Корифей української
музики [Текст] : бібліодайджест до 175 р. від дня народження М. Лисенка
/ Стрийська РЦБС; метод.-бібліограф. відділ; упоряд. Л. Бур. - Стрий, 2017. - 8
с.
На білому світі є різні
країни,
Де ріки, ліси і лани.
Та тільки одна на Землі – Україна,
А ми – її доньки й сини.
Усюди є небо, і
зорі скрізь сяють,
І квіти усюди
цвітуть.
Та тільки одну Батьківщину ми маєм,
Її
Україною звуть.
У
глибину століть сягає історія нашого народу. Україна виплекала Запорозьку Січ,
виколисала велетнів сили і духу, таких як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький,
Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, 
Михайло Грушевський…
Ці люди несли славу про Україну по всьому світові.
Саме до багатогранного переліку
належить і ім’я корифея української музики
- Микола Лисенко.
З його ім’ям пов'язана епоха становлення професійної
музики, театру та мистецької освіти в Україні.
Основоположник національної
композиторської школи, творець національної музичної мови, визначний піаніст і хоровий
диригент, педагог та громадський діяч Микола Лисенко, який народився 175 років
тому, 22 березня 1842 року в селі
Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії, зробив своє непересічне мистецьке обдарування зброєю
в боротьбі за пробудження національної самосвідомості рідного народу.
У виконанні Лисенка-піаніста, а
також у виконанні камерних ансамблів за його участю, солістів і хорів під його
керівництвом звучали не лише його власні твори чи твори інших українських
музикантів, а й всесвітньовідомі шедеври західноєвропейських
композиторів.
Він став одним з найвизначніших
громадян України не лише на теренах мистецьких, але й державотворчих. Сьогодні,
оглядаючи життєвий та мистецький подвиг Лисенка, з упевненістю можна говорити
про безсмертя його творчої спадщини. Нащадок давнього шляхетного роду, М.
Лисенко поєднав у собі відданість національній ідеї, хист до просвітницької
діяльності з непересічним музичним обдаруванням. За висловом сучасника: «Микола Лисенко змінив козацьку
шаблю на диригентську паличку і зброєю в боротьбі за незалежність України
зробив народну пісню».
Від найперших дитячих років світосприйняття
майбутнього композитора формується під впливом двох музичних стихій. З одного
боку, це салонне музикування матері — Ольги Єреміївни — прекрасної піаністки,
вихованки Смольного інституту шляхетних дівчат,
прихильниці європейської
класики. Друга музична стихія
існує за стінами панського будинку — це українська народна пісня.
У шестирічниму віці він вражає всіх
чудовою музичною пам’яттю і художнім смаком. В родині музичне обдарування хлопчика, його бажання
займатись музикою викликали увагу й розуміння. Мати, помітивши здібності сина, вже в 5 років починає вчити його грі на фортепіано.
1852 рік. Миколу відвезли до Києва
і віддали до пансіону Вейля. Потім переводять до пансіону Гедуена. Саме на цей
час припадають перші творчі спроби хлопчика. Тоді ж Микола почав записувати
народні пісні. У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий факультет
Харківського університету. Але через рік він разом з батьками переїжджає до Києва. Навчання в Київському університеті
М.Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка все більше захоплювала його.
У цей же час він багато пише, притому звертається не лише до дрібних
інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів.
Остаточно усвідомлення
національного самовизначення М.Лисенка відбулося років у 14, коли, гостюючи з
троюрідним братом Михайлом Старицьким у дядька, вони цілу ніч читали заборонені
вірші Тараса Шевченка. "Лисенко, що звик до російської чи французької
мови, був особливо зачарований музичною звучністю і силою простого народного
слова", - згадував Михайло Старицький.
Фото родини Лисенків – Старицьких.
Зліва направо сидять: Ольга Антонівна Липська, Михайло Петрович Старицький, Ольга
Єреміївна Лисенко, Віталій Романович Лисенко, Софія Віталіївна Старицька;
стоять Андрій Віталієвич та Микола Віталієвич Лисенки (близько 1880-го р.).
Микола
Лисенко і Михайло Старицький більше піввіку пройшли разом. Разом вчилися в
Київському університеті, разом збирали і записували народні пісні, обговорювали
свої перші художні задуми і навіть у творчості доповнювали один одного.
Майже
всі опери М.Лисенка "Чорноморці",
"Різдвяна ніч", "Утоплена", "Тарас Бульба"
написані на лібрето М. Старицького, а
більшість драматичних творів Старицького насичені музикою Лисенка.
Близькі родичі, вони ще більше
поріднилися, коли Старицький одружився з сестрою Миколи Віталійовича Софією. Та
найбільше ріднили їх спільні погляди та праця на ниві української культури.
Важливою подією у творчому житті
Лисенка було впорядкування в 1889 р. музики до п’єси Котляревського "Наталка Полтавка", у якій ва жливе місце було приділено народній пісні.
Лисенко розкрив усі виразні можливості української народної пісні, виніс її на
велику оперну сцену, звідки вона звучала у професіональній художній обробці.
Микола Лисенко присвятив значну
частину свого життя збиранню і збереженню народного пісенного скарбу: записав
до півтори тисячі пісень, вивчав їх і взяв за основу своєї композиторської творчості. У збиранні фольклору йому допомагали видатні
діячі української культури: Леся
Українка, Олена Пчілка, Марко Кропивницький. Творча і досить плідна дружба була
між М.Лисенком і Дніпровою Чайкою, людиною неабиякого таланту і великої душі.
