"Михайло Грушевський–творець фундаментальної праці «Історія України-РУСИ»

29 вересня 1866 року родина Грушевських подарувала Україні сина, який став загальновизнаним авторитетом, іншими словами, національним вождем (Дмитро Дорошенко). Він зумів  обґрунтувати  самобутній  розвиток  українського народу, який від найдавніших часів мав  власну колиску. Михайло Грушевський був не тільки творцем науки, але й творцем самої історії. Він  своєю колосальною працею показав, що …» Народність і територія стрілися саме на порозі історичного життя нашого народу і утворили першу підставу його розвою» 

Михайло Грушевський – творець фундаментальної праці «Історія України-РУСИ», розбудував і підняв на рівень Українську Академію наук, Наукове товариство імені Шевченка, яке очолював більше 15-ти років (1897-1913).

Відомими є його слова: «Добре робити історію важнійше, ніж гарно писати її. Добра конституція вартнійша від ґеніальної поеми…». Без Михайла Грушевського неможливо уявити простір українського руху кінця ХІХ ст. – 20-х років ХХ ст. Творець фундаментальної праці «Історія України-Руси. Розбудував і підняв на рівень нетитулованої української академії наук Наукове товариство імені Шевченка, яке очолював більше 15 років (1897–1913). За все життя підготував більше 2 тис. наукових праць, заповнивши багато прогалини в українській історичній науці та літературі. Утім, чи не найбільш продуктивним в житті Михайла Грушевського був період коли він очолював Українську Центральну Раду. Під його головуванням вона за короткий час пройшла шлях від обережних гасел автономії України до проголошення незалежної Української Народної Республіки та прийняття її Конституції. А сучасна незалежна Україна стоїть на фундаменті «самостійної, ні від кого незалежної, вільної, суверенної держави українського народу”, творцем якої був видатний вчений і суспільний діяч».

Подаємо  вибрані вислови Михайла Грушевського, які допоможуть глибше пізнати суть прагнень цього  Великого Українця:

- “Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою”.

- “Ця стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзмі від українських громадян...”

- “Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою”.

- “Український народ належить до ...європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків..., а й самим складом народного характеру”.

 - “Покоління, яких жде Україна тепер, повинні бути людьми діла реального, практичного – спеціалісти-адміністратори, фінансисти, економісти, знавці військового і морського діла, техніки...”

- “Тепер наше гасло – самостійність і незалежність”.

- “Мусимо йти, бо спинити походу не можна”.

- “Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цей момент: самостійність і незалежність нашого народу”.

Для більшого усвідомлення значимості для українського народу як символу  нашої ідентичності нашого єднання подаємо цитати видатних діячів про Михайла Грушевського:

1. “Чоловік широкої освіти, незломної волі і невичерпаної енергії… Ті мало не 70 томів наукових і літературних публікацій, виданих під його редакцією, за його ініціятивою і при його діяльній помочи, то далеко не вся, то може лиш половина його праці”. Іван Франко.

2. “Була це людина великого масштабу, бистрого розуму, надзвичайно широких розумових зацікавлень. Він мав подиву гідну ерудицію... Працездатність мав колосальну. У розпалі революційних подій 1917 року писав книжки, брошури, статті, склав кілька шкільних підручників. Як голова Центральної Ради одночасно вів засідання, керував дебатами і справляв коректу. Був людиною у повному значенні того слова. Але мав одну органічну хибу: безмежне честолюбство. Він звик володіти і наказувати, і всі йому підпорядковувались, бо він мав в очах людей авторитет, придбаний його розумом і працею”. Дмитро Дорошенко.

3. “Грушевський, як і кожна людина, належав своїй добі. Вона – єдине мірило оцінки історичного діяча. Доба Грушевського цю оцінку зробила. Але творчість Грушевського – це вічна власність українства. І в історичній перспективі “Історія України-Руси” завжди стоятиме поруч з Шевченковим “Кобзарем”.Олександр Оглоблин.

4. “Він обіймав своїм оком і обгортав своїми дужими раменами всю нашу землю, тішився, коли їй сонце світило, й болів її ранами, а як рани творилися на його очах, старався їх загоювати”. Іван Крип’якевич.

5. “Михайло Грушевський був складною особою та винятковою особистістю. Не одноколірною, а з світлими бліками і тінями”. Ярослав Дашкевич.

6. “Ерудиція, ознайомленість із західньо-європейським політичним життям і природні здібності ставили його значно вище багатьох тодішніх наших громадських діячів і політиків”. Борис Мартос

7. “Михайло Грушевський був символом всеукраїнського національного єднання, що його він розумів як з’єднання всіх частин української нації в єдиному національно-державному і національно-культурному організмі”. Любомир-Роман Винар.

Для зацікавлених читачів подаємо  для ознайомлення  цікаві факти з життя видатного історика і державо творця:

1.     Діду Михайла Грушевського по материнській лінії (Захарій Оппоков) за життя було подаровано дворянство, нагороджено двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольського Володимира.

2.     Батько Михайла Грушевського – Сергій Федорович – був знаний як автор одного з кращих підручників з церковнослов’янської мови для шкіл, книга витримала понад 30 перевидань. Це дало змогу набути чималий капітал і жити безбідно ще багато років.

3.     Початкову освіту здобув удома, а до Тифліської гімназі був зарахований одразу до третього класу. Навчання давалось легко, тому мав час працювати бібліотекарем і “плавати у книжковому м

орі і впиватися ним…”. 

4. Перше кохання – оперна співачка Олена Марковська. Зачаровувався її співом, запрошував на традиційні щорічні концерти у гімназію, декламував їй свої вірші. Олена відповідала взаємністю. Але кохання не мало продовження. На початку 1886 року гастролі оперної трупи у Тифлісі скінчилися, і співачка поїхала. Молоді люди розлучилися.

5. Михайло Грушевський починав творчий шлях саме як письменник. Однак чимало літературних текстів дотепер не друкувалися. Значний їх масив уперше було надруковано у виданні “Михайло Грушевський: Із літературної спадщини” – Нью-Йорк – Київ. – 2000.

6. У січні 1918 року під час штурму Києва більшовики цілеспрямовано спалили фамільний маєток Грушевських на вулиці Паньківській, 9. Операцією командував Михайло Муравйов. Бронепотяг із загонами матросів на чолі з Андрієм Полупановим кілька годин розстрілював запальним снарядами будинок. Ущент згоріли цінні рукописи, бібліотека, унікальні колекції рушників, вишивок, килимів, порцеляни та прикрас. Згодом Муравйов вихвалявся “цим подвигом”: “Я велел артеллерии бить по самым высоким и красивым дворцам и домам Киева, по церквям и по

пам… Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течении трех суток горел как яркий костер…”.

7. 29 квітня 1918 року на Михайла Грушевського в Луцьких казармах Січових стрільців у Києві здійснено замах. Нападник, за однією з версій – російський офіцер, намагався заколоти голову Центральної Ради багнетом. Та промахнувся, поранивши дружину Марію Іванівну. Нападника затримали, а згодом він загинув за загадкових обставин… при спробі втечі.

8. У Головному управлінні держбезпеки НКВД справа Грушевського носила кодову назву “Старец”.

9. За спогадами сучасників, Грушевський мав надзвичайну працездатність. Спав 4 години на добу, увесь свій час присвячував роботі. Творчий доробок складає понад 2000 праць. 10-томну монографію “Історія України – Руси” Михайло Сергійович писав 38 років (з 1895 по 1933 рік).

10. Один із найбільш суперечливих фактів із життя Михайла Грушевського – це дата його смерті. Мова йде про 24 та 25 листопада 1934 року. Відповідно до історії хвороби Михайла Сергійовича 24 листопада датується останній запис: “Сердечная слабость нарастает... В 2 ч[аса] дня смерть при нарастании сердечной слабости”. 27 листопада 1934 року в українських газетах “Комуніст” та “Вісті ВУЦВК” з’явився некролог Грушевського, де й зазначалась дата смерті – 25 листопада. Це призвело до тиражування неточності, адже нікому не спадало на думку, що в офіційному некролозі може бути хиба такого типу.