«Владика Нескорених і Володар Духу» /до 129-ої річниці з Дня Народження Блаженнійшого Йосифа Сліпого/

  Життя Йосифа Сліпого невіддільне від історії нашої церкви, справи окремішності нашого народу, духовної інтеграції в  європейську культуру.

Йосип Сліпий (1892 – 1984) – це одна із найцікавіших, але й найбільш трагічних постатей в історії України ХХ століття. За власні переконання та принципи він заплатив дуже високу ціну, але до кінця життя залишався відданий своїм ідеалам. Він був єпископом УГКЦ, предстоятелем цієї Церкви, Галицьким Митрополитом і Львівським Архієпископом, кардиналом римо-католицької церкви. Водночас, провів довгих 18 років у радянських таборах. За цей час не зламався і продовжував свій шлях служіння, власну дорогу до Бога, пам’ятаючи слова Святого письма: «НЕ бійся нічого, що маєш витерпіти…. Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя»

Життя  Блаженнійшого  Йосифа Сліпого  було не прямою дорогою, а радше лабіринтом, в якому кожний вибір є важливим. Адже на кожному повороті можна схибити, обравши не ту дорогу. Щоб не загубитися на цьому шляху, ми потребуємо внутрішнього компаса, який підказуватиме нам правильну путь. Слуга Божий Йосиф не шукав орієнтирів у минущих ідеях чи марних сподіваннях. У своєму посланні «Про поєднання в Христі» (3 червня 1976 року) він звернувся до своєї пастви з простою порадою: «Будьмо собою!» Це «буття собою» народжується в кожному з нас у той момент, коли ми в молитві до Отця Небесного розпізнаємо Його волю щодо нашого життя. І кожен з етапів біографії патріарха Йосифа позначений цим знаком автентичності, в серці якої перебуває Христос

   Навіть у складних табірних умовах Йосиф Сліпий високо ніс честь і гідність Митрополита Нескореної  Церкви. Митрополит – страдник, огидної, звироднілої московсько-більшовицької системи не був її жертвою. Він був оборонцем, захисником свого народу, своєї Церкви. Ослаблене тіло не покидав   сильний дух.

Життєва доля патріарха Йосифа переконує нас у тому, що з глибокою вірою та Божою допомогою людина незламної волі, яка не зрікається своєї Богом даної сутності, не зраджує свого покликання та здійснює своє служіння, за будь-яких обставин переможе у двобої зі злом та неправдою.

— « Я довго намагався знайти якусь коротку фразу, яка б влучно віддзеркалювала дух Патріарха Йосифа. І знайшов цих два слова — „Будьмо собою“… Це означає бути справжнім. Якщо ти українець — будь справжнім українцем, якщо ти єпископ — будь справжнім єпископом, якщо ти монах — будь справжнім монахом, якщо ти патріот — будь справжнім патріотом, якщо ти християнин — будь справжнім християнином. Саме це є змістом цих двох слів. Патріарх Йосиф був справжнім сином своєї землі, був голосом мовчазної Церкви і переслідуваної України. В усьому світі його приймали посли, президенти держав, як очільника тої України, що перебувала в „тюрмі народів“. Він був справжнім душпастирем, пророком, батьком своєї Церкви і свого народу», — наголосив Глава УГКЦ

Пам’ятаймо слова Великого  духовного  Отця, висловлені у  зверненні до нас: Що про Вас скаже історія?

Шановні читачі!  Вас чекають в читальній залі   бібліотеки,( що на вулиці Євгена Коновальця, 40), нові книжкові видання про життєвий шлях Патріарха Української Греко-Католицької Церкви.

Вільгельм фон Габсбург- (Василь Вишиваний) до 126- річчя від Дня народження. Спогади за сторінками книги «Червоний Принц» України - Тімоті Снайдера.

 

1895, 10 лютого – у містечку Пула (нині Хорватія) народився Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.

Цей український офіцер, перебуваючи в окупованому нацистами Відні, орієнтовно з 1942 року співпрацював із британською спецслужбою SOE (Special Operation Executive), допомагаючи їй у встановленні контактів з українськими емігрантами та націоналістами. Серед задач – стежити за пересуванням німецьких військ, пізніше, після капітуляції Німеччини – за радянськими військами. З 1940-х він також співпрацював і з французькою військовою розвідкою. Наприкінці серпня 1947 року українець був схоплений у Відні та вивезений радянськими спецслужбами з міста, яке на той час було поділено на 4 окупаційні зони, контрольовані США, Великою Британією, Францією та СРСР.

Однак не лише це робило особливим офіцера, який помер за Україну. Найцікавіший момент… Це був – Габсбург. Член однієї з найвпливовіших династій Європи, яка правила багатонаціональною імперією протягом близько 600 років.

НЕПЕРЕСІЧНА ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ

Обрати саме постать Вільгельма фон Габсбурга (в Україні відомого також як Василь Вишиваний) для відкриття року культури України в Австрії в 2020р було дуже влучним рішенням українського диппредставництва. Особливо й у тому, що зі спеціальною лекцією про роль цієї непересічної людини в історії України, та й Європи загалом, був запрошений виступити Тімоті Снайдер. Справжній друг України, професор Єльського університету, нині також науковий співробітник Віденського Інституту суспільних наук присвятив цілу книгу "Червоний князь" Вільгельмові фон Габсбургові – ерцгерцогу (архікнязю), родичу австрійського цісаря, який обрав собі українську ідентичність, став легендарним полковником Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) Василем Вишиваним і свого часу розглядався в габсбурзькій монархії навіть як король майбутньої України.

"ЧЕРВОНИЙ ПРИНЦ" УКРАЇНИ

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький народився у 1895 році в родині архікнязя Карла Стефана Австрійського, адмірала військово-морського флоту Австро-Угорщини. Коли йому було 13 років, його сім’я переїжджає з адріатичного узбережжя до родинного маєтку в м. Живець на Західній Галичині (сучасна Польща). Батько вважався одним із кандидатів на майбутній польський престол і хотів також, щоб сини думали про польську корону. Втім, Вільгельм не був у захопленні від батькових планів.

Саме в той час відбувається перше знайомство молодого Габсбурга з українцями – "розбишацьким племенем", за твердженням польської шляхти, яке мешкало поруч з Живцем. З’їздивши одноосібно в гуцульські гори в пошуках "українських розбійників" і не знайшовши їх, 17-річний Вільгельм повернеться в Живець, як він стверджуватиме у автобіографії, "вже іншим", з іншим ставленням до українців і до своїх польських "інформаторів".

Українська тема не відпускатиме Вільгельма фон Габсбурга й надалі. Після вступу до імператорської військової академії він починає вивчати, окрім інших, українську мову. Пізніше, у 1915 році й у розпал Першої світової війни – молодим лейтенантом відправляється на східний фронт командувати ротою 13-го полку уланів, який рекрутувався переважно з українців Золочівського повіту (нинішня Львівська область).