30 червня 1941року - Акт відновлення Української державності

«Актом 30 червня 1941 р. український нарід заманіфестував перед цілим світом і перед історією, що він бажає сам керувати своїм життям і що він готов боронити своє право на вільне життя у своїй власній, самостійній державі перед імперіялістичними зазіханнями кожного ворога і за кожних умов».

Акт відновлення Української державності 30 червня 1941р. - ланка в безпреривному ланцюгу в боротьбі за Суверенну Українську державу - такий основний зміст книжкової виставки рекомендуємо для читачів ЦРБ з нагоди цієї визначної події.

Ці книги містять короткий зміст актуальних досліджень історії Другої світової війни «Україна і Український народ у Другій світовій війні», виданого Українським інститутом Національної пам’яті Київським видавництвом імені Олени Теліги.

Віче пам’яті біля пам’ятника Ярослава Стецька

З нагоди проголошення Акту відновлення Української державності в м. Стрий відбулося віче пам’яті біля пам’ятника Ярослава Стецька.

Бібліотекарю на замітку: "113 років від дня народження Романа Шухевича"

30 червня 2020 р. виповнилось 113 років від дня народження Романа Шухевича політичного та військового діяча, Генерал-хорунжого, Головнокомандувача УПА, Голови  Секретаріату  Української  Головної Визвольної ради (УГВР)  (1943-1950), борця за незалежність України у XX сторіччі. Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Посмертно іменований пластовою старшиною найвищим почесним ступенем гетьманського скоба (1950).

Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту.  Роман Шухевич поєднував у собі риси військовика високого рангу і політика, причому його політичні та провід­ницькі якості особливо виділялися і були найголовнішими рисами цієї великої особистости».

Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу. Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944 р. загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід.

Пишучи про Р. Шухевича, кожен так чи інакше торкається основних етапів історії революції середини ХХ ст., адже постать Р. Шухевича невіддільна від її історії. Щоб краще зрозуміти  Романа Шухевича пропонуємо прочитити кілька його висловлень,його переконань.

1. Мудрого – не одурити, чесного – не купити, мужнього – не зламати

2. Ми, усі – вояки УПА і всі підпільники зокрема, і я – свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але, запевняю вас, – ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Це наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити.

3. Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною!

4. Гарантією справжньої демократичності майбутнього ладу в українській державі є, в першу чергу, широко народний характер українського руху, його безприкладна ідейність. Український визвольно-ідейний рух зродився з надр українського народу, діяв в ім'я інтересів українського народу. Воля і щастя українського народу – його найбільша мета.

5. Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах.

Чого таки прагнув добитися Роман Шухевич в українському націоналістичному русі?

Роман Шухевич, як і багато українських хлопців і дівчат, мріяв про створення Незалежної України. В багатьох сферах він утверджував українське та українство. Його ім’я золотими літерами вписано до пантеону української слави. “Шух”, “Дзвін”, “Щука”, “Степан”, “Туча”, “Чернець”, “Ратник”, “Роман Лозовський”, “Тур”, “Тарас Чупринка” – це далеко не всі псевда, під якими Роман Шухевич виступав в структурах українського визвольного руху 1920–1950-х рр. Він проявив себе як громадський, культурний, військовий та політичний діяч. Насамперед як Головний Командир Української Повстанської Армії, генерал-хорунжий (з 1946 р.), член Українського Державного Правління (1941 р.), Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) у 1944–1950 рр., Генеральний Секретар військових справ (1944–1950 рр.) За свої звитяги відзначений найвищими нагородами УПА – Золотим Хрестом Бойової Заслуги І класу та Золотим і Бронзовим Хрестами Заслуги, посмертно іменований Гетьманським пластуном-скобом. 

Роман Шухевич є взірцем виконання одного із головних обов’язків кожного пластуна: “Бути вірним Богові та Україні!” та однієї із десяти заповідей українського націоналіста: “Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї”.

Після Другої світової війни, Роман Шухевич, маючи можливість виїхати за кордон, вибрав шлях збройної боротьби. Його життєвий шлях став яскравим прикладом для наслідування наступним поколінням українців в Україні, на еміграції та особливо сьогодні у час російсько-української війни, де ми у нелегкій боротьбі захищаємо Незалежність.

Година історичної правди "Конституція - вінець демократії" в бібліотеці с. Підгірці

День Скорботи - вшанування жертв Другої світової війни в ЦРБ

22 червня в Україні відзначають День Скорботи, вшановують жертви Другої світової війни. В читальній залі районної бібліотеки з цього приводу оформлено експрес-виставку і проведено її презентацію. Найбільшу увагу приділено кривавим подіям червня 1941 року.

Україна в Другій світовій війні опинилась в центрі кривавої бойні, з однієї сторони-фашистська Німеччина з її сателітами, яка прагнула витягти з України всі багатства, запровадила систему рабської праці, систему народовбивства, а захоплення столиці вважала «безпосереднім стратегічним завданням", а з іншої –більшовицька каральна система. З початку наступу нацистів на територію України, кагебістам потрібно було «зачистити» свою криваву розправу над українцями, борцями за волю України – членами ОУН, священниками, інтелігенцією, військовими, «куркулями», вихідцями з «буржуазії» і ще багато інших. Візьмем лише Стрийщину.: спочатку винищували політичних в’язнів, страчували без суду і слідства, в'язнів убивали в камері, на подвір’ї в’язниць,вздовж каналізаційних каналів, в підвалах, замуровували в камерах живими… . Не гребували кати нічим: від розстрілів, зривання гранат, розчленування тіла, варили в казанах, палили у відкритих жаровнях, розтягували навпіл верстатами … .

Про ці звірства в умовах відступу розповідали очевидці (матеріали зберігаються в Меморіальному музеї «Верховина», у пресі, в меморіальних збірниках, в літературі): в умовах відступу Червоної армії з наших теренів, кати залишили стоси трупів. Усі вони із слідами кагебістських тортур: повиколювані очі, відрізані голови, тільки з однієї ями з подвір’я Стрийської тюрми витягнули 200 трупів без голови, шматки шкіри з обличчя,розпорені животи, розіпнені жінки на стіні з немовлям у животі, відрізані груди,… . Жах… як каже суха статистика тільки на Західній Україні в тюрмах було страчено більше 22 тисяч осіб.

Такі криваві злочини чинили в усіх таборах, на територіях, з якої відступали червоні кати. А зібрані тіла жертв Стрийської тюрми були поховані на Стрийському кладовищі 3 липня 1941 року.

Радянсько-німецька війна забрала життя кожного п’ятого українця. Пам’ятаймо, якою ціною дістається свобода. Пам’ять робить нас сильними і це запорука, що таке ніколи не повториться .

Історичний хронограф «І тільки пам’ять не сивіє» в бібліотеці с. Завадів

«Народ, осяяний історичною пам'яттю, - нездолений. Ми мусимо знати і не забувати ціну війни і перемоги..." /М. Рильський/

22 червня - день скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні. 22 червня 1941р. розпочалася німецько-радянська війна в рамках бойових дій Другої світової війни. Нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. За різними оцінками, в Україні в Другій світовій війні загинуло від восьми до десяти мільйонів людей, кожен п'ятий українець. Понад 5 мільйонів загиблих були цивільними, із них понад 1.5 млн.-жертви Голокосту.

17 листопада 2000 р. Указом Президента України 22 червня визнано офіційним днем скорботи і пам'яті за всіх загиблих на війні. В бібліотеці с. Завадів оформлено книжкову виставку і проведено онлайн історичний хронограф ,,І тільки пам'ять не сивіє". 

Фотопрезентація «Я і тато - найкращі друзі» в бібліотеці с. Кути

Спасибі за ласку, за руки умілі,

Що вмієш підтримати словом і діло

Що в рідному домі надійно та щиро,

Живи нам на радість у щасті та мирі,

Хай Бог милосердний з високого неба

Дарує усе, чого тобі треба,       

А Матінка Божа — цариця свята —

Дарує щасливі і довгі літа.

21 червня, в Україні відзначають День батька. 8 травня 2019 р. Кабінет міністрів затвердив Указ Президента про призначення загальнонаціонального Дня батька, який тепер відзначається щорічно у третю неділю червня.

Користувачі бібліотеки с. Кути вітали своїх татусів з Днем батька, долучились до фотопрезентації «Я і тато – найкращі друзі».

