І цей безцінний дар - українську писемність, рідну мову нищили, як
і нашу історію віками, але вона виблискувала, пручалась - і вижила. Вона дочекалась цього часу, коли
поволі ті, хто мав би йти у фарватері промоції рідної писемності та мови -
очільники українського народу -
усвідомили, що існує більш живе свідоцтво про народ, ніж зброя і могили - це мова».
Мова пробиває поволі шлях на
телебаченні, в ефірі, у книговидавництві, у владних кабінетах…Тому працівники бібліотек відчуваючи цей мовний пульс, велику силу
мови, рідної писемності, що здатні розбивати гранітний моноліт байдужості,
активізували просвітницьку роботу не тільки серед користувачів бібліотек, але
на радіо, в громадських організаціях, серед тимчасово переселених осіб…
Різнопланово в цьому році пройшло відзначення
Дня
української писемності та мови, але найголовніша думка сформована
так: знищити нашу мову неможливо - це те
саме, що запломбувати Ніагару (Лесь Танюк). Серед форм роботи – дослідницько –
пошукова - уславлені письменники рідного краю піднятті з забуття, збирання
місцевих говірок, запис обрядових пісень, легенд.
Так, в бібліотеках району проведено літературно- мистецькі вернісажі «О мово
рідна! Золота колиско» (с. Гірне,
Воля Задеревацька, В.Лукавиця), поетичний
зорепад «Рідна мова, чиста, як роса» (с.Ланівка, Угольна, Ярушичі, Олексичі),
літературні вікторини «З рідним словом –
український народ» (с.Фалиш, Лани Соколівські, Пукеничі), конкуси читців «У дзеркалі слова»
(с.Любинці, Дуліби), «Живий народ допоки
мова буде жити» (с.Дашава, Йосиповичі, Кути), флешмоби «Дзвенить струмочком рідна мова» (Заплатин, Довге,
Добрівляни), історичні круїзи «І сонцем слово засіяло» (Миртюки, Добряни,
Миртюки, Слобідка).
Немає коментарів:
Дописати коментар