Зеновій
Красівський народився 12 листопада 1929 року в селі Витвиця, тепер Долинського
району Івано-Франківської області. В сім'ї Михайла Красівського і Юлії
Мончинської. Батько Зеновія воював в І-ії Світовій віні,попав в польський полон ,повернувся у 1921 р. з підірваним
здоров»ям,в селі був громадським писарем
і довгі літа –головою читальні «Просвіта». В сім'ї Красівських було
четверо синів і сестричка. Батьки
померли в Караганді.
Його націоналістичний світогляд
формувався в атмосфері визвольної боротьби ОУН і УПА в Галичині. У 1948 році
всю його родину було вивезено в Казахстан, однак Зеновію вдалося втекти. До
першого арешту 1949 року перебував на нелегальному становищі в Карпатах (був
важко поранений) та у Львові. Під час слідства витримав 21 день безперервних
допитів. Засуджений ОСО НКВС до 5 років ув'язнення та довічного заслання.
Покарання відбував у Архангельській області на лісоповалі. 1953 року був
звільнений та відправлений до Караганди (там перебувала його родина). Працював
шахтарем. У 1957 був тяжко травмований і визнаний інвалідом ІІ-ї групи.
1959 — вдруге заарештований за
«розпалювання націоналістичних настроїв серед українців», але й тут
Красівському вдалося втекти.
Зеновій Михайлович з великими труднощами
повертається на рідну Україну та вступає на філологічний факультет Львівського
університету, водночас працюючи у бібліографічному відділі наукової бібліотеки.
Здати університетську програму і отримати диплом йому допомагав сл.. пам»яті ректор Львівського університету Євген Лазаренко, якому Д. Павличко присв»ятив такі рядки «Прийшов
–таки один за триста літ.
Великий ректор у мою світлицю…» , а
випускники, як Іван Гель та інші його називали «Ректор Українського народу»
Створення
Українського національного фронту (жовтень 1964)
Зеновій Красівський
підготував документ програмного характеру «Тактика Українського
національного фронту». Програма УНФ передбачала мирні методи боротьби за
незалежність України, застосування сили не виключалося тільки за особливих
обставин. Вирішено було також видавати теоретичний журнал «Воля і Батьківщина».
Перший номер журналу з'явився в жовтні 1964 і саме цю дату можна вважати
початком діяльності УНФ. Перші три номери були надруковані на горищі власного
дому письменника. УНФ складався з чотирьох низових організацій (дві — у Львові,
дві — в Івано-Франківську) і окремих членів у різних регіонах УРСР (Рівне,
Донецьк, Кіровоград та ін.). Красівський здійснював координацію роботи
Львівських груп. Усього в УНФ налічувалось понад 150 осіб, які, завдяки
конспірації, часто не знали один одного. В цей час Красівський написав роман
«Байда», збірки віршів «Месник», «На сполох», «Литаври».
Гучний резонанс викликав розісланий
у березні 1966 партійним і урядовим чиновникам СРСР і УРСР, а також у
центральні газети «Меморандум Українського національного фронту XXIII з'їзду
КПРС». У ньому відзначалося, що компартія засудила тільки методи сталінської
національної політики, а не її сутність. Тому автори Меморандуму пропонували з'їзду
радикально переосмислити національні проблеми в СРСР, задовольнити вимоги
українського народу і повернути йому узурповані права, зокрема, дати можливість
насильно переселеним повернутися на батьківщину, припинити гоніння української
інтелігенції, арешти й переслідування, ввести українську мову в усіх культурних
і громадських, адміністративних і господарських організаціях й ін.
Після цього КДБ розпочав пошуки
УНФ. У квітні 1966 з'явилася «Заява УНФ» із протестом проти арештів,
наліплювання ярликів буржуазного націоналізму та звинувачень у тому, що
національний рух — це справа рук іноземної розвідки. Як сказано в "Заяві:
"рух розпочав сам народ і мінімальні його вимоги викладені в
«Меморандумі».
Наступний лист, підготовлений Д.
Квецьком і Красівським, під назвою «Вищим урядовим чинам в Україні» був
надісланий Першому секретареві ЦК КПУ Петрові Шелесту, Голові Ради Міністрів
УРСР Володимирові Щербицькому і Голові Президії Верховної Ради УРСР Дем'янові
Коротченку. У ньому висловлювався протест проти насильницької русифікації і
пропонувалося керівництву України не лише проголошувати суверенітет, але й
відстоювати його, вимагати від Москви припинити русифікацію, припинити
переслідування українців за їхній патріотизм. Закінчувався лист словами: «Ваша
бездіяльність буде розцінюватися як зрада інтересів українського народу».
Другий
арешт та ув'язнення (1967—1971)
У березні 1967 були заарештовані
керівні члени УНФ, серед них — 24 березня 1967 і сам Красівський. Розслідування
вели Івано-Франківське та Львівське управління КДБ. Завдяки конспіративній
організованості УНФ, усіх львів'ян, які твердо дотримувалися того, що ніякої
організації не було, судили поодинці, а самого Красівського, як засновника УНФ,
приєднали до групової справи.
Основну групу судив на виїзному
засіданні Верховний Суд УРСР за звинуваченням у зраді батьківщини (ст. 64 і ст.
56 ч. 1 КК УРСР). Зеновія Красівського засудили до 12-ти років позбавлення волі
(5 років тюрми, 7 років таборів суворого режиму) і 5-ти років заслання.
Відбуваючи
покарання у Владимирському централі (1968—1971), Красівський написав збірку
віршів «Невольницькі плачі», вперше опубліковану в Лондоні 1984, і поему
«Тріумф сатани».
Нова кримінальна справа і психлікарня (1972—1978)
У 1972 у Владимирі фабрикується
нова справа за ст. 70 ч. 2 КК РРФСР («антирадянська агітація і пропаганда»). За
вироком суду Зеновія Михайловича спрямовують до психіатричної лікарні у
Смоленську, а потім — до Львова і в Бережани Тернопільської обл., де перебував
до липня 1978.
26 травня 1979 зареєстрували шлюб з
Оленою Антонів, яка також оформила над ним опікунство, бо офіційна медицина
визнала його «параноїдальним шизофреніком». Після цього виїхали на 20 діб до
міста Паланґа.
У жовтні 1979 Зеновій Красівський
став членом Української Гельсінкської групи (УГГ). «Досидка» після психлікарні
(1980—1985)
12 березня 1980
Зеновія Красівського знову заарештували і він був відправлений
«досиджувати» термін покарання за вироком 1968 — 8 місяців і 7 днів таборів та
5 років заслання. Покарання відбував у колонії
суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино Чусовського р-ну Пермської області. У
листопаді 1980 етапований на заслання в селище Луговоє Тюменської області.
Усього З. Красівський провів у
неволі 26 років
Повернення
в Україну (1985)
У 1985 році Зеновій Красівський повертається в Україну, а 1987
стає секретарем Української Гельсінської Спілки.
У квітні 1990
Зеновій Красівський виступає ініціатором створення політичного об'єднання
«Державна Самостійність України» (ДСУ), яке спирається на ідеологію
націоналізму «з-під стягу Степана Бандери».
Він - засновник політичного журналу
«Українські проблеми», який видавався в Стрию Львівської області.
Він вірив, він знав,що його приклад
запалить наступні одиниці Героїв, обов'язком яких буде запалити серця інших, а
значить іскра боротьби не згасне (Р. Коваль).
20
вересня обірвалось життя Зеновія Красівського.
Нехай же ніколи не дає нашому сумлінню заснути пам'ять про Лицаря Ідеї Нації, який є
символом чесності перед собою і своїм народом:
Хай наша кров, страждання наші
жертви
Нащадкам нашим стануть заповітом!
Візьми мене! Дозволь за Тебе
вмерти!
Вплести моє життя у вінок Твого
безсмертя!
Моя ти доле, Україно, мій ти світе!