Бібліотеки Стрийщини поповнились новими книгами в рамках Державної програми «Українська книга»

З кожним разом поповнення наших бібліотек книгами у рамках Державної програми підсилюють надію на те, що бібліотеки зможуть надавати послуги різним групам читачів: від найменшої вікової групи - дитячого сегменту до найповажнішої, від програмної літератури до науково-популярної, дослідницької, творів сучасних письменників, філософської та інших напрямів.

Сьогодні на полиці центральної районної бібліотеки лягли книги, які можуть задовільнити запити читачів в літературознавчій сфері, опрацювавши книгу «Від Франка до Андруховича» - цей літературний ландшафт України 20 ст. Володимира Панченка, а також уже відомі автори з їх новими творами: Василь Шкляр, в творах якого слава і трагедія, мужність і віроломство, видатний талант і заступництво фортуни. Це книги Галини Пагутяк, Андрія Содомори і перша українська фантастична епопея Володимира Єшкілєва «Фаренго»; Мирослава Дочинця, герої якого допомагають проникати у Всесвіт душі; Андрія Кокотюхи, Юрія Щербака, Оксани Забужко, Ігора Коляди і ще багато інших улюблених сучасних письменників.

Надійшли книги, які допоможуть зрозуміти психологічну сутність сучасної людини «Втеча від свободи» Еріха Фромма, «Людина в пошуку» Віктора Франкля, а хто хоче більше знати про таємницю мозку може прочитати книгу Діна Бернетта «Мозок».

Для тих, хто хоче сьогодні збудувати успішну компанію, чекає «Священна книга Стартарпера» Стіва Бланка і Боба Дорфа, (переклад з англійської), також очікують книги шанувальників популярного американського письменника Стівена Кінга, шедевра класика англійської літератури Джеффрі Чосера, Артура Конан Дойля, великого серця, великої душі людини.

А також книги історичної тематики: Максим Музика, Андрій Пальваль, Петро Потєхін «Савуар Могила: Військові щоденники»; Ігор Михайлишин «Танець смерті: Щоденник добровольця батальну «Донбас»; Тетяна Таїрова-Яковлева «Гетьмани України. Історії про славу, трагедії та мужність»; «Війна і міф: невідома друга світова війна»; Борис Гуменюк «100 новел про війну» та багато інших.

Чекаємо на Вас, дорогі наші читачі.

Гумористичні читання "Зупинись і усміхнись" бібліотека-філія с. Братківці

21 червня – ДЕНЬ БАТЬКА

Тату, татусю, таточку... Скільки ніжності й теплоти в цих словах. А чи завжди ми знаходимо час, щоб сказати татусеві, як ми його любимо, як він нам потрібен, що він для нас означає?

Споконвіку в сім’ї батько вважається господарем. Він піклується про родину, годує та захищає її. Він навчає нас жити по закону любові і правди, не дає нам спіткнутися на життєвих дорогах, будить совість, береже від ганьби. Роль батька в сім’ї неоціненна. Тому діти повинні шанувати свого батька. Його слово, його приклад має бути святим обов’язком в кожній родині.

Життя біжить дуже швидко. Не встигнеш оглянутися, — як пробіжить дитинство, промайнуть роки юності та зрілості... І, оглянувшись, зрозумієш, що так і не встиг сказати татусеві ті слова, які хотів або повинен був сказати. То ж давайте скажем нашим татусям найважливіші слова любові.

Пропонуємо Вашій увазі онлайн заходи до Дня Батька, які ви можете провести спільно зі своїми читачами:

Ø Онлайн-читання «Тато-захисник своєї сім’ї та своєї країни»

Ø Фотовиставка дитячих робіт «Мій тато – моя гордість!»

Ø Літературно-музична композиція «Мій батько – найкращий»

Ø Літературне рандеву «Щануй батька свого й матір» - бібліотека с.Кути

Ø Творча лабораторія «Тепло сімейного вогнища»

Ø Літературний онлайн-конкурс віршів «Я не забуду, тату, твої очі»

Ø Літературно-музичний вернісаж «Родина, родина від батька до сина»

Ø Фотопрезентація «Я люблю своїх батьків», «Я і тато – найкращі друзі»

Ø Онлайн-презентація книг «Дякую тату за сонячні ранки», «Батько – захисник роду»

Ø Літературний марафон до Дня Батька «Тепло татусевих долонь»

Ø  Перегляд фільмів про події 2014-2019 рр. «Вони віддали життя за нас з тобою».

Сторінками життєпису Голови Проводу ОУН Євгена Коновальця

15 червня працівники Центральної районної бібліотеки перегорнули сторінки життєпису Голови Проводу ОУН та переглянули документальний фільм «Люди свободи: Євген Коновалець» з нагоди вшанування 129-ї річниці від дня народження Євгена Коновальця.

Історичний екскурс «Євген Коновалець - героїка чину»

Працівники культури с. Фалиш провели історичний екскурс «Євген Коновалець - героїка чину».

Народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Правничі науки – „хліб" для юриста, а знання рідної історії – це не лише поширення діапазону наукових знань, а й основне підґрунтя для людини, що прагне формувати політичну думку.

„У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю" – ці слова полковника Коновальця і сьогодні є дороговказом для молодого покоління українців.

Історичний екскурс «Життя і чин Євгена Коновальця» в бібліотеці с. Завадів

"...У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю..." Євген Коновалець.

14 червня виповнюється 129 років з дня народження полковника Армії УНР, командира УВО, голови Проводу українських націоналістів, першого голови ОУН Євгена Коновальця.

Його життя - приклад безкомпромісної боротьби до останнього подиху. Його не зупиняли ні війни, ні полон, ні еміграція. Він до останнього подиху був вірний обраній меті. Щоб більше дізнатися про життєвий шлях найцікавішої особистості України ХХ століття , в бібліотеці с. Завадів оформлено книжкову виставку «Євген Коновалець - дороговказ у майбутнє» та проведено історичний екскурс «Життя і чин Євгена Коновальця».

Історична мандрівка "Євген Коновалець - життя віддане за націю"

14 червня в бібліотеці с. Лани Соколівські проведена історична мандрівка "Євген Коновалець - життя віддане за націю", присвячена 129-ї річниці від дня народження Є. Коновальця.

Вшанування 164-ої річниці від дня народження отця Богдара Кирчіва в бібліотеці с. Довге

"Крилець, крилець, соколе, дай!

Полину, злечу в рідний край.

Де рідна хата, наче у віночку,

Сади довкола, гори і горбочки,

Стрия цвітучі береги,

Ліси,діброви,гай, луги,

А верхи гір сягають зір..!

12 червня в с.Довге відбулося вшанування 164-ої річниці від дня народження отця Богдара Кирчіва - відомого автора ліричного вірша "Крилець, крилець, соколе дай", який став піснею ,"Гімн Стрийщини", якою відкривається тритомний історико-мемуарний збірник "Стрийщина"

Кожне село на Стрийщині має своїх героїв, історичних постатей, якими гордиться і згадує їх із трепетом у душі, згадує їхню літературну творчість чи подвижницьку громадську працю, які є частиною української культури. Корчин і Довге - два села на Стрийщині з історичною долею котрих пов'язана людська доля доброго духовного пастиря, захисника селян, отця Богдара Кирчіва. Очевидно, коли людина створила і залишила для нащадків пісню, то вже це дає їй право не бути забутою.

Отець Богдар Кирчів здобув собі це право ще й тим, що все життя чесно і самовіддано служив своєму народові, Богові і церкві.

Книжкова інсталяція «Євген Коновалець – борець за волю України» в бібліотеці с. Кути

ЄВГЕН МИХАЙЛОВИЧ КОНОВАЛЕЦЬ (14 червня 1891 - 23 травня 1938) - військовий і політичний діяч. Навчався у Львівському університеті, активно працював в "Академічній громаді", Студентському союзі, був секретарем львівської філії "Просвіти". Представляв студентську молодь у ЦК Української національно-демократичної партії. У 1910р. був під судом за участь у боротьбі за створення українського університету у Львові.

Під час Першої світової війни в австро-угорській армії наприкінці квітня 1915р. потрапив у російський полон. У 1917р. таємно прибув з Царицина до Києва. Співорганізатор Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців, з січня 1918р. - беззмінний командир формації Січових стрільців. Під час антигетьманського повстання 20 листопада 1918р. - начальник Осадного корпусу, що наступав на Київ. В Армії УНР - командир дивізії, корпусу, армійської групи; полковник Армії УНР.

Після саморозпуску Січовий стрільців 6 грудня 1919р. Коновалець перебував у польському таборі для інтернованих у Луцьку. З 1922р. - в еміграції. Ініціатор створення УВО (1921) та ОУН (1929), перший голова її Проводу. Вбитий у Роттердамі агентом НКВС. Автор праці "Причини до історії української революції".

Бібліотекарю на замітку "14 червня – День народження засновника УВО та ОУН, полковника Армії УНР – Євгена Коновальця"

Євген Коновалець – Воїн і Провідник (народився 14 червня 1891 р. с. Зашків – убивство 23 травня 1938 року, Роттердам Нідерланди)

«Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців»

Є. Коновалець

Є люди, які своїми духовними параметрами долають і рамки своєї епохи, і межі життя. Смерть не зупиняє їх впливу, вони залишаються необхідними нації і після смерті. І тоді говоримо про безсмертя. І тому говоримо про Євгена Коновальця.

Йому було відпущено тільки два десятиліття для служіння Україні, і він не згайнував із них ні хвилини, а використав сповна – буквально до останньої секунди. Василь Іванишин

Вчитаймось у висловлювання  Євгена Коновальця. Ці лаконічні думки і через століття не втратили  своєї актуальності:

1. У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.

2. Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба.

3. Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.

4. Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої...

5. Шлях до Львова лежить через Київ.

          Щороку 14 червня українські націоналісти святкують знаменну дату – День народження засновника УВО та ОУН, полковника Армії УНР.  Народився Євген Коновалець с. Зашків (нині село Жовківського району Львівської  області) у сім'ї Михайла Коновальця і Марії Вегжиновської, мав двох братів – Мирона та Степана.

Початкову освіту здобув у Зашківській народній  школі (директором і одним із викладачів у ній був його батько). 1901–09 вчився в Академічній гімназії у Львові. 1909 вступив на юридичний факультет Львівського Університету. Цього ж року брав участь у 1-му Українському студентському з'їзді. 1913 р. був обраний членом правління Українського студентського союзу і брав участь у 2-му Українському студентському з'їзді, на якому познайомився з Дмитром Донцовим – з теоретиком та ідеологом Українського націоналізму.

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р.

Євген Коновалець був одним з активістів, які боролися за створення у Львові українського університету. З початком  Першої світової війни мобілізований до 19-го полку 9-го корпусу Крайової оборони Львова ("ландвер"), до якого був приписаний, і отримав звання кадет-аспірант (це звання було наступним після звання заступника офіцера та передувало званню фенріха (хорунжого)).

У червні 1915 під час боїв на г. Маківці  потрапив у російський полон і був етапований до табору для військовополонених спочатку в Чорному Яру біля Царицина (нині м. Волгоград, РФ), потім у самому Царицині. Разом з іншими  українськими  старшинами налагодив там пропагандистську діяльність серед полонених.

У ході розвитку революційних подій у Російській імперії у вересні 1917 р. покинув табір і прибув до Києва. У жовтні.-листопаді  цього ж року разом з Романом Дашкевичем та однодумцями сформував у Києві Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців. У січні 1918 обраний командиром реорганізованого Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців. Курінь ніс охоронну службу Української Центральної Ради, а в січні-лютому 1918 брав участь у придушенні більшовицького Київського (січневого) збройного повстання 1918.

На початку березня цього ж року Січові стрільці під його командуванням спільно із Запорізьким корпусом Армії УНР та Гайдамацьким кошем Слобідської України Симона Петлюри разом з австро-німецьким військом звільнили Київ від більшовицьких військ.

Після гетьманського перевороту 1918 полк Січових стрільців було роззброєно і розформовано. Наприкінці серпня 1918 з дозволу гетьмана Павла Скоропадського Коновалець розпочав формування у Білій Церкві Окремого загону Січових стрільців. У листопаді 1918 брав участь в протигетьманському повстанні. Очолювані ним січовики розгромили гетьманські війська під Мотовилівкою. Сам Коновалець відмовився увійти шостим членом до складу Директорії УНР і отримати ранг "отамана" (відповідав званню генерала). 1918–19 командував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців під час бойових операцій проти російських  більшовицьких та денікінських військ. Після прийняття урядом Української Народної Республіки 6 грудня 1919 рішення про розпуск регулярного війська і налагодження партизанської  боротьби видав наказ про розпуск підрозділів Січових стрільців.

Січові стрільці в Києві, березень 1918 року

         Уродженець Галицького села Зашків зіграв визначну роль у становленні української державності на Наддніпрянщині впродовж 1917-1921 рр.

Пройшовши бойове хрещення у війні з москалями в австро-угорській армії, Євген Коновалець дуже скоро пізнав так звану "братську любов" до українців у катівнях ворожої імперії. Та революційний зрив у березні 1917-го подарував майбутньому лідеру українських націоналістів гарну нагоду стати до борні за Соборну Самостійну Державу.

Чин Євгена Коновальця спершу у лавах Січових Стрільців, а згодом в УВО та ОУН став прикладом для наслідування наступних поколінь. Адже він був одним з перших, на рівні з Миколою Міхновським, хто вчасно збагнув, що тільки шлях збройного спротиву і реалізація на практиці націоналістичних ідей спонукає створення нових шляхів розвитку української нації.

Мабуть, сьогодні ніхто не стане заперечувати, що ОУН стала наймасовішою і найупорядкованішою організацією у процесі боротьби нашого народу за відновлення державності. Справжнім феноменом, який дивує нас до сьогодні. Бо в лави борців за українську державність ставало молоде покоління, яке словами свого сучасника Олеся Бабія — автора слів гімну ОУН — безкомпромісно заявило: «Солодше нам у бою умирати, як жити в путах, мов німі раби». Яке поклялося «здобути українську державу, або згинути в боротьбі за неї». І до кінця залишилося відданим цій клятві, оголосивши нещадну боротьбу як польським, угорським та румунським окупантам, так і двом найжахливішим тоталітарним режимам — гітлерівській Німеччині та сталінській Росії.

По суті, без зовнішньої підтримки ОУН створила таку військову потугу, як Українська повстанська армія, яка понад десять років у неймовірно несприятливих умовах не складала зброї, нагадувала всьому світові, що український народ не скорився окупантам, а прагне свободи і власної державності. То справді була «армія без держави», як хтось влучно назвав її, але УПА, як і все оунівське підпілля масово підтримувало населення, особливо на теренах Західної України, Закерзоння та Волині. Допомагало харчами, одежею, медикаментами, зв’язком і найголовніше — кадрами. За що нерідко йшли на муки, в тюрми і заслання, а то й платили як власним життям, так і всієї родини.

       Євген Коновалець намагався поширювати вплив ОУН на легальне українське життя, вживав заходи для винесення на форум Ліги Націй українське  питання, зокрема, про голодомор 1932–1933 років в УСРР, про національні утиски в Галичині, Буковині та на Волині. Діяльність ОУН стурбувала Москву і там було прийнято рішення про ліквідацію її лідера.

         Саме через палку ідейність та незламність, ворог ненавидів полковника Коновальця, марив його знищенням, і травневе вбивство 1938-го року у Роттердамі стало тому підтвердженням: проти нього в Роттердамі (Нідерланди) співробітником радянських спецслужб енкаведистом П. Судоплатовим було вчинено терористичний акт, унаслідок якого Коновалець загинув.

Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі. Надгробок виконаний митцем Р.Лісовським. На батьківщині в с. Зашків 1990 відкрито музей-садибу Євгена Коновальця.

Лідер УВО-ОУН не зміг завершити до логічного кінця свою мету за життя, проте саме Євген Коновалець став тим, хто знав про важливість виховання молоді в націоналістичному дусі, а тому сприяв цьому як міг, за що ми, його ідейні нащадки та продовжувачі чину, вдячні.

   Такі, як Полковник Коновалець, із життя ідуть не в небуття, а в безсмертя, у могилу лягають як в окоп на передовій лінії оборони нації, а їх розсіяні по планеті могили стають для кожного нового українського покоління незрадливими орієнтирами на шляху в майбутнє і непоборними бастіонами українського національного духу.

Тому Євген Коновалець – не тільки святий образ у нашому історичному іконостасі. Він був, є і завжди буде надійним соратником, духовним провідником і Великим Полковником для всіх поколінь борців за Українську Соборну Самостійну Державу.

Прагнемо успіху – учімося в Полковника Коновальця,  діймо як Полковник Коновалець, звіряймо свій життєвий шлях за Полковником Коновальцем. Бо він – символ нашої сили, слави і боротьби. Василь Іванишин

Постать Євгена Коновальця символізує спадковість традицій української національно-визвольної боротьби.