Відомі дитячі опери "Зима і весна", „Коза-дереза"," Пан
Коцький" були створені Миколою Віталійовичем на лібрето Дніпрової Чайки.
Саме Миколі Віталійовичу судилося
стати автором гімну, котрий утверджує
духовну велич Народу. Це "Дитячий
гімн" на вірші О.Кониського, всесвітньо відома тепер "Молитва за
Україну", яка наприкінці XX ст.
стала другим державним гімном незалежної України.
Микола Лисенко і Тарас Шевченко...
Не можна навіть уявити собі життя і творчості Миколи Віталійовича без Великого
Кобзаря. Живою водою з джерел народної творчості освітив свою музу Тарас, з тої
ж криниці черпав своє натхнення і Лисенко. Не дивно, що його пісні на слова
Шевченка давно вже стали народними. Хто не знає знаменитого
"Заповіту", "Гомоніла Україна", "Садок вишневий коло
хати".
Щороку збирався Микола Віталійович
до рідних місць. Лише в 1911 році збулась його мрія. Великий маестро цілий день
провів в оселі свого "дядька" Созонта Дерев’янка. З радістю зустрівся
з рідними, старими друзями і знайомими. В 1912 році Микола Лисенко знов
збирався на Полтавщину. Влітку 1912 року хворе серце погнало його за кордон. А
19 листопада 1912 року, несподівано для всіх, через серцевий напад земне життя українського Бояна
спинилось. Нестало великого композитора,
великого сина України.
Значення Лисенка для музичної культури України неоціненне.
Своєю творчістю він уперше підвів підсумки величезному періоду розвитку вітчизняної музики на
підвалинах глибокого вивчення народного життя і народної творчості. Величезний
пласт народної музики, ряд поодиноких талановитих музичних творів різних жанрів
сприймалися тепер по-новому, знайшовши логічне і справедливе обрамлення
титанічною діяльністю М.В.Лисенка, який встановив чітке визначення цьому
феномену — українська музична культура.
Музиці М.Лисенка притаманна
органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська
майстерність. Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник,
талановитий художник, палкий і активний пропагандист української музичної
культури, Микола Лисенко завжди і всюди ставив собі за мету, визначав як
найважливе завдання — відкривати громадськості невичерпні художні скарби
українського народу.
Життєвість спадщини Миколи
Віталійовича Лисенка полягає передусім в її глибокій народності. Зерна, посіяні
щедрим і великим талантом Лисенка проросли на мистецькій ниві України. У творах
Л.Ревуцького і С.Людкевича, Б.Лятошинського і М.Вериківського, М. Колесси і Г.Майбороди, в їх змужнілих і
оригінальних мелодіях звучить і завжди звучатиме виплекана Лисенком інтонація
народної пісні.
Збереглася давня легенда козацьких часів: коли на країну нападали
вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі
захисники народу, на велику раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники,
старі кобзарі. "Що чинити далі? – з болем і розпачем думали вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені
ворогами останні фортеці…” І тоді піднявся найстаріший із кобзарів: - Неправда,
- сказав він, - останній полк ніколи не буде розгромлений, остання фортеця
ніколи не здається! Бо це те, що є в душі кожного: наша дума, наша пісня,
прадавні звичаї і традиції. Їх можна позбутися лише добровільно – але ми не
зробимо цього, бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний. Биті, знекровлені,
палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, із попелу, і знову воскреснемо,
розквітнемо, забуяємо!..
Те, що зробив М.Лисенко для свого
народу - доказ його великої любові до України, до української народної пісні.
Тому український народ безмежно вдячний великому композиторові за те, що він
зумів вивести українську пісню на широкі простори світової музичної культури. Доки
живе український народ, доти житиме пам’ять про Миколу Віталійовича Лисенка,
доти звучатимуть його пісні.
Монету було
введено в обіг 26 березня 2002 року. Відноситься монета було введено в обіг 26
березня 2002 року. Відноситься монета до серії «Видатні особистості України».
Список використаних джерел
1.
Коляда І. Микола Лисенко [Текст] / Ігор Коляда, Юлія Коляда, Сергій Вергун. –
Харків : Фоліо, 2015. – 125 с. – («Знамениті українці»).
2. Лисенко М. Листи [Текст]
/ Микола Лисенко; авт.-упоряд. Р. М. Скорульська. – Київ
: Музична Україна, 2004. – 680 с. : іл.
3. Лисенко М. Мемуарний
портрет [Текст]: бібліографічна довідка / Микола Лисенко // Шкільна бібліотека.
– 2012. – № 3. – С. 18: портр.
4. Муха А.
Композитори України та діаспори [Текст] : довідник / Антон Муха. – Київ :
Музична Україна, 2004. – 352 с.
5.
Про відзначення 170-річчя з дня народження Миколи Лисенка [Текст] : Постанова
від 21жовтня 2011 року № 3966-VІ // Голос України. – 2011. – 10 листопада. – №
211. – С. 11.
6. Ревуцький Д. Микола Лисенко. Повернення першоджерел [Текст] / Дмитро Ревуцький. – Київ : Музична Україна, 2003. – 318 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар