11–15 липня 1944 р. поблизу с. Сприня відбувся Перший
великий збір українських політичних організацій, які сформували тимчасовий
парламент України – Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Ініціатором
створення УГВР виступило командування УПА на чолі з Романом Шухевичем та
керівництво ОУН(б).
Учасники установчих зборів схвалили демократичні засади
державно-політичного устрою та соціально-економічну програму побудови України,
які були відображені у таких документах як “Платформа УГВР”, “Універсал” та
“Тимчасовий устрій УГВР”.
Під час зібрання поблизу с. Сприня був затверджений текст
присяги воїнів УПА, яка проголошувалася єдиною збройною силою українського
народу. УГВР була визначена “верховним органом українського народу”, що
координував діяльність політичних центрів, керував визвольною боротьбою і
визначав напрямки української державної політики, а також репрезентував
український народ та його державницькі змагання на зовнішньополітичній арені.
Президентом УГВР було обрано Кирила Осьмака.
НЕСКОРЕНИЙ ПРЕЗИДЕНТ НЕСКОРЕНОЇ УКРАЇНИ
У романі В. О. Жадька розповідається про непросту, але
гідну увічнення в пам’яті співвітчизників долю українського патріота, науковця,
політичного діяча, Президента Української Головної Визвольної Ради (1944)
полтавчанина Кирила Івановича Осьмака. Книга написана на основі вивчення
багатьох архівних матеріалів зі щирим бажанням автора показати читачеві
трагічну історію українського народу крізь призму пошуків, досягнень, страждань
людини, яка до творення цієї історії була причетна.
«Люби Україну і в житті міцно тримайсь заповітів Великого
Кобзаря.» К. І. Осьмак.
Лише нещодавно постать Кирила Івановича Осьмака
(1890-1960) – Президента Української Головної Визвольної Ради – виринула з
невиправдано тривалого і несправедливого забуття.
«Я, вoїн Укpaїнcькoї Пoвcтaнчoї Аpмiї, взявши в pyки
збpoю, ypoчиcтo клянycь… боpoтиcь зa пoвне визвoлення вcix yкpaїнcькиx земель i
yкpaїнcькoгo нapoдy вiд зaгapбникiв тa здoбyти Укpaїнcькy Сaмocтiйнy Сoбopнy
Деpжaвy. В цiй бopoтьбi не пoжaлiю нi кpoви, нi життя, i бyдy битиcь дo
ocтaнньoгo вiддиxy i ocтaтoчнoї пеpемoги нaд yciмa вopoгaми Укpaїни…», − це
текст присяги вояків Української Повстанчої Армії, який виголошував кожен, хто
до такого спротиву був готовий.
Одним із багатьох, хто присягнув Україні на вірність у ті
роки, був Президент Української Головної Визвольної Ради (УГВР) Кирило Іванович
Осьмак. Людина обдарована різносторонньо, в історію нашої держави він увійшов
як вчений-аграрій, філолог, редактор, політик, невтомний борець за незалежність.
Народився Кирило Осьмак у травні 1890 року на Полтавщині. Освіту здобув у
повітовій школі, реальному училищі, Московському сільськогосподарському
інституті. У березні 1917 року брав участь у створенні Центральної Ради. У 20-х
роках працював агрономом, організовував сільськогосподарські кооперативи, при
Інституті української наукової мови Всеукраїнської академії наук створював
сільськогосподарський термінологічний словник. З 1928-го до 1940-го року тричі
був ув’язнений як «націоналіст» і «соціально небезпечний елемент». З жовтня
1941 року перебував НБ у окупованому німцями Києві, допомагав підпіллю.
У 1943 році Кирило Осьмак переїхав до Львова, активно
співпрацював із ОУН і УПА. Влітку 1944 року його одноголосно обрали Президентом
Української Головної Визвольної Ради – «підпільного» українського парламенту,
основним завданням якого було координування дій повстанських загонів,
спрямованих на боротьбу проти німців і більшовиків. Окрім Кирила Осьмака до
керівництва УГВР увійшли вінничанин Йосип Позичанюк, Василь Мудрий –
представник Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) із
західних областей, о. Іван Гриньох та Іван Вовчук (Федір Іванович Вовк).
Генеральний секретаріат очолив Роман Шухевич. Як бачимо, і Західна Україна, і
Наддніпрянщина об’єдналися в боротьбі з поневолювачами. На Великому Зборі УГВР
11-15 липня 1944 року була схвалена ціла низка документів, у тому числі
«Присяга вояка УПА» (до цього часу була дійсною присяга часів УНР) та проект
Конституції майбутньої держави. В Універсалі УГВР проголошувались ідеї
наступності боротьби українського народу та його соборності. Документ починався
словами: «Український Народе! Революційним зривом, зброєю Твоїх найкращих синів
Ти здвигнув у 1917-1918 роках на руїнах тогочасних імперіялізмів, що Тебе поневолювали,
Храм волі − Українську Державу». 23 серпня 1944 року поблизу села Орів на
Сколівщині сталася сутичка між частиною Червоної Армії й відділами та штабом
УПА-Захід, де нарівні з бійцями ворожі атаки відбивав і Кирило Осьмак. Багато
вояків УПА загинуло в бою, а Президент УГВР був поранений. Член Головного
проводу ОУН Дмитро Грицай розпорядився допровадити Президента до села Дорожів
Дублянського району Дрогобицької області, в рідні краї. Тут, у хаті Михайла
Летнянчина, Осьмак переховувався й заліковував рану. Село вже було зайняте
Червоною Армією…В середині серпня 1944 року Кирило Осьмак відвіз дружину з
донькою в с. Гур'є Горішне і оселив біля великого лісу. Відразу ж після цього
сотні УПА вирушили в напрямку Турки. 23 серпня 1944 року відбулася сутичка між
відділами УПА та частинами Червоної армії. Кирило Осьмак був поранений, чимало
його однодумців загинуло, але йому вдалося втекти. Переховувався в с. Дорожів
Дублянського району Дрогобицької області, маючи документи на чуже ім'я. 12
вересня під час облави, влаштованої НКВС, Кирила Осьмака заарештували.
Два з половиною роки він перебував під слідством
ув'язнений у Дрогобицькій тюрмі (1944–1947), у січні 1947 року його перевезли
до Лук'янівської тюрми. Вийти з-за ґрат йому вже не судилося. Перебуваючи під
слідством, Кирило Осьмак довгий час видавав себе за іншу людину.
Недаремно Дмитро Павличко в поемі «Кирило Осьмак», яка
вийшла окремою книжечкою у видавництві «Ярославів вал» 2009 року, написав:
Осьмак заговорив:
«Послухайте, майоре:
Я знаю — це мій гріх, моє найбільше горе,
Що українець я.
Та як мені зректись
Моїх Шишак,
де я на світ прийшов колись?
Проте, завдяки показам тих, хто зустрічався з ним до і
під час війни, його було ідентифіковано і засуджено. 10 липня 1948 року «Особым
совещанием» при МДБ СРСР після чотирьох років слідства, 230 допитів та інших
«слідчих» дій на підставі 6 томів «доказів» Кирила Івановича Осьмака було
засуджено до 25 років ув’язнення «за участь у контрреволюційній банді
українських націоналістів та активну керівну націоналістичну діяльність»
Весь цей час Кирило Осьмак перебував у Владимирському
централі (1948–1960), де й загинув 16 травня 1960 року.
У своєму листі до доньки Наталі від 12 серпня 1957 року
із Владимирського централу Кирило Іванович заповів: «Люби свій край, люби
Україну і в житті міцно тримайсь заповітів Великого Кобзаря». Чи не гасло це
сьогодні для всіх українців! …
Увічнення пам’яті Кирила Осьмака
24 серпня 2007 в Шишаках завдяки зусиллям та коштом
місцевих патріотів, зокрема — членів УНП було відкрито пам'ятний знак Кирилові
Осьмаку. В ніч з 27 на 28 грудня 2007 цей пам'ятний знак було сплюндровано.
Вандали пошкодили меморіальну дошку з портретом К.Осьмака: очевидно, по ній
кидали асфальтові брили та уламок бетонного бордюру.
1 грудня 2007 на Байковому кладовищі у м. Києві (ділянка
49-а) відбулося освячення пам'ятника Кирилу Осьмаку.
Рішенням сесії Шишацької селищної ради, яка відбулась 11
лютого 2008, частину вулиці Леніна в центрі селища Шишаки перейменовано на
майдан Кирила Осьмака.
Рішенням Київської міської ради від 3 вересня 2015 року
одну з вулиць Києва названо ім'ям Кирила Осьмака.
20 травня 2015 року в Полтаві вулицю Баумана було
перейменовано на вулицю Кирила Осьмака.
Немає коментарів:
Дописати коментар