словами: «Ваша бездіяльність буде розцінюватися як зрада інтересів українського народу».

Другий арешт та ув'язнення (1967—1971)

У березні 1967 були заарештовані керівні члени УНФ, серед них — 24 березня 1967 і сам Красівський. Розслідування вели Івано-Франківське та Львівське управління КДБ. Завдяки конспіративній організованості УНФ, усіх львів'ян, які твердо дотримувалися того, що ніякої організації не було, судили поодинці, а самого Красівського, як засновника УНФ, приєднали до групової справи.
    Основну групу судив на виїзному засіданні Верховний Суд УРСР за звинуваченням у зраді батьківщини (ст. 64 і ст. 56 ч. 1 КК УРСР). Зеновія Красівського засудили до 12-ти років позбавлення волі (5 років тюрми, 7 років таборів суворого режиму) і 5-ти років заслання.
    Відбуваючи покарання у Владимирському централі (1968—1971), Красівський написав збірку віршів «Невольницькі плачі», вперше опубліковану в Лондоні 1984, і поему «Тріумф сатани».
    Нова кримінальна справа і психлікарня (1972—1978)
    У 1972 у Владимирі фабрикується нова справа за ст. 70 ч. 2 КК РРФСР («антирадянська агітація і пропаганда»). За вироком суду Зеновія Михайловича спрямовують до психіатричної лікарні у Смоленську, а потім — до Львова і в Бережани Тернопільської обл., де перебував до липня 1978.
        26 травня 1979 зареєстрували шлюб з Оленою Антонів, яка також оформила над ним опікунство, бо офіційна медицина визнала його «параноїдальним шизофреніком». Після цього виїхали на 20 діб до міста Паланґа.
        У жовтні 1979 Зеновій Красівський став членом Української Гельсінкської групи (УГГ). «Досидка» після психлікарні (1980—1985)
    12 березня 1980 Зеновія  Красівського  знову заарештували і він був відправлений «досиджувати» термін покарання за вироком 1968 — 8 місяців і 7 днів таборів та 5 років заслання. Покарання відбував у колонії суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино Чусовського р-ну Пермської області. У листопаді 1980 етапований на заслання в селище Луговоє Тюменської області.
        Усього З. Красівський провів у неволі 26 років

Повернення в Україну (1985)

У 1985 році Зеновій Красівський повертається в Україну, а 1987 стає секретарем Української Гельсінської Спілки.
       У квітні 1990 Зеновій Красівський виступає ініціатором створення політичного об'єднання «Державна Самостійність України» (ДСУ), яке спирається на ідеологію націоналізму «з-під стягу Степана Бандери».
       Він - засновник політичного журналу «Українські проблеми», який видавався в Стрию Львівської області.
   Він вірив, він знав,що його приклад запалить наступні одиниці Героїв, обов'язком яких буде запалити серця інших, а значить іскра боротьби не згасне (Р. Коваль).
    20 вересня обірвалось життя Зеновія Красівського.
    Нехай же ніколи не дає нашому сумлінню заснути пам'ять про Лицаря Ідеї Нації, який є символом чесності перед собою і своїм народом:
        Хай наша кров, страждання наші жертви
        Нащадкам нашим стануть заповітом!
        Візьми мене! Дозволь за Тебе вмерти!
        Вплести моє життя у вінок Твого безсмертя!
        Моя ти доле, Україно, мій ти світе!

БІБЛІОТЕКАРЮ НА ЗАМІТКУ

 «Благословенні душі, що вміють випромінювати....» - 

Такими короткими словами  названа книга  автора ідеї цієї книги, тепер уже славної пам’яті, Євгена Сверстюка, яка вийшла у видавництві «Свічадо» Львів. Упорядники цієї книги  Любов Маринович, Юрій Зайцев.

Перед нами книга, сказано в анотації, присвячена одному з синів України, Лицареві духу  Зеновію Красівському, який усе життя боровся за незалежність України, відбувши за це 26 років у тюрмах, «психушках», у таборах на засланні, а після звільнення з ув’язнення –  боровся за відродження національної свідомості українців, легалізацію української греко-католицької церкви.

Зеновій Красівський - останній Крайовий провідник ОУН(р) у підрадянській Україні, філософ, відомий український поет, літератор, член Українського Гельсінської групи, ініціатор засновник «Державної Самостійності. 

        Він  був ясною людиною, обдарованою творчими силами життя. До нього тягнулись люди, як до  джерела, яке вічно роздає себе і само багатіє з того. Він був  створений для того, щоб  пройти по сиротливій землі з усмішкою надії, з рукою, простягнутою для підтримки і допомоги іншим.

    Знак чести постійно тягнеться за його іменем … Енергія голосу одразу наповнювала простір...Жарти його були незлобними, але чіпкими, око спостережливе, язик гострий.. В найдраматичніші роки він грав ролю, яка стережливе, язик гострий.. В найдраматичніші роки він грав ролю, яка приписується Євангілеєм «Хто великий хоче бути, нехай буде слугою  він вам..А хто з вас першим бути бажає, Нехай він буде вам  за раба"

    Зіновій Красівський і Ярослав Лесів були живим нервом відродження  Української Греко-Католийької церкви. В’язні сумління, вони стали   сумлінням церкви.

Де б він не був,  скрізь люди відчували: за ним  стоїть його край, його біль, його історія… з І в серці його є Бог,  а це значить, що то серце буде випромінювати життєдайну силу любови.  В Його баченні в  житті  має бути бадьорий настрій,добрий жарт, відкрите світові серце і хоч маленька стежина героїчного ентузіазму. Ще одухотвореність, ще одушевлення життєвих інтересів, трохи філософського світосприйняття.
     Народився Зеновій Красівський  12 листопада  1929 року в карпатському селі Витвиця на Івано-Франківщині, де національні традиції і національна свідомість були святощами і передавались із покоління в покоління.
        Він був спадкоємцем, учасником і живим свідком, того діяльного покоління української молоді, що стояла на смерть і до кінця тримала опір  проти двох найбільших потуг  20-го століття-нацизму й комунізму. Зеновій Красівський був не тільки спадкоємцем - він був захисником. Він став продовжувачем легенди і в прикладі  протистояння політичного в’язня, і в слові.

       В книжці віршів  «Невольницькі  плачі» видно стривожену душу поета, стривожену» нашою чорною  затоптаною нивою, де розлито кров найкращих, які Долю вручаючи Богові, умирали за принципом : Воля Або  Смерть»  Бо інше не могло бути, бо  « ворог посів нашу землю . І було його як трави і листу. Одних вороги вбивали, інших кидали в тюрми,Третіх вивозили   ешелонами  на сибіри, і не було просвітку - .. Трембітали трембіти над убієнними,і вили пси, сповіщаючи про смерть для інших. Трупи  виставляли на глум . Хто міг  той  плакав, решта зціпивши зуби, мовчали і не признавались до своїх синів… Таки-то великий  і жорстокий  страх був» писав Зеновій Красівський,згадуючи ті страшні часи. Його брати Євстахій «Крига» - у відчайдушній сутичці  пустив сові «останнього набоя в голо сницю, другий брат  Ярослав«Негус»засланий на 20 років каторги,третього  брата Мирослава з сестрою вивезли до сибіру, доля його батьків була такою ж тернистою …Будучи в самому центрі більшовицько-кадебістського пекла, Зеновій Красівський описував  страшну правду, коли ворог обкрадав нас, тримав на краю загибелі, вбивав національну гідність,русифікував, заніс страшний ніж над життям української нації. Він прагнув перетворити великий волелюбний народ у покірне стадо.

        Не вийшло… Україна стала Незалежною! Але і сьогодні ми маємо того ж самого одвічного ворога про якого так писав і звертався до на с в Україні сущих і поза її межами.
        «Наш ворог, то є ворог історичний : Росія! Вона завоювала нашу землю, вона на тій землі розпаношилася, вона на тій землі не дає нам дихнути, псує нашу культуру, забирає від нас мову, освіту - все в нас забрала, знищила. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємося і не дамо відсіч- чуда не буде. Ці слова прозвучали на відзначенні 82-річниці від дня народження Степана Бандери.
        Останнє інтерв’ю З. Красівського - заповіт нам, українцям. Ось ці  його слова:
    "Від говорильні ми вільними не станемо. Ми повинні нарощувати не тільки національну і політичну свідомість, повинні нарощувати м’язи, щоб змогти у відповідний момент протиставити себе ворогові в побудові Української Самостійної Соборної держави».
        На завершення, хочемо, щоб ми задумались над словами нашого Лицаря Честі Пана Зеновія Красівського: «Я думаю, який ми благословенний у Господа народ! Я невимовно вдячний за те, що вродився сином такого народу. Такого знівеченого, такого вибожнілого що кладе голову і під Євангеліє і під плаху, Повертаюся, а за мною стіна героїв, велетів духу!

Я завжди й донині гордий з того, що  я український націоналіст!»
           Життя Зеновія Красівського - проба людської вартости:  Якби нам хотя би по декілька  таких людей в політичних, громадських і культурних осередках, ми б мали іншу картину національного життя .. школа ідеологічного фарисейства і і школа діяльного патріотизму-несумісні, але до цього треба додати індивідуальну школу, яку пройшов Зеновій Красівський у тюрмах і між тюрмами. Він навчився  витримувати на межі можливого, ділитися кусником хліба,і жити тоді, коли не видно жодної зірки……

Слова «Благословенні душі, що вміють випромінювати… «сказані Зеновієм Краксівським після трагічної смерті дружини - Олени Антонів,яка була для нього Ангелем–Охоронцем.